18/09/2025
До вас підходить юристка практики захисту персональних даних Eliza Rohotska і запитує: 4 долари користувачу вашого сервісу або 98 мільйонів доларів його юристу? ☂️
Напевно, ви не довго думали над відповіддю, а комусь навіть і обрати не дали. 4 вересня 2025 року федеральне журі в Північному окрузі Каліфорнії ухвалило вердикт, яким присудило позивачам у справі проти Google майже 426 мільйонів доларів. Все було би чудово, якби не кількість позивачів, яких було аж 98 мільйонів. Можемо визначити нескладними математичними розрахунками, що компенсація склала приблизно 4 долари на людину.
Google звинувачували у тому, що компанія збирала дані попри відключення користувачами налаштувань відстеження, тобто без їх відома і дозволу. Така практика Google дозволила персоналізувати рекламу, бо аналізувала взаємодію користувачів з рекламою та будь-які подальші дії після її перегляду. Ця інформація – на вагу золота для рекламодавців, тому практика створила прибутковий рекламний бізнес для Google, заснований на незаконно отриманих даних. Це підірвало довіру до системи згоди, де користувач думає, що дані не збираються, але насправді процес активно триває.
Позивачі початково оцінили шкоду у 31 млрд доларів, і взяли цифру не з неба. Колись у 2012 році Google запустив Screenwise Trends Panel разом із дослідницькою компанією Ipsos. Учасникам пропонували встановити розширення для браузера Chrome або завантажити спеціальний Screenwise Meter app на телефон/планшет, щоб відстежувати поведінку користувачів онлайн. Це було вигідно, користувачам платили $3/місяць за пристрій. Експерт позивачів використав цю суму як орієнтир вартості персональних даних. Якби Google реально платив людям $3/місяць за дозвіл збирати подібні дані зараз, то це можна вважати мінімальною оцінкою “ринкової ціни” за відмову від приватності. Тому він запропонував, що якщо Google збирав дані без згоди, то шкода кожному користувачу може оцінюватися у ті ж самі $3/місяць. Справа стосується зібраних даних в майже десятилітній період аж до вересня 2024 року. І коли вони перемножили ці $3 на кількість користувачів, тривалість збору даних, девайси, з яких збиралася інформація, вийшла максимальна сума у 31 млрд доларів. Але хто ж знав, що вийде отримати в 70 разів менше.
Google стверджував, що спірні дані були знеособлені та використовувалися лише в агрегованій формі для аналітики і вдосконалення продуктів. Крім того, компанія стверджувала, що інтерфейс налаштувань приватності був спроектований для зручності користувачів. Під час засідань допитували продакт лідів Google, експертів і компʼютерних спеціалістів. Хоч і Google заявляв, що дані були знеособлені, знеособлення даних не гарантує анонімності, особливо коли інформація агрегується і поєднується з іншими джерелами даних. Навіть за відсутності фактичного витоку даних, пасивний збір без згоди підриває довіру до цифрових сервісів і загалом ускладнює користувачам контроль над власною інформацією.
Рішення суду поки немає, але в американській традиції воно швидше інструмент формальності процедури, ніж кардинальності в зміні висновків присяжних. Зате якщо зібрати хоча би по долару з кожного позивача – це міг би бути (або і буде) не такий вже й поганий success fee для американських лоєрів. Гроші грошима, але ця історія вкорте показує, що питання приватності це не про якісь ілюзорні норми нікому непотрібних законів. Основним орієнтиром компанії мають бути прозорість, інформованість і довіра користувача. Тоді і по 4 долари не доведеться виплачувати.
P.S. впізнали персонажа з фільму про класові позови?