21/01/2026
Забезпечення гендерної рівності у сфері праці.
*Гендерна рівність – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей
брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними
та непорушними. Стаття 24 Конституції України закріплює рівність прав жінки та
чоловіка, яка забезпечується у тому числі і наданням жінкам рівних з
чоловіками можливостей у праці та винагороді за неї; спеціальними
заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних
пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з
материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою
материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та
інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю
України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до
нього.
Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків» гарантується дотримання гендерної рівності серед іншого і у
соціально-економічній сфері, зокрема, рівність прав при
працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та
перепідготовці, одержанні винагороди за працю, а також зайнятті
підприємницькою діяльністю.
Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у
працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та
перепідготовці
*Дискримінація за ознакою статі – це ситуація, за якої особа та/або
група осіб за ознаками статі, які були, є та можуть бути дійсними або
припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні
правами і свободами або привілеями в будь-якій формі, встановленій
Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в
Україні», крім випадків, коли такі обмеження або привілеї мають
правомірну об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є
належними та необхідними.
Не є дискримінацією за ознакою статі у сфері праці:
різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом;
особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з
охороною їх репродуктивного здоров’я;
позитивні дії (спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну
об’єктивно обґрунтовану мету, спрямовані на досягнення збалансованого
співвідношення жінок і чоловіків у різних сферах трудової діяльності,
а також серед різних категорій працівників).
У разі колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин
до генеральної угоди, галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод,
колективних договорів включаються положення, що забезпечують рівні
права та можливості жінок і чоловіків.
При цьому колективні угоди (договори) мають передбачати:
покладання обов’язків уповноваженого з ґендерних питань – радника
керівника підприємства установи та організації, їх структурних
підрозділів на одного з працівників на громадських засадах;
комплектування кадрами і просування працівників по роботі з
дотриманням принципу надання переваги особі тієї статі, щодо якої в
них існує дисбаланс;
усунення нерівності за її наявності в оплаті праці жінок і чоловіків
як у різних галузях господарства, так і в одній галузі на базі
загального соціального нормативу оплати праці в бюджетній та інших
сферах, а також на основі професійної підготовки (перепідготовки)
кадрів.
Відповідно до чинного законодавства роботодавець зобов’язаний:
створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати
трудову діяльність на рівній основі;
забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову
діяльність із сімейними обов’язками;
здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій
кваліфікації та однакових умовах праці;
вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці;
вживати заходів щодо унеможливлення та захисту від випадків
сексуальних домагань та інших проявів насильства за ознакою статі.
Статті 10 Закону України «Про охорону праці» ознайомлює з переліком
робіт, на яких забороняється застосовувати працю жінок, серед яких:
*важкі роботи;
*роботи із шкідливими або небезпечними умовами праці;
*підземні роботи, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або
робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню);
*залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми
*залучення жінок до робіт у нічний час (за винятком тих галузей
народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і
дозволяється як тимчасовий захід, а також за винятком роботи на
підприємстві, де зайняті лише члени однієї сім’ї.
Щодо праці вагітних жінок та жінок, які мають дітей, то: не
допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і
робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і
жінок, що мають дітей віком до трьох років;
жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей
з інвалідністю, не можуть залучатись до надурочних робіт або
направлятись у відрядження без їх згоди;
передбачено переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які
мають дітей віком до трьох років;
забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм
заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей
віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком
до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю;
звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох
років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до
чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця
не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства,
установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим
працевлаштуванням.
У разі дискримінації за ознакою статі у сфері праці звертайтесь:
-до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
-до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Не слід забувати і про правову консультацію та юридичний супровід;
-до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;
-до роботодавця з вимогою про відновлення порушеного права;
-до профспілки, якщо вона створена до комісії по трудових спорах із відповідною заявою, якщо працівник особисто не зміг врегулювати спір з
власником або уповноваженим ним органом. Комісія по трудових спорах є обов’язковим первинним органом по розгляду трудових спорів працівником і роботодавцем, що виникають на підприємствах, в установах,
організаціях;
-до ГУ Державної служби України з питань праці, яка в тому числі здійснює нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення;
-до суду. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
