07/11/2018
ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧОГО З ПРАЦІВНИКАМИ ПІДРОЗДІЛІВ,
ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ
Юристи АО «СВС-колегія» стверджують, що основною умовою досягнення успіху в розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень є взаємодія органів, які беруть участь у цій діяльності. Це цілком стосується підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та органів досудового розслідування, проблема взаємодії яких є актуальною сьогодні, оскільки безпосередньо пов’язана із виконанням завдань щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників такого провадження, швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.
Кримінальний процесуальний кодекс України, не містить терміну «взаємодія», але він застосовується в інших законах України: «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Тому цей термін та саме поняття «взаємодія» відрізняється від таких близьких до нього за змістом понять, як «взаємозв’язок», «узгоджені дії», «сприяння», «надання допомоги» та інші, зміст яких роз’яснюється у відповідних правових нормах або пов’язаний з їх змістом.
Ще одна позиція, і саме вона видається правильною, полягає в розумінні погодженої діяльності слідчого та оперативних підрозділів. Вищезазначений погляд вказує на механізм, який забезпечує ефективне поєднання слідчих і оперативно-розшукових дій, тобто їх узгодження. Узгодженість є основною ознакою, що вказує на наявність взаємодії. У роботі вона досягається за допомогою раціонального поєднання сил, що використовуються суб’єктами взаємодії. Однак взаємодія припускає також і чіткий поділ прав і обов’язків учасників спільної діяльності. Кожний з них, діючи в межах своєї компетенції і використовуючи властиві йому сили і засоби, в результаті прагне до досягнення єдиної мети – швидкого і повного розкриття злочинів і викриття винних. Крім того, таке розуміння взаємодії відповідає етимологічному тлумаченню зазначеного терміну.
Сутність взаємодії слідчого та оперативного працівника полягає в тому, що це передусім, активна цілеспрямована діяльність суб’єктів – слідчих та працівників оперативних підрозділів, до якої можуть залучатися негласні співробітники, представники громадськості, фахівці різних галузей знань тощо.
За будь-якої форми взаємодії діяльність слідчого, оперативних працівників не повинна суперечити вимогам кримінального процесуального закону, важливий чіткий розподіл і дотримання функціональних обов’язків учасників взаємодії. Порушення цих умов охоплює неправомірність і неприпустимість використання тієї інформації, що отримана в результаті цієї взаємодії, а іноді – незаконність і необґрунтованість процесуальних рішень слідчого, прийнятих у конкретному кримінальному провадженні.
Форми взаємодії слідчого та працівників підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, поділяються на: нормативно-правові (формальні), що пов’язані з положеннями КПК України, законами та організаційно-тактичними (неформальні).
Перша форма взаємодії стосується питань: 1) передачі слідчому матеріалів про виявлені шляхом оперативно-розшукових заходів ознаки кримінального правопорушення; 2) проведення слідчим процесуальних дій одночасно зі здійсненням оперативним підрозділом оперативних заходів; 3) проведення оперативно-розшукових заходів у провадженні, в якому не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення; 4) виконання доручень слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій; 5) здійснення заходів щодо встановлення особи підозрюваного (розшуку) після зупинення досудового розслідування; 6) привід підозрюваного, обвинуваченого, свідка.
Друга форма взаємодії полягає у безпосередній реалізації функціональних обов’язків слідчих та оперативних працівників у процесі розкриття й розслідування кримінальних проваджень. Вона не має процесуального характеру і зазвичай регулюється відомчими нормативними актами, котрі передбачають організаційні заходи, спрямовані на забезпечення узгодженої та цілеспрямованої діяльності оперативного працівника й слідчого в межах кримінального судочинства. Відомча регламентація таких питань досить загальна й не конкретизує ці форми. Серед організаційно-тактичних форм взаємодії у справах про злочини, вчинені організованими групами, виділяють: а) створення слідчо-оперативних груп, до складу яких входять слідчі й оперативні працівники; б) використання слідчим результатів оперативно-розшукової діяльності в процесі побудови версій у кримінальному провадженні; в) спільне планування роботи з розкриття та розслідування кримінальних правопорушень; г) інструктаж оперативних працівників, безпосередньо задіяних у слідчих діях і тактичних комбінаціях, криміналістичних операціях; д) взаємний обмін інформацією між слідчим та оперативно-розшуковим апаратом та ін.
Підсумовуючи вищесказане, вважаємо за необхідне відзначити, що слідчий не повинен втручатися в оперативно-розшукову діяльність, а оперативний працівник – зазіхати на процесуальну самостійність слідчого. Працівники оперативно-розшукових підрозділів і слідчий повинні виконувати кожний свої функції, а успіх їхньої діяльності залежить від її узгодженості. Спільна робота оперативно-розшукових працівників та слідчих під час розслідування будь-якого виду злочинів має ретельно узгоджуватися з планом розслідування й ґрунтуватися на результатах спільної оцінки оперативно-розшукових та слідчих ситуацій.
