29/05/2026
Межі судової влади у спадкових спорах: що підтвердив Верховний Суд
Спадкові справи нерідко стають джерелом правових колізій, коли спадкоємці намагаються вирішити питання оформлення майна не в нотаріальному, а в судовому порядку. Нещодавнє рішення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розставило крапки над «і» у питанні про те, де закінчуються повноваження суду і де починається виключна компетенція нотаріуса.
Що трапилось: суть конфлікту
Після смерті чоловіка вдова звернулася до нотаріальної контори Чернігівського району, щоб оформити право на спадщину — квартиру, приватний будинок та земельну ділянку. Здавалось би, стандартна процедура. Однак нотаріус відмовив у видачі відповідного свідоцтва, і ця відмова запустила ланцюжок судових проваджень.
Причиною відмови стала обставина, яку нотаріус не міг проігнорувати: донька померлого на момент відкриття спадщини була офіційно зареєстрована за тією самою адресою, що й батько. Відповідно до статті 1268 Цивільного кодексу України особа, яка проживала зі спадкодавцем на момент його смерті, вважається такою, що автоматично прийняла спадщину — якщо протягом шести місяців не заявила про відмову від неї.
Донька, на той момент вже за кордоном — у Великій Британії, — таки оформила заяву про відмову від спадщини і навіть посвідчила її у британського нотаріуса, після чого надіслала документ до України. Проте нотаріус дотримався букви закону: правова невизначеність щодо кола спадкоємців так і не була усунута, і у видачі свідоцтва було відмовлено.
Три рівні правосуддя — три різні судові рішення.
Вдова оскаржила відмову нотаріуса в суді, вимагаючи скасувати його постанову та визнати себе єдиною спадкоємицею.
Суд першої інстанції підтримав позицію позивачки. На його думку, сам лише факт реєстрації за спільною адресою не є доказом спільного проживання зі спадкодавцем. До того ж, заява доньки про відмову від спадщини, за матеріалами справи, була відправлена ще до спливу шестимісячного строку. Суд визнав дії нотаріуса необґрунтованими.
Однак апеляційна інстанція переглянула цю позицію кардинально. Суд апеляції дійшов висновку, що спір у тому вигляді, у якому він був сформульований, містить принципову процесуальну помилку: суд фізично не може видати наказ нотаріусу видати свідоцтво про право на спадщину, адже це виходить за межі судових повноважень. Крім того, апеляція вказала, що скасування постанови нотаріуса саме по собі не вирішує проблеми — воно не відновлює спадкових прав позивачки у практичному сенсі.
Верховний Суд погодився з апеляцією і залишив її постанову в силі.
Позиція ВС: суд не може бути нотаріусом
Ключовий висновок Верховного Суду лаконічний, але принциповий: видача свідоцтва про право на спадщину — це нотаріальна дія, що належить виключно до компетенції нотаріуса. Ніякий судовий акт не може підмінити цей інститут і перебрати на себе його функції.
При цьому суд не позбавляється права на контроль: законність або незаконність відмови нотаріуса цілком може бути предметом судового розгляду. Але між правом перевірити рішення нотаріуса і правом самостійно виконати його функції — прірва.
Верховний Суд також звернув увагу на поведінку учасників справи: правова невизначеність щодо спадкоємців виникла передусім через суперечливі відомості та документи, які самі ж спадкоємці надавали в процесі. За таких умов перекладати провину на нотаріуса немає жодних підстав — він лише реагував на неоднозначну юридичну ситуацію, що склалася.
Який шлях є правильним
Верховний Суд не залишив сторони без орієнтиру. Спадкоємці, які опинились у подібній ситуації, мають щонайменше два можливих виходи.
Перший — нотаріальний: укласти між собою договір про поділ спадщини, у рамках якого питання розподілу майна вирішується добровільно і без судових спорів.
Другий — судовий, але інакше сформульований: подати позов не про скасування постанови нотаріуса, а про визнання права власності на спадкове майно. Саме такий спосіб захисту апеляційний суд та Верховний Суд визнали ефективним — таким, що реально відновлює порушене право.
Що це означає на практиці
Це рішення є важливим нагадуванням: правильно обраний спосіб захисту — це половина успіху в суді. Помилка у формулюванні позовних вимог може призвести до програшу справи навіть тоді, коли по суті позивач має рацію.
Окремо варто звернути увагу на питання реєстрації місця проживання. Формальна прописка за тією самою адресою, що й спадкодавець, автоматично запускає презумпцію прийняття спадщини — і спростувати її на практиці значно складніше, ніж здається на перший погляд. Тим, хто планує оформлення спадщини у складі кількох претендентів, варто заздалегідь подбати про своєчасне і несуперечливе оформлення всіх документів — щоб не опинитися в ситуації, коли нотаріус змушений відмовити, а суд виявиться безсилим у тому вигляді допомоги, на який розраховували.
Справа №748/3837/24. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, травень 2026 р.
