13/09/2026
🔰Компанія заплатила за навчання, але працівник не відпрацював: суд стягнув понад 20 тисяч гривень з людини з інвалідністю.
Роботодавець оплатив👛 працівнику професійне навчання або підвищення кваліфікації, а після звільнення вимагає компенсувати витрати. Чи має він на це право, залежить не лише від факту оплати курсів, а й від договору, який працівник уклав перед навчанням, погодженого строку роботи та підстави звільнення.
👩⚖Закон дозволяє роботодавцю вимагати компенсацію, якщо працівник погодився після навчання відпрацювати визначений строк, але звільнився раніше або відмовився виконувати це зобов’язання.
🛑Коли навчання оплачує роботодавець
КЗпП, а саме 201 дозволяє роботодавцю оплачувати професійне навчання та підвищення кваліфікації працівників. Тому якщо компанія направила працівника на курси та оплатила їх, це саме по собі ще не означає, що після звільнення людина повинна повернути ці гроші.
Водночас, у випадку коли працівник погодився, що після курсів певний час залишатиметься працювати в компанії, така домовленість може мати фінансові наслідки у разі дострокового звільнення. Це передбачає частина 5 статті 34 Закону України «Про зайнятість населення». Роботодавець за згодою працівника може укласти з ним договір про направлення на професійне навчання, перепідготовку або підвищення кваліфікації. У ньому можна передбачити строк, протягом якого працівник має працювати у цього роботодавця після завершення навчання.
Але встановити такий строк на власний розсуд роботодавець не може. Закон вимагає, щоб він був співмірним із витратами та тривалістю навчання, і встановлює максимальний строк — не більше трьох років.
Тобто компанія оплачує навчання, а працівник погоджується після нього певний час залишатися на роботі. Якщо людина звільняється раніше, роботодавець може вимагати відшкодувати витрати на навчання. Розмір такої компенсації може залежати від того, скільки часу працівник уже відпрацював.
Також закон містить і випадки, коли витрати на навчання повертати не потрібно. Так, згідно з частиною 5 статті 34 Закону України «Про зайнятість населення», працівник не зобов’язаний відшкодовувати роботодавцю вартість навчання, якщо він не приступив до роботи або був звільнений з визначених законом підстав.
Зокрема, йдеться про встановлення інвалідності, звільнення з ініціативи роботодавця, якщо воно не пов’язане з протиправними діями працівника, призов на військову службу або направлення на альтернативну службу. Не потрібно повертати гроші й тоді, коли працівник звільняється за власною ініціативою через порушення роботодавцем трудового законодавства, колективної угоди, колективного чи трудового договору.
Ще один випадок — звільнення через необхідність догляду за дитиною з інвалідністю та/або особою з інвалідністю I групи. Закон прямо передбачає, що за таких обставин витрати на навчання також не підлягають відшкодуванню.
🛑Чи потрібно повертати всю суму💵
Але працівник НЕ ЗАВЖДИ МАЄ ПОВЕРТАТИ ВСЮ СУМУ за навчання. Закон дозволяє рахувати компенсацію залежно від того, скільки часу людина фактично відпрацювала після курсів. Наприклад, якщо домовилися про два роки роботи, а працівник звільнився через рік, сума до повернення може бути меншою.
Тому якщо роботодавець вимагає повернути всю вартість навчання, варто спочатку перевірити договір і подивитися, як саме порахували цю суму.
Роботодавець також не може просто назвати будь-яку суму. Вона має відповідати договору та реальним витратам на навчання. Якщо працівник взагалі не домовлявся про обов’язковий строк роботи після навчання, а після звільнення компанія вирішила стягнути з нього гроші за курси, працівник може оскаржити таку вимогу в суді. Водночас і роботодавець має право звернутися до суду, якщо вважає, що працівник повинен повернути витрати на навчання.
🛑Суд уже стягував вартість навчання з працівника
На практиці роботодавці не завжди обмежуються вимогами повернути гроші після звільнення. Якщо працівник не погоджується відшкодувати витрати добровільно, роботодавець може звернутися до суду — і такі справи вже стали предметом судового розгляду.
У рішенні Заводського районного суду міста Миколаєва від 12 серпня 2025 року номер справи — № 487/2732/25 комунальне підприємство звернулося до суду з вимогою стягнути з колишнього слухача курсів 20 245,76 грн, витрачених на його навчання за професією «водій тролейбуса».
У січні 2023 року чоловік уклав із підприємством два договори. За одним із них підприємство оплачувало його навчання, а за другим він зобов’язувався після завершення підготовки відпрацювати на підприємстві не менше двох років. У документах також було передбачено, що у разі дострокового припинення навчання працівник має компенсувати витрати на нього. Однак уже наприкінці лютого чоловік попросив відрахувати його з курсів. А 2 березня він сам звернувся до підприємства із заявою, в якій визнав суму витрат на навчання — 20 245,76 грн — і попросив дозволити сплачувати її частинами протягом восьми місяців.
Згодом кошти він не повернув, тому підприємство звернулося до суду.
Відповідач заперечував проти позову. Він пояснював, зокрема, що не знав про платність навчання, скаржився на умови підготовки та стан здоров’я, а також стверджував, що документи підписував під тиском. Суд ці аргументи не прийняв.
Суд звернув увагу насамперед на зміст укладених договорів. У них прямо було передбачено як умову безкоштовного навчання обов’язок після його завершення працювати на підприємстві протягом двох років. Окремо сторони погодили наслідки дострокового припинення навчання. Суд кваліфікував зобов’язання щодо відшкодування витрат на навчання як цивільно-правове договірне зобов’язання. Тобто питання для суду полягало не просто в тому, чи звільнився працівник, а в тому, чи взяв він на себе конкретне зобов’язання за договором і чи порушив його.
У результаті суд дійшов висновку, що підприємство має право вимагати компенсацію фактичної вартості навчання, і стягнув із відповідача 20 245,76 грн, а також 3 028 грн судового збору.
Цікаво, що відповідач посилався і на встановлену в нього інвалідність. Однак суд зазначив: сама наявність інвалідності не звільняє автоматично від компенсації. У цій справі інвалідність була встановлена ще до укладення договору про навчання, а тому суд не визнав її тією обставиною, яка звільняє від відшкодування відповідно до частини 5 статті 34 Закону «Про зайнятість населення».
Таким чином, ця справа демонструє, як працює ця норма на практиці: важливим є не тільки те, що працівник звільнився, а й те, за яких умов він погодився на навчання та припинив виконувати взяті на себе зобов’язання.
Водночас це рішення не означає, що роботодавець у кожному випадку після звільнення може виставити працівнику рахунок за курси. У цій справі підприємство мало укладені договори, в яких були визначені умови навчання, строк відпрацювання та наслідки дострокового припинення навчання. Крім того, сам відповідач письмово підтвердив готовність відшкодувати визначену підприємством суму.
Тому для інших працівників результат спору може бути іншим — залежно від того, чи був укладений відповідний договір, що саме в ньому передбачено, чому людина звільнилася та які витрати роботодавець намагається стягнути.
ДЖЕРЕЛО:https://sud.ua/uk/news/publication/371651-kompaniia-oplatyla-navchannia-a-pislia-zvilnennia-vystavyla-rakhunok-chomu-sud-zoboviazav-pratsivnyka-povernuty-ponad-20-tysiach-hrn?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=sudua_channel
