24/03/2026
Зберегти не можна реформувати 📖
У межах масштабного процесу оновлення цивільного законодавства (законопроєкт №14394 «Кодекс права приватного») та рекодифікації книги першої ЦКУ (законопроєкт №14056), в юридичній спільноті знову загострилася дискусія щодо структури імені особи. Питання, чи повинно «по батькові» залишатися обов’язковою складовою правового статусу фізичної особи (стаття 28 чинного ЦКУ), виходить далеко за межі сухої юридичної техніки.
Юридична функціональність vs Культурна тяглість
Досвід правопорядків Франції, Німеччини та Чехії демонструє ефективність моделі «власне ім’я + прізвище», де ідентифікація особи забезпечується державними реєстрами та унікальними цифровими ідентифікаторами. Проте для українського права ім'я — це не лише засіб розрізнення суб'єктів у базах даних. Це живий літопис роду. Відмова від по батькові на догоду функціональності може призвести до втрати інструменту фіксації генеалогічної пам’яті, що традиційно визначає зв’язок між поколіннями в нашому суспільстві.
Європейський вектор повинен інтегрувати без розчинення
Прагнення до європейських стандартів і гармонізація з приватним правом ЄС (зокрема принципами DCFR та UNIDROIT) є свідченням нашої цивілізаційної зрілості.
Я вважаю, що справжня сила нашої нації полягає у здатності інтегруватися, не розчиняючись. Копіювання західних моделей іменування, безумовно, спрощує транскордонну бюрократію, але воно не має ставати інструментом самозаперечення.
Ми маємо заходити до спільного європейського дому з власним обличчям, а не як дзеркальне відображення інших. Збереження по батькові в структурі імені — це не технічний анахронізм, а повага до власного коріння. Це право на ідентичність, яке дозволяє нам залишатися частиною свого роду, навіть будучи частиною глобального світу.
Проєкти рекодифікації ЦКУ мають на меті модернізацію приватного права, але вони також повинні враховувати соціокультурний контекст. Збереження по батькові як обов’язкового елемента — це вибір на користь національної ідентичності. Ми маємо впроваджувати найсучасніші цифрові реєстри, проте залишати в паспорті те, що пов’язує нас із нашою історією. Бути європейцем означає поважати різноманіття, а отже — мати право на власний антропонімічний код.
У нашій традиції по батькові — це форма соціальної поваги та визнання зв’язку між поколіннями, що є частиною нашої нематеріальної культурної спадщини. Я підтримую збереження нашого культурного коду ідентичності.
По батькові — це наша ексклюзивна нота в багатоголоссі європейської родини, символ того, що ми входимо до спільного дому, зберігаючи вірність власному корінню.
З повагою, Iryna Shapovalova