16/10/2022
🔥Постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 № 385/321/20 (61-9916сво21):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/106533153
👨⚖️Суддя-доповідач: Погрібний С. О.
✅Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій
✔️Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері позивача ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належну їй земельну частку (пай) на території АДРЕСА_1, площею 3, 00 умовних кадастрових гектари, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай).
Відповідно до довідки АДРЕСА_1 від 29 січня 2020 року № 98 та витягу з погосподарської книги ОСОБА_6 на час смерті проживала на АДРЕСА_1 разом із синами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та співмешканцем ОСОБА_5
ОСОБА_4 (син ОСОБА_6 і брат позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_5 15 лютого 2012 року за реєстровим № 165 отримав в Гайворонській районній державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на належну ОСОБА_3 земельну частку (пай). На підставі цього свідоцтва видано розпорядження Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 15 лютого 2012 року
№ 105-р про передачу в натурі земельної частки (паю) із земель сільськогосподарського призначення та 01 червня 2012 року Відділ Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області видав державний акт на право власності на земельну ділянку і провів державну реєстрацію землі.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підставі заповіту, складеного ОСОБА_5 і посвідченого 19 вересня 2012 року Бандурівською сільською радою за реєстровим № 213, його спадкоємцем є ОСОБА_2 .
Позивач 28 січня 2020 року звернувся до Гайворонської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 .
✔️Право, застосоване судом
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню як положення ЦК Української РСР, які були чинними на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 , щодо кола спадкоємців та порядку прийняття спадщини, так і положення ЦК України, чинні на момент видачі ОСОБА_5 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, щодо способу захисту, застосованого судом.
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).
Спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася за правилами ЦК Української РСР, а тому коло спадкоємців визначається за законом, чинним на момент відкриття спадщини, тож до спірних правовідносин застосовуються ЦК Української РСР щодо кола спадкоємців.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наголошує на тому, що наступні зміни у законодавстві не впливають на коло спадкоємців, а тому ОСОБА_5 за встановлених фактичних обставин (враховуючи, що не був чоловіком спадкодавця ОСОБА_3 ) не мав права претендувати на спадщину, а нотаріус, відповідно, не мав права видавати оспорюване свідоцтво ОСОБА_5 . Видача свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 підтверджує факт порушення ним прав ОСОБА_1 як спадкоємця першої черги після смерті матері ОСОБА_3 .
Відповідно до частини першої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що зі спливом шести місяців з дня відкриття спадщини спадкоємець, діючи розумно, обачливо і добросовісно, має отримати свідоцтво про право на спадщину.
Обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено і у статті 1297 ЦК України.
Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
✔️Щодо правових висновків Верховного Суду про застосування позовної давності до позову про оспорювання свідоцтва
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у
справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року у справі № 441/688/18 (провадження № 61-2912св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 711/4004/19 (провадження № 61-2485св21) викладено правові висновки, відповідно до яких до правовідносин у справах за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним застосовується трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, який розпочинає свій відлік з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, пов`язується з датою видачі нотаріусом відповідного свідоцтва.
Водночас у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року у справі № 396/2046/18 (провадження № 61-13411св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 584/639/19 (провадження
№ 61-10930св20), суд касаційної інстанції дійшов висновків, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин немає.
Такі висновки колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду та Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Об`єднана палата вважає за обґрунтоване переглянути, відступивши від них в врахуванням такого.
Щодо визначення початку перебігу позовної давності
Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду визнає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що поданий позов про визнання свідоцтва про право на спадщину від 15 лютого 2012 року недійсним за своєю правовою природою є негаторним і на нього не поширюється позовна давність, оскільки самий факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, підтверджує порушення прав та інтересів цього спадкоємця, саме тому перебіг позовної давності потрібно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців, а у разі якщо спадкоємець, права та інтереси якого порушені видачею такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.
Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може доводити, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) іншому із спадкоємців або особі, яка не мала права на спадкування, перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців (єдиному спадкоємцю), який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже свідчить про виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.
Видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) одному із спадкоємців унеможливлює завершення оформлення своїх спадкових прав іншим із спадкоємців.
Варто враховувати, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця - оспорення свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому спадкоємцеві на все спадкове майно або особі, яка не є спадкоємцем, є різними строками і не є взаємозалежними. Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску. Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав.
Щодо вимог, на які позовна давність не поширюється
Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.
Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не згадуються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги. Так, у пункті 96 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.
Надаючи оцінку сутності заявленої вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховує, що негаторний позов - це позов власника, який фактично володіє майном, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Натомість видача відповідачеві свідоцтва про право на спадщину не є таким порушенням, що не пов`язане із позбавленням володіння, оскільки факт видачі свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) та реєстрація права власності на спадкове майно за одним із спадкоємців створює ситуацію, за якої другий із спадкоємців позбавляється права на спадщину в цілому та не може оформити своє право зокрема.
При цьому, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).
Оспорювання свідоцтва відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності свідоцтва, а тому на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто правова природа вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не може бути ототожнена та/або кваліфікована як негаторний позов.
Об`єднана палата звертає увагу, що за своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України.
Щодо наявності підстав для відступу від правових висновків, викладених колегіями суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
✔️З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що існують підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду про те, що цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, який прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому немає підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
✔️✔️Об`єднана палата наголошує на тому, що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.
✔️Щодо суті спору
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що оскаржене свідоцтво про право на спадщину порушує права позивача як спадкоємця першої черги, проте позовна вимога про визнання його недійсним не підлягає застосуванню у зв`язку зі спливом позовної давності.
Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що поданий позов є негаторним і на нього не поширюється позовна давність.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3 , фактично вступивши в управління майном, проте не оформив свідоцтво про право на спадщину, а видача свідоцтва на ім`я ОСОБА_5 позбавляє його права оформити належним чином свої спадкові права.
Враховуючи, що відповідач погодилася з висновками судів про те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері, фактично вступивши в управління майном, не оскаржила рішення судів в частині таких висновків, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині не перевіряються Верховним Судом на предмет правильності застосування норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.
В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій правил про позовну давність до вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду врахував, що позивач мав довідатися про порушення свого права оскарженим свідоцтвом про право на спадщину протягом розумного строку після моменту його видачі.
Суд першої інстанції надав оцінку доводам позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, не встановивши поважності причин такого тривалого пропуску. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд помилково вважав, що позивач звернувся до суду з негаторним позовом, а тому позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.
Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку, що на вимогу про оспорювання свідоцтва про право на спадщину поширюється позовна давність, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, оскільки позивач не довів, що звернувся до суду у межах позовної давності з моменту, коли йому з об`єктивних причин могло бути відомо про порушення його спадкових прав. Поважність причин пропуску позовної давності позивач також не довів.
🇺🇦 #судовапрактика #спадковіспори #споризправавласності #позовнадавність #визнаннянедійснимсвідоцтвапроправонаспадщину
🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
