06/04/2026
Дмитро Павліченко так вважає. А як ви вважаєте?
А ось, що вважаю я:
Юридичний глухий кут: Чому правильне питання про територіальні громади перетворюється на фарс
В основі українського місцевого самоврядування лежить фундаментальна правова лакуна. Стаття 140 Конституції України чітко визначає: територіальна громада є первинним суб’єктом місцевого самоврядування. Проте з 1996 року держава так і не спромоглася розробити чіткий механізм правової легалізації цих громад як юридичних осіб публічного права. Замість того, щоб бути засновниками своїх рад, громади де-факто залишаються заручниками правонаступництва радянських структур, що створює серйозну юридичну вразливість усієї муніципальної системи.
Легалізація територіальних громад — це не забаганка, а вимога Основного Закону. Без належного оформлення установчих актів громад, місцеві ради існують у стані «підвішеної» легітимності, де органи влади часто формуються рішеннями зверху, а не волею самої громади як власника майна та ресурсів. Це реальна системна проблема, яка потребує фахової дискусії, законодавчих змін та приведення статутів міст у відповідність до конституційної логіки.
Однак сьогодні цю важливу тему фактично монополізували радикальні активісти на кшталт Павличенків чи Білоцерковських. Проблема в тому, що вони доводять юридичну колізію до повного абсурду. Замість конструктивного тиску на парламент для прийняття закону про «публічне право власності громад», вони пропонують шлях самоізоляції: створення «паралельних світів» зі своїми печатками, видачу альтернативних паспортів та заклики до ігнорування державних інституцій.
Така діяльність не просто маргінальна — вона шкідлива. Виставляючи реальну юридичну проблему в комічному чи агресивному світлі, вони дискредитують саму ідею народовладдя. Будь-яка спроба серйозного юриста підняти питання про суб’єктність громад тепер автоматично асоціюється з «конспірологією» та «правовим фрікством». Таким чином, радикальні активісти роблять владі послугу: вони перетворюють серйозний конституційний дефект на клоунаду, дозволяючи чиновникам і надалі ігнорувати необхідність реальної муніципальної реформи.Це класичний приклад того, як радикалізація вбиває раціональну ідею. Коли юридичний аргумент перетворюється на інструмент хайпу або спробу побудувати «державу в державі», він втрачає свою професійну вагу.
Ось кілька причин, чому такий підхід лише шкодить справі:
Дискредитація експертності: Замість фахового обговорення в залах суду чи стінах парламенту, тема виноситься на вулиці у формі скандалів. Через це будь-який юрист, який сьогодні почне серйозно говорити про відсутність належної реєстрації тергромад, ризикує отримати ярлик «міського божевільного».
Підміна правової логіки емоціями: Павличенки та подібні діячі часто використовують юридичні терміни як заклинання, не вникаючи в наслідки. Заклики не платити за комірне або створювати власні «паралельні» реєстри — це шлях до хаосу, а не до правової держави.
