11/08/2026
⚖️ Коли ми говоримо про справедливість - хто визначає, чиє життя важливіше?
У Верховній Раді пропонують розширити підстави для відстрочки від мобілізації. Зокрема, йдеться про батьків, чиї діти залишилися в Україні, поки мати перебуває за кордоном понад 90 днів, а також про людей, які втратили близьких через російську агресію.
І це важливі питання.
Але є інше, яке чомусь залишається осторонь.
Що отримує родина цивільної людини, яка загинула від російської ракети, дрона чи обстрілу?
Військовий загинув на війні.
Цивільний - теж став її жертвою.
В обох випадках родина втрачає людину.
А дитина - одного з батьків.
Для дитини немає принципової різниці, де саме загинув її тато чи мама. Вона просто більше не дочекається їх удома.
Тому виникає цілком логічне питання:
чи повинна держава по-різному оцінювати наслідки цієї втрати залежно від статусу загиблого?
Для сімей загиблих Захисників існують спеціальні механізми державної підтримки.
Для родин цивільних жертв війни - переважно окремі програми, місцеві виплати та загальні соціальні механізми.
Але війна одна.
І втрата для родини - не менш реальна.
Тому, можливо, час говорити не лише про нові підстави для відстрочки.
А й про системний захист цивільних сімей, які втратили близьких через російську агресію:
🔹 державні гарантії для родин загиблих цивільних;
🔹 окрему підтримку дітей, які втратили батьків;
🔹 фінансування навчання, лікування та реабілітації;
🔹 дієвий механізм компенсації завданої шкоди.
Бо державна політика - це не лише про статус людини в момент її загибелі.
Це ще й про те, як держава поводиться з тими, хто залишився після неї.
Якщо держава не змогла захистити цивільну людину від російської ракети - невже вона не повинна хоча б максимально захистити її дітей?
Питання залишається відкритим.
