11/03/2019
🔥Постанова КЦС ВС від 28.11.2018 по справі № 461/14688/14-ц (61-15431св18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78715243
⚡Ключові висновки КЦС:
✔️У особи виникло право на відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
✔️Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
✔️Зазначена норма Закону не зобов'язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
✔️Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
✔️Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.
✔️Законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується, та не встановлено граничний розмір такої шкоди.
📝"У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що у межах розслідування прокуратурою Львівської області кримінальної справи № 181-022 щодо нього та ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 384 КК України, він незаконно перебував під слідством та судом із 11 березня 2009 року по 16 грудня 2013 року. Під час розслідування кримінальної справи у нього в помешканні проводились обшуки, що порушувало його життєвий спокій. Крім того, з 14 жовтня по 21 жовтня 2009 року його незаконно утримували під вартою в ізоляторі тимчасового тримання з різними злочинцями, а з 21 жовтня 2009 року по 16 грудня 2013 року він перебував під підпискою про невиїзд і був позбавлений права вільного пересування. З 22 жовтня по 11 грудня 2009 року, в межах розслідування кримінальної справи, перебував на стаціонарному лікуванні в Львівській обласній психіатричній лікарні та на стаціонарній судово-психіатричній експертизі.
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року його визнано невинним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 384 КК України та виправдано. Відтак, вважає, що необ'єктивне та упереджене розслідування, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, спричинило йому значну моральну шкоду, яка полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, що призвело до порушення його конституційних прав як громадянина України, нормальних життєвих зв'язків у суспільстві, про нього за місцем проживання та роботи поширена інформація, як про особу, яка притягувалася до кримінальної відповідальності та перебувала на лікування у психіатричній лікарні.
Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просив визнати дії прокуратури Львівської області щодо його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності такими, що спричинили йому моральну шкоду та стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів із єдиного казначейського рахунку на його користь у рахунок завданої йому моральної шкоди суму в розмірі 7 084 800,00 грн.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом безспірного списання коштів із єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 1 968 336,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та 23 742,00 грн витрат за проведення експертиз. Судові витрати в частині судового збору віднесено за рахунок держави. В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту завдання позивачу моральної шкоди внаслідок дій органу досудового розслідування, прокуратури і суду, що виразилися у душевних стражданнях позивача, приниженні його честі, гідності та ділової репутації, а також порушенні нормальних життєвих зв'язків у суспільстві. При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив із 615,105 мінімальних заробітних плат - 3 200,00 грн.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 08 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_3 задоволений частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 250 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягнення до кримінальної відповідальності та 23 742,00 грн витрат за проведення судово-психологічних експертиз. У решті позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до положень частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди за період перебування позивача під слідством та судом становить 156 800,00 грн (3 200,00 - мзп*49 місяців - час перебування під слідством і судом). Проте, враховуючи особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, апеляційний суд розмір моральної шкоди, завданої позивачу, визначив у сумі 250 000,00 грн, що є значно більшим від розміру моральної шкоди, розрахованої відповідно до вимог закону.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а касаційні скарги Державної казначейської служби України та заступника прокурора Львівської області підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що постановою слідчого управління прокуратури Львівської області від 14 жовтня 2009 року порушено кримінальну справу № 181-0222 за ознаками вчинення експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_3 та ОСОБА_4 злочину, передбаченого частиною другою статті 384 КК України.
14 жовтня 2009 року позивача, який підозрювався у вчиненні вищевказаного злочину, затримано та поміщено до ізолятора тимчасового тримання. Постановою судді Галицького районного суду м. Львова від 21 жовтня 2009 року в обранні ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відмовлено та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Згідно із довідкою, виданою Комунальним закладом «Львівська обласна психіатрична лікарня», ОСОБА_3 перебував на лікуванні у зазначеному закладі у період із 22 жовтня по 11 грудня 2009 року, поступив у лікувальний заклад через спробу суїциду.
06 листопада 2009 року обвинувачений ОСОБА_3 у межах розслідування кримінальної справи направлявся на стаціонарну судово-психіатричну експертизу до Львівської обласної психіатричної лікарні. Висновок за результатами проведення вказаної експертизи складений 09 грудня 2009 року.
Обвинувальний висновок у кримінальній справі № 181-0222 затверджений 13 лютого 2010 року, після чого справу направлено до суду для розгляду.
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року ОСОБА_3 визнано невинним у пред'явленому йому обвинуваченні та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого частиною другою статті 384 КК України. Скасовано раніше обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Вирок набрав законної сили 03 січня 2014 року.
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 25 червня 2015 року № 4784/15-32, за результатами проведеної у справі судово-психологічної експертизи, незаконне притягнення позивача до кримінальної відповідальності та довготривалість кримінального переслідування призвели до емоційних страждань ОСОБА_3, до втрати ним звичних зв'язків та змін у звичайній організації життя. Подія незаконного притягнення до кримінальної відповідальності мала інтенсивний психотравмуючий вплив на його психіку та призвела, в тому числі, до тимчасово психотичної глибини розладу його особистості. Розмір моральної шкоди, що була заподіяна ОСОБА_3 із урахуванням психологічних коефіцієнтів може становити 630мінімальних заробітних плат.
Згідно із висновком експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса - Савкіної Т. В. від 20 квітня 2017 року № 12341, ситуація, яка досліджується у справі для ОСОБА_3 є інтенсивно психотравмуюючою. ОСОБА_3 завдані стрес, страждання як психологічне підґрунтя моральної шкоди. Можливий орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання може складати 615,105 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до експертного дослідження визначення розміру моральної шкоди підекспертного ОСОБА_3 від 25 листопада 2014 року № 4044, проведеного судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз БалінськоюК. І., ситуація, що досліджується за справою є психотравмувальною для ОСОБА_3, внаслідок якої йому завдані душевні страждання як психологічне підґрунтя моральної шкоди. Рекомендована сума компенсації моральної шкоди, завданої ОСОБА_3 у зв'язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та участю у процесуальних діях становить від 553,5 мзп до 2214 мзп (розмір мінімальної заробітної плати в Україні на момент винесення рішення судом).
Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Частиною п'ятою статті 4 згаданого Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону, оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.
Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначена норма Закону не зобов'язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.
Таким чином, законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується, та не встановлено граничний розмір такої шкоди.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», тобто на час розгляду справи в суді першої інстанції, мінімальний розмір заробітної плати становив 3 200,00 грн.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова велична для визначення розміру відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, оскільки зазначена норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов'язаних з оплатою праці.
Відповідно до положень статей 3, 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно з пунктом 13 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України.
Пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, передбачено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що суму відшкодування моральної шкоди на користь позивача необхідно стягнути з державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, із розрахунку розміру мінімальної заробітної плати 3 200,00 грн за кожен місяць перебування останнього під слідством чи судом, у цьому випадку 49 місяців, враховуючи, що мінімальний розмір відшкодування, визначений законом становить 156 000 грн, надавши належу оцінку обставинам справи, визначив суму відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у 250 000,00 грн, що є більшим від розміру моральної шкоди, розрахованої відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що суд розглянув заявлений позов усупереч вимог статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не заслуговують на увагу, оскільки позивач скористався своїм правом на звернення до суду із указаним позовом відповідно до вимог статті 109 ЦПК України 2004 року (підсудність справ за місцезнаходженням відповідача).
З огляду на викладене, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, апеляційний суд, належним чином оцінивши подані сторонами докази, правильно виходив із того, що позивачу, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та довготривалості кримінального переслідування, завдано моральну шкоду, розмір компенсації якої, відповідно до норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та із урахуванням вимог розумності та справедливості, апеляційний суд правильно визначив у сумі 250 000,00 грн."
🔥Постанова КЦС ВС від 12.09.2018 по справі № 755/20825/15-ц (61-6694св18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/76912362
⚡Ключові висновки КЦС:
✔️Для відшкодування моральної шкоди в порядку, встановленому ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» необхідно встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.
✔️Незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має підтверджуватися постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, або не встановленням достатніх доказів для доведення вини особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
✔️Ураховуючи, що позивача за рішеннями судів фактично визнано винним за всіма епізодами злочинної діяльності, підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди відсутні.
✔️Суд обгрунтовано відхилив доводи позивача про незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, з огляду на те, що відносно нього кримінальна справа була закрита не у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а у зв'язку зі спливом строку давності, що не є реабілітуючою обставиною.
📝"У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури м. Києва, Деснянського районного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що внаслідок його незаконного притягнення органами досудового слідства та прокуратури м. Києва до кримінальної відповідальності за частиною третьою статті 28, частиною другою статті 365 Кримінального Кодексу України (далі - КК України), а також незаконного тривалого тримання під вартою понад строк, установлений вироком суду, та незаконного засудження за частиною другою статті
365 КК України йому були заподіяні душевні страждання, що виразились у втраті сенсу до життя, думках про самогубство, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв'язків, тривалого відриву від сім'ї, неможливості вільного пересування, погіршенні відносин з оточуючими, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, внаслідок незаконного тримання його під вартою та неналежне медичне обслуговування у слідчому ізоляторі (далі - СІЗО), у нього розвинулась хвороба, у зв'язку з чим після звільнення з-під варти, він змушений був проходити тривале лікування, оперативне втручання та реабілітацію, що призвело до майнових витрат.
Посилаючись на наведе, з урахуванням уточнених позовних вимог,
ОСОБА_1 просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 921 600,00 грн, та 18 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також витрати, пов'язані з проведенням судової психологічної експертизи.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 визнано винним за всіма епізодами злочинної діяльності (частина перша статті 364, частина друга статті 126, частина друга статті 162, частина друга статті 127, частина друга статті 189 КК України). Право на відшкодування моральної шкоди за статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» мають особи, у випадках передбачених статтею 2 цього Закону. Однак відносно позивача не ухвалювався виправдувальний вирок, кримінальна справа не закривалась з підстав зазначених у частині другій статті 2 цього Закону, а тому неможливо стверджувати про незаконність перебування особи під вартою, якщо вона у подальшому була визнана винною та засуджена до позбавлення волі. Крім того, зазначені у позові вимоги були предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справі «Ярошовець та інші проти України», за наслідками розгляду якої на користь позивача стягнуто грошову компенсацію у розмірі 15 000,00 євро, яка виплачена державою Україна. Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог у цій частині.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.
Стягнуто з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є законним та обгрунтованим. Правильним є і висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок його тривалого триманням під вартою та неналежного медичного обслуговування.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, та ухвалюючи рішення суду про задоволення таких вимог частково, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не перевірив наявність інших підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція). Зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про те, що Європейським судом з прав людини у справі «Ярошовець проти України» подібні вимоги ОСОБА_1 вже були вирішені, і на виконання цього рішення держава виплатила позивачу грошову компенсацію, оскільки рішенням Європейського суду з прав людини позивачеві присуджено компенсацію за допущені відносно нього шість порушень Конвенції, три з яких не полягають безпосередньо у незаконному триманні його під вартою.
Судами установлено, що слідчим відділом прокуратури м. Києва 06 жовтня 2005 року порушено кримінальну справу № 50-4159 за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України, в рамках якої 14 жовтня 2005 року в порядку статті 115 КПК України 1960 року було затримано ОСОБА_1 та інших осіб.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2005 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
За результатами досудового слідства ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 365, частиною другою статті 127, частиною п'ятою статті 185, частиною п'ятою статті 186, частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 126, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 162, частиною другою статті 28 та частиною першою статті 366 КК України.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2008 року позивача визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 189, частиною другою статті 185, частиною другою статті 28, частиною другою статті 162, частиною другою статті 126, частиною другою статті 127 КК України, та призначено покарання шляхом поглинання більш суворим покаранням менш суворого у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою в правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією всього належного йому майна. Виключено кваліфікуючу ознаку - вчинення злочинів у складі організованої групи.
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2009 року підтверджено кваліфікуючу ознаку - вчинення злочинів в складі організованої групи та засуджено позивача до 7 років позбавлення волі.
Ухвалою Верховного Суду України від 03 листопада 2009 року вирок суду апеляційної інстанції від 14 травня 2009 року скасовано, а кримінальну справу направлено на новий апеляційний розгляд.
24 грудня 2009 року Апеляційний суд м. Києва направив зазначену кримінальну справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, за результатами якого вироком Деснянського районного суду м. Києва від
13 серпня 2010 року з обвинувачення підсудних виключено кваліфікуючу ознаку - вчинення злочинів у складі організованої групи.
Визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 364, частиною другою статті 162, частиною другою статті 126, частиною другою статті 189 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років.
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та інших осіб (окрім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 В.) скасовано, підтверджено кваліфікуючу ознаку - вчинення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 злочинів у складі організованої групи.
Визнано позивача винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 162, частиною другою статті 126, частиною другою статті 127, частиною першою статті 365 КК України, та призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою у правоохоронних органах строком на 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 травня 2012 року вирок суду апеляційної інстанції від 20 вересня 2011 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий апеляційний розгляд. Змінено ОСОБА_1 запобіжний захід на підписку про невиїзд та звільнено з-під варти.
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, скасовано вирок Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2010 року. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною другою статті 126, частиною другою статті 162, частиною другою статті 127, частиною другою статті 189 КК України та призначено покарання за частиною другою статті 189, частиною другою статті 127 КК України у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі із позбавленням його спеціального звання - лейтенант міліції.
У зв'язку зі змінами, внесеними до статті 364 КК України Законом України від 21 лютого 2014 року, якими із статті 364 КК України виключено частину третю, змінено правову кваліфікацію з частини третьої статті 364 КК України на частину першу статті 364 КК України.
З урахуванням положень статті 49 КК України, суд апеляційної інстанції звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною другою статті 126 і частиною другою статті 162 КК України, та закрив провадження у справі в цій частині, у зв'язку із закінченням строків давності (стаття 49 КК України, стаття 11-1 КПК України у редакції від 1960 року).
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
У статті 1 цього Закону наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з статтею 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
З аналізу наведених норм законодавства убачається, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» необхідно встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.
Незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють операт
