Advocates' association «Dmytrenko and Partners»

29/07/2026

Практична ситуація, коли ТЦК та СП відмовляється актуалізувати дані відносно особи у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів:

28/07/2026

📌 ЩОДО ОСКАРЖЕННЯ УХВАЛИ ПРО ВІДМОВУ В ПОНОВЛЕННІ СТРОКУ НА ПОДАННЯ ВІДЗИВУ

Ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні процесуального строку на подання відзиву підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду відповідно до пункту 10 частини першої статті 353 ЦПК України

📄 Постанова - https://reyestr.court.gov.ua/Review/133750183

🇺🇦 Правові позиції ВС:
Telegram - https://t.me/LegalPositionData
iPhone - https://apps.apple.com/ua/app/id6612031119?l=uk&platform=iphone
Android - https://play.google.com/store/apps/details?id=pro.sitebuy.ppvs&hl=uk

21/07/2026

⚖️Як Європейський суд з прав людини розглянув відмову Президента Польщі призначати молодших суддів на вакантні посади окружних суддів попри їхню успішну участь у процедурі відбору

📅 21 травня 2026 року ЄСПЛ виніс рішення у справі SOBCZYŃSKA AND OTHERS v. POLAND, яка стосувалась відмови президента призначати заявників на посаду судді, незважаючи на успішне проходження процедури подачі на посаду.

👨‍⚖️У 2006 році, заявники працювали у різних судах першої інстанції на посадах суддів-асесорів(суддів-практикантів, суддівських мандатів).

📄Для призначення на посаду судді кандидат, повинен був пропрацювати на посаді судді-асесора, на той момент, щонайменше три роки.

📨 У 2006 році заявники подали документи на вакантні посади суддів районних судів у трьох різних містах. Після схвалення їхніх кандидатур відповідними загальними зборами суддів та Національною радою судочинства у жовтні 2006 року, червні 2006 року та лютому 2007 року відповідно, Національна рада судочинства направила Президенту Республіки Польща подання про призначення заявників на посади суддів.

✉️ У серпні 2007 року Національна рада судочинства повідомила заявників, що отримала лист від Президента Республіки Польща, у якому зазначалося, що він не має наміру призначати їх на посади суддів.

📄 У листопаді 2007 року заявники звернулися до Президента Республіки Польща з вимогою усунути порушення закону, яке, на їхню думку, полягало у відмові призначити їх на посади суддів.

📜16 січня 2008 року в офіційному друкованому виданні Республіки Польща було опубліковано постанову Президента Республіки Польща від 3 січня 2008 року, якою було відмовлено у призначенні дев’яти кандидатів, серед яких були й заявники, на різні суддівські посади. Жодного мотивування цієї постанови наведено не було. Це був перший випадок, коли Президент Республіки Польща відмовився призначити кандидатів, рекомендованих Національною радою судочинства.

❗Не отримавши відповіді на свої звернення, у січні 2008 року заявники подали до Адміністративного суду першої інстанції скарги на бездіяльність Президента Республіки Польща.

❌У період з 25 лютого по 17 березня 2008 року Адміністративний суд визнав ці скарги неприйнятними. Суд обґрунтував свої рішення тим, що Президент не є органом публічної, він не видає акти, що належать до актів публічної влади. такий акт стосується конкретної фізичної особи, він не належить до сфери адміністративної діяльності. Рішення про призначення судді на посаду належить до конституційних повноважень президента.

📑Заявники подали скарги на відповідні рішення про визнання скарг неприйнятними до Адміністративного суду першої інстанції.

⚖️У 2011 році Адміністративний суд визнав знову скарги заявників неприйнятними. При цьому він послався на аргументи, аналогічні тим, що були викладені в рішеннях про неприйнятність скарг заявників щодо бездіяльності Президента Республіки.

🔒Заявники оскаржили рішення до Високого адміністративного суду. Оскільки тим часом перші двоє заявників подали конституційні скарги до Конституційного Суду, провадження за касаційними скаргами було зупинено.

📜 Двоє заявників подали конституційну скаргу на положення Закону «Про устрій загальних судів» у тій частині, в якій вона дозволяла Президенту Республіки відмовитися від призначення їх на посади суддів без обов’язку наводити мотиви такого рішення, незважаючи на схвалення їхніх кандидатур Національною радою судочинства, оскільки воно суперечить таким положенням конституційному принципу рівності перед законом та недискримінації, право на доступ до суду та праву рівного доступу до державної служби.

🚪 19 червня 2012 року Конституційний Суд, засідаючи у повному складі, ухвалив рішення, яким закрив провадження у зв’язку з недопустимістю постановлення рішення у цій справі. Конституційний суд визнав скаргу на спосіб здійснення Президентом його конституційних повноважень такою, що виходить за межі конституційного перегляду.

💬 Троє із п’ятнадцяти суддів Конституційного Суду висловили окремі думки, зазначивши, зокрема, що з огляду на важливість цієї справи для правильного застосування принципу демократичної правової держави Конституційний Суд мав розглянути її по суті.

🔄 Після завершення зазначеного вище провадження в Конституційному Суді Високий адміністративний суд поновив провадження у справах та рішеннями від 9 жовтня 2012 року і 16 жовтня 2012 року відхилив касаційні скарги заявників, остаточно завершивши провадження у цих справах.

🧪Під час розгляду справи Європейський суд з прав людини використовував Тест Ескалінена, який має в собі 2 умови. По-перше, держава у своєму національному законодавстві повинна чітко виключити доступ до суду для відповідної посади або категорії державних службовців. По-друге, виключення має бути обґрунтоване об’єктивними підставами державного інтересу.

❓ Суд залишив відкритим питання щодо того, чи була виконана перша умова Тесту Ескелінена, беручи до уваги протилежні позиції сторін із цього питання та з огляду на те, що в будь-якому разі він дійшов висновку про невиконання другої умови. Водночас Суд нагадує, що Уряд послідовно стверджував, що національне законодавство беззаперечно виключало можливість заявників звернутися до суду для оскарження відмови Президента у їх призначенні на посади суддів. Отже, Суд має оцінити, чи була відсутність доступу до національних судів з метою розгляду істотного та серйозного спору щодо обґрунтованого права заявників на справедливу процедуру розгляду їхніх кандидатур на суддівську посаду, вільною від свавільних відмов, виправданою відповідно до загальних принципів, сформульованих у практиці Суду.

📌 Оскільки друга умова тесту «Ескелінен» отримала негативну відповідь, Суд посилається на свій аналіз щодо застосовності пункту 1 статті 6 Конвенції та зазначає, що Уряд не навів жодних додаткових підстав, які б виправдовували відсутність судового перегляду, а лише повторив свої доводи щодо нібито незастосовності статті 6 Конвенції до цієї справи.

✅ Водночас Суд вважає за необхідне наголосити, що під час участі в конкурсі на суддівські посади заявники отримали всі необхідні погодження та пройшли процедуру добору, у межах якої їхні кандидатури були розглянуті й схвалені відповідними органами.

🎯 Після оцінки кандидатур за критеріями професійної компетентності та доброчесності Національна рада судочинства внесла Президентові Республіки подання про призначення заявників на відповідні вакантні суддівські посади. За таких обставин Суд дійшов висновку, що заявники могли обґрунтовано й законно очікувати, що їхні кандидатури будуть належним чином розглянуті на основі прозорої, об’єктивної та позбавленої свавілля процедури оцінювання.

🌍 Суд особливо наголошує на тому значенні, яке міжнародні документи та акти Ради Європи, а також практика міжнародних судів та інших міжнародних органів надають процесуальній справедливості у справах, що стосуються добору, призначення та кар’єри суддів.

🚨 У цьому зв’язку Суд звертає особливу увагу на те, що заявникам взагалі не було повідомлено мотивів рішення Президента Республіки про відмову в їх призначенні, яке фактично відступило від подання Національної ради судочинства. Найважливіше, що заявникам не було вручено жодного офіційного рішення, яке могло б бути оскаржене в судовому порядку. За таких умов заявники мали законні підстави підозрювати наявність елементів свавілля в рішенні Президента. Водночас Суд не виключає можливості, що відповідно до національного законодавства Президент Республіки у виняткових випадках міг звернутися до Національної ради судочинства із вмотивованою пропозицією повторно розглянути її подання щодо призначення судді.

📍 Оцінюючи обставини цієї справи, Суд вважає, що у питаннях, які стосуються суддівської кар’єри, а особливо самого призначення на посаду судді, лише надзвичайно вагомі підстави можуть виправдати відсутність будь-якого судового контролю. Проте у цій справі жодних таких підстав Суду наведено не було. Суд підкреслює, що проблема полягає в тому, що рішення Президента Республіки, яке: (i) відмовляло у призначенні кандидатів на суддівські посади всупереч позитивному поданню Національної ради судочинства; (ii) не містило жодного мотивування; та (iii) мало зовнішні ознаки свавільності, не підлягало жодній формі перегляду, здатній перевірити доводи заявників щодо такого свавілля. У цьому зв’язку Суд наголошує, що судовий контроль за рішенням Президента повинен бути незалежним, хоча обсяг такого контролю може бути обґрунтовано обмеженим, з огляду на те, що предметом захисту є не право бути призначеним на посаду судді, а право на справедливу процедуру розгляду кандидатури без свавільної відмови.

🛡️ З урахуванням наведених обставин та особливостей цієї справи Суд дійшов висновку, що: (i) заявники мали гарантоване національним законодавством загальне право на рівний доступ до державної служби в судовій владі; (ii) за конкретних обставин цієї справи зазначене право набуло форми права на справедливу процедуру розгляду кандидатури на суддівську посаду, включаючи право на захист від свавільної відмови; (iii) оскільки заявникам не було повідомлено мотивів відмови в їх призначенні та не було забезпечено доступу до будь-якої процедури перегляду цього рішення, вони були позбавлені необхідних гарантій захисту від того, що обґрунтовано могло розцінюватися як свавільне рішення Президента Республіки; та (iv) унаслідок цього було порушено саму сутність права
заявників на доступ до суду.

📢 Відповідно, Суд дійшов висновку про порушення права заявників на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

💶 ЄСПЛ зобов’язав Республіку Польща виплатити по 13 000 євро кожному заявнику.

Покликання на судове рішення — у першому коментарі 👇👇👇

07/07/2026

📌 НЕПОВЕРНЕННЯ ОРГАНОМ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ВИЛУЧЕНИХ ПІД ЧАС ОБШУКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ ПІСЛЯ СКАСУВАННЯ АРЕШТУ НА МАЙНО ЯК ПІДСТАВА ДЛЯ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ ДЕРЖАВОЮ

Неповернення органом досудового розслідування вилучених під час обшуку грошових коштів після скасування арешту на майно є підставою для відшкодування шкоди державою на загальних підставах відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України без необхідності попереднього судового рішення, яким встановлено протиправність дій відповідного органу

📄 Постанова - https://reyestr.court.gov.ua/Review/136347909

🇺🇦 Правові позиції ВС:
Telegram - https://t.me/LegalPositionData
iPhone - https://apps.apple.com/ua/app/id6612031119?l=uk&platform=iphone
Android - https://play.google.com/store/apps/details?id=pro.sitebuy.ppvs&hl=uk

17/06/2026

📌 НЕДОПУСТИМІСТЬ СКАСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ, СПРЯМОВАНИХ НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСНУЮЧОГО СТАНОВИЩА ДО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Заходи забезпечення, що спрямовані виключно на збереження існуючого становища (наприклад, зупинення дії рішення), не можуть бути скасовані, оскільки вони необхідні для ефективного захисту прав та інтересів заявника у випадку задоволення позову.

📄 Постанова - https://reyestr.court.gov.ua/Review/119994328

🇺🇦 Правові позиції ВС:
Telegram - https://t.me/LegalPositionData
iPhone - https://apps.apple.com/ua/app/id6612031119?l=uk&platform=iphone
Android - https://play.google.com/store/apps/details?id=pro.sitebuy.ppvs&hl=uk

14/06/2026

Чи є відпустка адвоката поважною причиною для відкладення судового розгляду кримінального провадження⁉️

01 червня 2026 року Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду розглянула справу № 285/1242/17, яка мала б дати відповідь на це питання.

☝️Однак Обʼєднана плата не вважала за потрібне детально розглядати доводи щодо висновку суду про зловживання з боку захисника, оскільки питання у цій справі полягає не у оцінці професійної поведінки адвоката, а у вирішенні, чи порушило проведення апеляційного розгляду за відсутності захисника, участь якого не є обов’язковою, право засудженого на захист настільки істотно, що це дає підстави для скасування ухваленого апеляційним судом рішення відповідно до частини 1 статті 412 КПК.

Обʼєднана палата визнала, що розгляд цієї справи у суді першої інстанції тривав надмірно довго, про що зазначив апеляційній суд у своїй ухвалі👏

Це призвело до того, що провадження в апеляційному суді розпочалося приблизно за 1 місяць до спливу строку давності притягнення до відповідальності за злочин, у якому обвинувачувався засуджений. Таким чином, будь-яке затягування розгляду справи могло призвести до неможливості притягнення до кримінальної відповідальності особи, що обвинувачувалася в злочині.

Об’єднана палата зазначила, що, крім зобов’язання за статтею 6 Конвенції забезпечити обвинуваченій особі право на захист, Україна має також зобов’язання за статтею 2 тієї ж Конвенції, що гарантує право на життя👍

У цій справі перед апеляційним судом постала проблема узгодити обов’язок за статтею 2 Конвенції зробити все необхідне, щоб особа, якщо її винуватість буде доведена, була притягнута до відповідальності, – з одного боку, і право обвинуваченої особи мати кваліфіковане юридичне представництво в суді апеляційної інстанції, – з іншого.

Об’єднана палата робить висновок, що апеляційний суд докладав усіх можливих зусиль для того, щоб розгляд справи відбувся вчасно і з дотриманням права обвинуваченого бути представленим захисником.

Об’єднана палата зазначає, що засуджений достеменно знав про скорий сплив строку давності. Тим не менше, в період між 2 та 13 квітня 2025 року він відмовляється від допомоги трьох захисників, деякі з яких здійснювали його захист протягом тривалого часу і були добре обізнані з обставинами його справи.

Не заперечуючи права обвинуваченої особи на свій розсуд обирати адвоката або звільняти того, Суд зазначає, що обвинувачений, вчиняючи такі дії, має приймати на себе і несприятливі наслідки свого рішення.

У цій справі обвинувачений не міг не розуміти, що звільнення ним адвокатів, які добре знайомі з його справою, за два тижні до спливу строку давності, призведе до того, що він або залишиться без юридичного представництва, або отримає адвоката, який у дуже короткий строк буде змушений вивчити справу і підготуватися до апеляційного розгляду.

У будь-якому разі за таких обставин відмова від захисника або його заміна вимагають дуже серйозних причин. Однак засуджений ні в апеляційній інстанції, ні в касаційному суді так і не зміг пояснити причини звільнення ним адвокатів.

Об’єднана палата зазначає, що такі дії і рішення засудженого давали апеляційному суду підстави вважати, що сторона захисту маніпулює процесуальними правами з метою дочекатися спливу строку давності.

Оцінюючи вплив відсутності захисника під час апеляційного розгляду на справедливість провадження в цілому, Суд звертає увагу на те, що апеляційний розгляд має відмінності від розгляду в першій інстанції. Зміст і перебіг апеляційного розгляду визначається перш за все змістом апеляційних скарг сторін, а не їх виступами під час апеляційного розгляду, хоча вони і можуть бути допоміжні.

Суд зазначає, що у цьому випадку апеляційний суд не проводив допит свідків або експертів, що вимагало б певної майстерності у отриманні потрібної інформації. Також він не здійснював інших дій з дослідження доказів. За такого характеру розгляду роль професійного адвоката значно більша у підготовці апеляційної скарги і ясному викладенні доводів, ніж в участі в судовому засіданні.

Безумовно, у випадку проведення слідчих дій під час апеляційного розгляду, роль захисника значно зростає, однак апеляційний розгляд в цій справі не становив такий випадок. Крім того, сторона захисту, якщо в неї були критично важливі доводи, які мала намір представити апеляційному суду під час розгляду, могла представити ці доводи в своїх касаційних скаргах, і Суд, зважаючи на обставини проведення апеляційного розгляду, приділив би їм належну увагу. Однак на жодні з таких доводів, а також на неможливість їх представити в апеляції, сторона захисту в касаційній інстанції не послалася.

Об’єднана палата також звертає увагу, що внаслідок рішень засудженого у апеляційному розгляді не змогли взяти участь його адвокати, добре знайомі зі справою. Таким чином, якщо й може йти мова про вплив відсутності адвоката на ефективність захисту, то цей вплив головним чином зумовлений рішенням засудженого звільнити обізнаних зі справою адвокатів перед апеляційним розглядом. За таких обставин відсутність при розгляді захисника, який був вимушено призначений нещодавно і на час як апеляційного, так і касаційного розгляду – за його власним визнанням – не ознайомився з матеріалами справи, мало значно менший вплив на здатність сторони захисту представити свою позицію ніж згадане рішення засудженого.

Об’єднана палата вважає, що за обставин цієї справи її розгляд за відсутності захисника не порушив балансу між зобов’язаннями держави, передбаченими статтею 2 Конвенції, і правом засудженого на захист. Крім того, сторона захисту мала можливість поставити перед касаційним судом питання, які в силу відсутності адвоката під час апеляційного розгляду, вона не змогла поставити перед апеляційним судом, однак протягом тривалого провадження в касаційній інстанції такою можливістю не скористалася.

‼️Висновок Обʼєднаної палати: Рішення про проведення розгляду повністю або частково за відсутності адвоката суд приймає, виходячи з усіх обставин провадження: складності обставин справи або правових питань, наявності викладених раніше позицій, наявності інших адвокатів, пояснення обвинуваченої особи. У разі проведення розгляду без адвоката, суд має максимально компенсувати його відсутність іншими процесуальними засобами.

👉Загалом, ми погоджуємося з таким висновком Обʼєднаної палати, проте ми не погоджуємося з іншими важливими аргументами захисту, які залишилися поза увагою Об’єднаної палати у цьому кримінальному провадженні.

➡️ (1) Адвокат Михайло Самуляк просив визнати надмірну тривалість кримінального провадження та надати у зв’язку з цим належне відшкодування шляхом пом’якшення покарання засудженому. Вироком Звягельського (Новоград-Волинського) міськрайонного суду Житомирської області особу засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Пом’якшення покарання буде враховувати релевантну позицію Європейського Суду з прав людини у справі «Чіарелло проти Німеччини» (Chiarello v. Germany), № 497/17. Нагадаємо, що на момент розгляду справи Об’єднаною палатою пройшло майже 11 років з моменту початку кримінального провадження.

Верховний Суд відхилив вказаний аргумент захисту, зазначивши, що обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через суворість за матеріалами провадження не встановлено.

➡️ (2) Адвокат Павло Дзюба вказував в касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції занадто формально підійшов до вирішення клопотання про допит експертів, що були залучені стороною обвинувачення. Суд апеляційної інстанції визнав його безпідставним, вказавши про те, що цим клопотанням порушувалось питання про допит цих осіб саме в якості свідків, що не передбачено процесуальним законом. Клопотання про необхідність роз'яснення висновку експерта як єдиної підстави для допиту цих експертів до суду від сторони захисту не надходило.

Об’єднана плата відхилила вказаний аргумент, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції.

Така позиція, на нашу думку, суперечить правовим висновкам Європейського суду з прав людини, що зроблені в рішенні «Ходорковський та Лебедєв проти Росії» (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), заяви № 11082/06 та 13772/05, §712.

У цій справі зазначено, що становище експертів, що залучені стороною обвинувачення, було ближчим до становища «свідка обвинувачення». На відміну від ситуації зі свідками захисту, обвинувачений не зобов'язаний доводити важливість свідка обвинувачення. Якщо обвинувачення вирішує, що конкретна особа є відповідним джерелом інформації, і покладається на її свідчення в суді, і якщо свідчення цього свідка використовуються судом для підтвердження обвинувального вироку, слід вважати, що його особиста явка та допит є необхідними, якщо тільки свідчення цього свідка не є явно недоречними або зайвими.

Обʼєднана Палата не прокоментувала вказане покликання сторони захисту на вищезазначене рішення Європейського Суду з прав людини🤷🏻‍♀️

На жаль, Обʼєднана плата не врахувала, що в матеріалах кримінального провадження містилася судова експертиза, що проведена судовим експертом, який був залучений стороною захисту і вона суперечила висновкам судових експертиз, що долучені стороною обвинувачення, допит експертів мав важливе значення для усунення виявлених суперечностей та подальшого проведення експертизи за ухвалою суду (ст.332 КПК України).

P.S. Ну що ж, зустрінемося в Європейському Суді з прав людини. Далі аргументи захисту вже розгляне міжнародна судова інстанція у Страсбурзі.

✌️Треба відзначити, що попри негативний результат для нашого клієнта, позитивно, що Обʼєднана палата не визнала відпустку адвоката як не поважну причину для відкладення судового розгляду кримінального провадження.

Покликання на судове рішення у першому коментарі до цього посту👇

08/06/2026

Про «гонорар успіху»!

Визнання «гонорару успіху» законною частиною винагороди адвоката та відмова у визнанні її недійсною

🖌Огляд Вищою школою адвокатури НААУ Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2026 року у справі № 465/1176/20

Визнання правомірності умови договору про «гонорар успіху» як складової гонорару адвоката та відмова у визнанні її недійсною

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2026 року у справі № 465/1176/20

Короткий зміст позовних вимог:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати недійсним пункт 3 додаткової угоди від 09 лютого 2016 року про внесення змін та доповнень до договору № 15/02/05 від 05 лютого 2016 року про надання правової допомоги та пункт 1.3 додатку до договору № 16/02/05 від 05 лютого 2016 про надання правової допомоги, у редакції додаткової угоди від 09 лютого 2016 року, які укладені між ними.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 лютого 2016 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги.

За умовами цього договору адвокат взяв на себе зобов`язання надати їй правову допомогу в аналізі перспективи позитивного перегляду рішення Личаківського районного суду міста Львова від 26 березня 2014 року в справі № 2/463/257/14, а також у представництві її інтересів в справі № 463/6224/14-ц, а вона зобов`язалась сплатити за ці послуги гонорар у порядку, розмірі та на умовах, передбачених у додатках до договору.

Згідно з додатком до договору за надання послуг, які обумовленні у договорі, вона зобов`язалась виплатити адвокату гонорар у розмірі 4 200,00 грн, а за представництво інтересів в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції - по 800,00 грн, в суді касаційної інстанції - по 1 200,00 грн за кожне судове засідання, а якщо судове засідання не відбулось - 50 % від зазначених сум.

09 лютого 2016 року вони уклали додаткову угоду про внесення змін і доповнень до договору від 05 лютого 2016 року, згідно з якою вона доручила відповідачу представництво її інтересів у Верховному Суді України щодо перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року в справі № 463/257/14.

У пункті 3 цієї додаткової угоди вони домовились визнати новий порядок, умови та розміри виплати гонорару, про що підписали в новій редакції додаток до договору, а попередній додаток від 05 лютого 2016 року визнали таким, що втратив чинність.

Так, згідно з пунктом 1.3 додатку в новій редакції, при позитивному вирішенні на її користь цивільних справ № 2/463/257/14 і № 463/6224/14-ц, вона зобов`язалася сплатити відповідачу гонорар у гривнях в розмірі, еквівалентному 2 000,00 доларів США.

27 квітня 2016 року Верховний Суд України переглянув судові рішення в справі № 463/257/14.

Водночас зазначала, що ще до ухвалення Верховним Судом України цієї постанови, через відсутність згоди ОСОБА_2 на зміну умов додаткової угоди від 09 лютого 2016 року, договір про надання правової допомоги між ними був розірваний, про що 15 березня 2016 року вона написала відповідну заяву і направила її до Верховного Суду України.

Посилаючись на те, що включення в договір про надання правової допомоги умови щодо винагороди за досягнення позитивного результату рішення суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні і актам цивільного законодавства, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним пункт 3 додаткової угоди від 09 лютого 2016 року щодо внесення змін та доповнень до договору № 15/02/05 від 05 лютого 2016 року про надання правової допомоги, яка укладена між адвокатом ОСОБА_2 і ОСОБА_1.

Визнано недійсним пункт 1.3 додатку до договору № 16/02/05 від 05 лютого 2016 року про надання правової допомоги, у редакції додаткової угоди від 09 лютого 2016 року, який укладений 09 лютого 2016 року між адвокатом ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позову. Оспорювані умови договору покладають на позивача обов`язок сплатити відповідачу гонорар у сумі 2 000,00 доларів США за результат, досягнення якого взагалі не було поставлене в залежність від послуг відповідача, що очевидно не відповідає вимогам добросовісності та порушує права позивача, створюючи істотний дисбаланс між правами та обов`язками сторін договору, зокрема між наданими відповідачем послугами та їх вартістю.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції:

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передбачений сторонами правочину «гонорар успіху» не суперечить вимогам закону і відповідає принципу свободи договору. Підстав, передбачених частиною першою статті 215 ЦК України, для визнання недійсними оскаржуваних пунктів договору, немає.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 4 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та 2 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач поніс витрати на правничу допомогу, які, з урахуванням заперечень позивача і складності цієї справи, підлягають стягненню у визначеному судом розмірі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг:

У липні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року й залишити в силі рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2023 року.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року в справі № 462/9002/14-ц; підстави, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам її відзиву на апеляційну скаргу. Не врахував, що включення в договір про надання юридичних послуг умови про винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного судочинства, тому в силу вимог частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України така умова підлягає визнанню недійсною.

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року.

Підставою касаційного оскарження додаткової постанови зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 904/8884/21 та від 24 січня 2024 року в справі № 752/1058/23.

На обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що додаткове рішення є невід`ємною складовою основного рішення. Тому в разі скасування постанови Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, додаткова постанова цього суду від 17 вересня 2024 року також підлягає скасуванню.

Позиція Верховного Суду:

У пункті 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зі змісту оспорюваного ОСОБА_1 пункту 1.3. додатку до договору про надання правової допомоги, апеляційний суд установив, що передбачений сторонами одноразовий гонорар у розмірі 2 000,00 доларів США є додатковою винагородою адвоката, платою за досягнутий адвокатом результат та є за своєю суттю так званим «гонораром успіху», нарахування та сплата якого залежать від настання певної події.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Верховний Суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 28 липня 2022 року в справі № 903/781/21 зазначив, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики надають визначення поняття «гонорар» без поділу цього поняття на види. Зокрема, норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи «гонорар успіху», що свідчить про те, що поняття «гонорар», яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.

Висновок:

Установивши, що передбачений сторонами правочину «гонорар успіху» є складовою частиною гонорару адвоката, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що оспорювані позивачем пункти договору про надання правової допомоги не суперечать вимогам закону і відповідають принципу свободи договору, у зв`язку з чим правильно відмовив у позові.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року в справі № 462/9002/14-ц не заслуговують на увагу, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, яка обґрунтовано врахована судом апеляційної інстанції, фактично відступила від зазначеного висновку.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування постанови апеляційного суду,оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Оскільки Верховний Суд не встановив підстав для скасування постанови Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, підстав для скасування додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, якою вирішено питання про розподіл судових витрат, також немає. При цьому здійснений судом апеляційної інстанції розподіл цих витрат позивач у касаційній скарзі не спростовує, тому його правильність Верховний Суд у силу вимог статті 400 ЦПК України не перевіряє.

ОСОБА_4 не навів достатніх і обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду і колегія суддів таких підстав не встановила, тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову апеляційного суду без змін.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134688171