ТОВ "Юридичні консультації Наталії Спіженко"

14/04/2021

https://grand-insur.com/za-chto-vam-platit-vy-zhe-nichego-ne-sdelali/

Нет ни одного практикующего юриста в мире, которому не приходилось бы хоть раз слышать от клиента фразу: "За что Вам платить?". Как ответить?

30/11/2020

На жаль, в Україні панує хибна думка, що складання заповіту - це для літніх людей.
Але як показує практика - це не так.

Життя непередбачуване, а тому пропоную зайнятися своїм заповітом завчасно. Скласти його спокійно і не перемудрити у процесі, щоб не приректи своїх спадкоємців на роки судових процесів у спробі розгадати, що ж ви насправді мали на увазі.

Розглянемо, яким вимогам має відповідати заповідач, аби заповіт вважався дійсним.

ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАПОВІТУ
Ст. 1233 ЦК України визначає заповіт як особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Кожне слово тут має значення:
Слово "особисте" означає, що заповіт може буде складено виключно самим спадкодавцем. Жодних заповітів за довіреністю природа цієї дії не допускає. Також від права скласти заповіт неможливо відмовитись чи продати його іншій людині. Інколи, через каліцтво чи хворобу (сліпота, відсутність цих самих рук, тощо) людина не в змозі скласти заповіт самостійно. Такі випадки вимагають його особливої форми, про яку згодом зазначимо.
Розпорядження - це визначення долі майна. При цьому одностороннє - спадкодавець ні у кого дозволу не питає, у тому числі і у самих спадкоємців.
Решта конструкції говорить, що розпорядження робиться за життя, але стає чинним тільки в момент смерті. Тим, хто вважає що це очевидні речі, зазначу, що на практиці не раз зіштовхувалися зі спадкоємцями, які чомусь вважали, що мають ті чи інші права на заповідане майно ще за життя його власника.

Заповідач може вільно розпоряджатися своїм майном і призначати спадкоємців. А значить, як наслідок, може в будь-який момент скасувати, змінити чи доповнити вже складений заповіт або ж взагалі складати нові необмежену кількість разів, нікому не звітуючи чому це зроблено та з якою метою. Заповіт складений пізніше автоматично скасовує усі попередні в тій частині, де вони стосуються того самого майна. При цьому це стається автоматично: жодних додаткових дій для скасування при цьому не потрібно. Проте в тому разі, якщо цей пізніший заповіт зрештою буде визнано недійсним, його місце займе найближчий в часі попередній.

Умовою дійсності заповіту є повна дієздатність заповідача. Це, окрім психічного здоров'я ("при розумі й у добрій памяті"), означає досягнення 18-ти років.
Звертаємо увагу, що повна цивільна дієздатність може бути надана і раніше:
👉у випадку шлюбу до 18 років
👉особі, що досягла 16 років і працює за трудовим договором
👉неповнолітньому(-ій), що записаний(-а) батьком чи матірю дитини
👉особі, що досягла 16 років і зареєстрована як підприємець.

Пам'ятаймо, що фізична неспроможність прочитати чи написати заповіт - не перешкода для його складання в тих випадках, коли заповідач може зрозуміти його зміст. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням заповіт підписує інша особа, але при цьому робиться відмітка про причини, через які спадкодавець не може зробити підпис власноруч.

Заповіт не може підписувати особа, на користь якої він складений✖️

При чому таке підписання іншою особою не означає передачу цій особі права на складання заповіту - нотаріус зобов'язаний переконатися в тому, що зафіксована письмово воля йде безпосередньо від спадкодавця. Наприклад, зачитавши йому текст заповіту уголос

Черга.🐧🐧🐧🐧

Всьому приходить свій час, і все приходить у свою чергу ... 🍂 Ми можемо сприймати факт відходу з життя, свій або родича, стоїчно або сентиментально, проте незалежно від цього, він має свої досить чіткі юридичні наслідки. І роздумуєте ви про те, кому дістанеться ваше майно після вашої смерті, або самі відносите себе до майбутніх спадкоємців тих чи інших цінностей та багатств, важливо правильно розуміти ці наслідки.
Тема ця досить широка. І в ній безліч тонкощів. Але розповідаючи про них потрібно не забувати «товстостей» - того, що, на мою думку, необхідно розуміти перш за все, - яким чином здійснюється спадкування «якщо не вказано іншого»🙊. І одне з головних питань - хто буде в такому випадку спадкоємцями.

Відразу обмовлюся, що таке "заводське налаштування" можна змінювати🔧 - за допомогою заповіту або декількох можливих судових процедур. Про них я теж розповім, але окремо. Однак, для того, щоб розуміти доцільність таких змін, потрібно спочатку усвідомлювати, що буде, якщо не міняти нічого.

Так ось, якщо спадкодавець не залишив заповіту, все майно, яке він мав на момент смерті, буде успадковуватися в порядку черг, встановлених главою 86 Цивільного кодексу України. Кожна наступна приступає до спадкування тільки після вичерпання попередньої.

Всього черг - п'ять.🖐️

1️⃣- В першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця (в тому числі зачаті за життя і народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки.👶👴

2️⃣- У другу чергу право на спадкування мають рідні брати та сестри спадкодавця, його бабуся і дідусь, як з боку батька, так і з боку матері.🧑

3️⃣- У третю чергу право на спадкування мають рідні дядько та тітка спадкодавця.💃🕺

4️⃣- У четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до дня смерті (не залежно від шлюбу або спорідненості)💑

5️⃣-В п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. При чому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.😎

Ступінь споріднення визначається за відомою ще з часів Стародавнього Риму 🏺формулою - за кількістю народжень, 🐣які віддаляють спадкодавця від спадкоємця. При цьому народження самого спадкодавця не рахується. У матері і сина - перша ступінь споріднення. У дядька і племінника - третя. Наприклад, для того щоб визначити ступінь споріднення якогось далекого родича померлого, наприклад двоюрідного внучатого племінника, потрібно намалювати схематичне генеалогічне дерево🌴, яке включає їх обох (я його вам показав на картинці от тут👉https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2159646700773961&id=1946610398744260), а потім порахувати по найкоротшому шляху розділяючі їх народження. Виходить шоста ступінь.

* У п'яту чергу, крім родичів, право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.
Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа (особа з інвалідністю, пенсіонер за віком♿), яка, не будучи членом сім'ї спадкодавця, не менше як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу. Яка, в свою чергу, була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.🙅
У межах кожної черги спадкоємці успадковують майно порівну.🍰
Наприклад, якщо у спадкодавця залишилася така, що пережила його, мати, син і дружина, кожен з них отримає по 1/3 майна померлого, а, скажімо, рідний брат і тітка - не отримають нічого, тому що вони належать до інших черг спадкування.

🦉Плекайте своє геніалогічне дерево, живіть довго, заробляйте на спадок нащадкам, розуміючи при цьому, кому і як все дістанеться після вас. А для цього слідкуйте за хештегом #Наследственныйликбез підписуйтесь на цю сторінку 👍, запрошуйте на неї своїх друзів. 🤗

25/10/2020

Свої права та права дітей потрібно захищати! Так, на це може йти не один місяць чи навіть рік, але результат того вартий.

Зміна сімейного стану, а саме — народження дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Такий висновок зробив ВС в постанові №565/2071/19, текст якої д...

20/08/2020

Звертаємо увагу, що з 1 вересня Державна податкова служба України та контролюючі органи починають інспектування з питань виявлення неоформлених трудових відносин.

В першу чергу перевірятимуть сферу торгівлі, громадського харчування та готельно-ресторанного бізнесу. Також перевірки слід чекати сільськогосподарським та будівельним підприємствам.

Також нагадуємо, що за недопущення до проведення перевірки з питань дотримання законодавства про працю для виявлення неоформленних працівників передбачено адміністративну відповідальність - штраф у сумі 16 мінінімальних заробітних плат (75 568 грн).

Крім того, передбачено штраф в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (47 230 грн) за кожного працівника, відносно якого здійснено порушення за:
☑️фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту);
☑️оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, встановлений на підприємстві,
☑️виплату заробітної плати без нарахування і сплати ЄСВ.

До юридичних особ і ФОП, які використовують найману працю і є платниками єдиного податку 1-3 груп - може бути застосовано попередження. За повторне порушення протягом двох років з дня виявлення порушення, передбачено відповідальність в розмірі 30 мінімальних заробітних плат за кожного працівника, відносно якого здійснено порушення, що складає на сьогоднішній день 141 тис 690 грн.

02/06/2020

Кримінальне покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, яка вчинила злочин, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування обмежень, засудження та покарання до особи, що вчинила злочин, передбачений кримінальним законом, якщо така особа не становить значної суспільної небезпеки, виконала певні нормативні умови та спроможна виправитися без примусу держави через покарання.
Кримінальний кодекс України передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:
* у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45);
* у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46);
* у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47);
* у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48);
* у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49);
* на підставі закону про амністію або акта помилування;
* у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97);
* спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 309, ч. З ст. 369).
В наступних публікаціях розглянемо кожен вид окремо.

Стаття 45 Кримінального кодексу України передбачає звільнення особи від кримінальної відповідальності, у зв'язку з дійовим каяттям.
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Сутність дійового каяття як підстави обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності полягає у тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і словесне розкаюється у вчиненому, а й підтверджує це своїми соціальне корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування ст. 45 не виключається у тому разі, коли дійовому каяттю передувала роз'яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки, описаної у зазначеній статті.
Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, якщо:
1) вона вчинила злочин вперше;
2) вчинене нею діяння належить до злочинів невеликої тяжкості;
3) її посткримінальна поведінка є позитивною і повністю відповідає змісту дійового каяття, яке включає такі обов'язкові елементи, як:
* щире покаяння особи;
* активне сприяння розкриттю злочину;
* повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Для застосування ст. 45 ККУ слід встановити, як правило, сукупність всіх перерахованих елементів. Проте, якщо посягання фактично не спричинило суспільне небезпечних наслідків, дійове каяття може не включати повне відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди.
Сфера застосування ст. 45 ККУ охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Якщо злочин вчинено у співучасті, то питання про звільнення від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав усі зазначені у цій статті вимоги.
Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 розуміється, що особа раніше не вчинила будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, про що на практиці свідчить відсутність:
1) у особи непогашеної або незнятої судимості за раніше скоєний злочин;
2) кримінальної справи, порушеної у зв'язку із вчиненням особою будь-якого злочину. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати того, кого за раніше пред'явленим обвинуваченням судом було виправдано, а також того, хто раніше хоч і вчинив кримінальне каране діяння, проте у встановленому законом порядку був звільнений від кримінальної відповідальності.
Щире покаяння означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире покаяння підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, що не супроводжується щирим покаянням, є обставинами, які пом'якшують відповідальність при призначенні покарання (п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 66).
Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам Дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Це може полягати зокрема у: повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення злочину; викритті інших співучасників; визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину;
повідомленні про їхнє місцезнаходження; поданні допомоги в їх затриманні; видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Неповідомлення компетентним органам про інших відомих винному співучасників злочину виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину.
Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди - це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності, у зв'язку з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування у повному обсязі заподіяної злочином шкоди. З огляду на це, ст. 45 ККУ не може бути застосована у випадках, коли обвинувачений (підсудний) лише обіцяє відшкодувати заподіяні ним збитки у майбутньому.
Відшкодуванням завданих збитків та усуненням заподіяної шкоди слід визнавати зокрема: повернення викраденого майна або надання потерпілому замість викраденого, знищеного чи пошкодженого рівноцінного майна; компенсацію у грошовій формі вартості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна; відновлення своєю працею або за свій рахунок властивостей пошкодженого майна; оплату вартості лікування потерпілого; внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачується в злісному ухиленні від їх сплати; усунення моральної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого (вибачення у публічній формі, спростування неправдивих відомостей у засобах масової інформації, грошова компенсація). Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 ККУ здійснюється незалежно від того, чи погоджується на це потерпілий.

Наступною підставою звільненні від кримінальної відповідальності, яку ми розглянемо, є примирення з потерпілим (ст. 46 Кримінального кодексу України).
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим дає змогу:
ПОТЕРПІЛОМУ - більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди; особі, яка вчинила злочин, - бути звільненою від кримінальної відповідальності;
ДЕРЖАВІ - зекономити фінансові та інші ресурси, необхідні для розслідування судового розгляду зазначених категорій справ.
Підставою цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є сукупність таких умов:
1) особа вчинила злочин вперше;
2) діяння належить до злочинів невеликої тяжкості (при цьому не вимагається, щоби ними були так звані злочини приватного обвинувачення);
3) особа, яка вчинила такий злочин, примирилася з потерпілим; 4) вона відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
При цьому не вимагається, щоб суб'єкт, який вчинив злочин, щиро покаявся і активно сприяв розкриттю злочину.
Відшкодування завданої шкоди в плані ст. 46 ККУ має бути повним і достатнім. Ці критерії визначаються за угодою потерпілого, який пропонує конкретні форми та механізми відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, та особи, яка вчинила злочин. У разі наявності декількох потерпілих винний може бути звільнений від кримінальної відповідальності лише за умови досягнення ним примирення з кожним із потерпілих і відшкодування кожному із них завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.
Особливістю передбаченого ст. 46 ККУ звільнення від кримінальної відповідальності є те, що для його застосування вимагається не лише позитивна посткримінальна поведінка винного, а й добровільне волевиявлення потерпілого. Якщо заподіяна злочином шкода повністю відшкодована, проте примирення потерпілого з винним не відбулося, останній не може бути звільнений від кримінальної відповідальності.
Під примиренням розуміється добровільна відмова потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин (у тому разі, коли справу ще не порушено), або прохання закрити вже порушену щодо винного кримінальну справу. Факт примирення потребує відповідного процесуального закріплення у матеріалах справи.
Мотиви, якими керується потерпілий, погоджуючись на примирення (жалість, релігійні переконання, сподівання на дружбу, бажання поліпшити своє майнове становище тощо), для застосування ст. 46 ККУ значення не мають. При цьому не є важливим також, хто саме виступив ініціатором примирення (винний, потерпілий чи їхні знайомі). На жаль, трапляються непоодинокі випадки зловживання представниками правоохоронних органів в цій частині, а саме: пропонують (найчастіше при ДТП) примирення з потерпілим, виступаючи гарантом закриття кримінального провадження, в той час, коли КРИМІНАЛЬНА відповідальність взагалі виключається!!!
Примирення має відбутись саме з потерпілим, а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі. Потерпілий - це фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілим постановою органу дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду. У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права потерпілого мають його близькі родичі, які в установленому порядку визнані потерпілими. Не є потерпілими у кримінально-процесуальному аспекті юридичні особи, які, у разі заподіяння їм майнової шкоди, визнаються цивільними позивачами.
Угоду про примирення з особою, яка вчинила злочин, неповнолітній потерпілий віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років може укласти лише за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. Вказану угоду від імені неповнолітнього потерпілого, який не досяг п'ятнадцяти років, закон дозволяє укладати лише його батькам (усиновителям) або опікунам, які у кримінальному процесі визнаються його законними представниками.

Стаття 47 Кримінального кодексу України передбачає звільнення від кримінальної відповідальності особи, у зв'язку з передачею її на поруки.
Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею ії на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.
У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.
1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки може мати місце за сукупності таких умов:
1) особа вчинила злочин вперше;
2) діяння належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) особа, яка вчинила злочин, щиро покаялася;
4) колектив підприємства, установи чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи;
5) особа, яка вчинила злочин, не заперечує проти закриття кримінальної справи за даною нереабілітуючою підставою.
2. Закон дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею її на поруки лише за наявності клопотання колективу підприємства, установи чи організації. За своїм змістом дане клопотання включає:
1) вмотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, і передати її йому на поруки;
2) зобов'язання колективу здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на поруки, нових злочинів. Порядок звернення колективу з клопотанням про передачу особи на поруки регламентується кримінально-процесуальним законодавством.
Громадські організації не мають права звертатись до суду з клопотанням про передачу на поруки.
Не може бути звільнена від кримінальної відповідальності і передана на поруки особа, яка не визнає себе винною або з інших причин наполягає на розгляді справи у суді. У таких випадках провадження у кримінальній справі триває у звичайному порядку.
3. Застосування ст. 47 ККУ - це право, а не обов'язок суду. Застосування вказаної підстави є виправданим лише тоді, коли суд дійде висновку про те, що виправлення конкретної особи, яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування щодо неї заходів кримінально-правової репресії.
4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки є умовним. Особа звільняється від відповідальності на підставі ст. 47 ККУ під умовою протягом року з дня передачі її на поруки: виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру і не порушувати громадського порядку. Остаточно неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин виникає лише після спливу однорічного терміну дії поручительства колективу.
Порушеннями громадського порядку, що є підставою скасування рішення про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, визнається зокрема вчинення такою особою адміністративного правопорушення, яке посягає на громадський порядок, громадську безпеку та встановлений порядок управління (дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у нетверезому стані, злісна непокора законному розпорядженню працівника міліції тощо). Порушення умов передачі на поруки з боку особи, звільненої від кримінальної відповідальності, у вигляді ухилення від заходів виховного характеру може полягати у порушенні трудової дисципліни, усталених правил поведінки на роботі, в побуті і сім'ї, в ігноруванні заходів виховного характеру, у звільненні з цією метою з роботи. Не може розглядатися як ухилення від заходів виховного характеру залишення особою колективу місця роботи або навчання з поважних причин (внаслідок хвороби, за сімейними обставинами, у зв'язку із зміною місця проживання тощо).
У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин. Порядок відновлення кримінального переслідування у разі відмови колективу підприємства, установи чи організації від поручительства регламентується кримінально-процесуальним законодавством.
5. Закриття кримінальної справи у зв'язку з передачею особи на поруки не звільняє її від обов'язку відшкодувати матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським інтересам або громадянам.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді ВНАСЛІДОК ЗМІНИ ОБСТАНОВКИ вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільне небезпечною.
Ст. 48 ККУ передбачає дві самостійні підстави звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Таке звільнення може мати місце, коли внаслідок зміни обстановки:
1) вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або 2) особа перестала бути суспільне небезпечною.
Передбачений ст. 48 ККУ вид звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від декриміналізації, коли на час розслідування або розгляду справи у суді те чи інше діяння було виключено законом з кола кримінальне караних. У таких випадках піддягають застосуванню правила про зворотну дію в часі кримінального закону, який скасовує злочинність діяння
(ст. 5 Кримінального кодексу України).
Звернення до цього виду звільнення від кримінальної відповідальності - ПРАВО, а не обов'язок суду. У разі, коли суд дійде висновку про те, що, незважаючи на суттєву зміну зовнішньої обстановки, суспільна небезпечність вчиненого діяння не відпала або винна особа не перестала бути суспільне небезпечною, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 ККУ не допускається.
Зміна обстановки внаслідок якої вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність, означає передусім істотну зміну соціально-економічних. політичних або духовних засад життєдіяльності суспільства, яка відбувається незалежно від волі винної особи внаслідок чого втрачається суспільна небезпечність не лише конкретного злочину, а й подібних йому діянь (наприклад, скасування надзвичайного стану, перехід країни від військового часу до мирного).
АКТУАЛЬНО НА СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ: Зміна обстановки може стосуватись як всієї країни, так і окремих територій, населених пунктів, підприємств, установ, організацій. Ст. 48 ККУ може бути застосована, наприклад, у випадках: заподіяння шляхом зловживання службовим становищем істотної шкоди підприємству, яке у подальшому було ліквідоване; викрадення з поля сільськогосподарської продукції, яка згодом, до збирання врожаю, була повністю втрачена внаслідок захворювання рослин або безгосподарності; незаконна порубка лісу на ділянці, яка підлягала розчищенню з метою проведення меліоративних робіт; полювання у забороненому місці, в якому незабаром було офіційно дозволено займатися полюванням.
Під зміною обстановки, внаслідок якої особа, яка вчинила злочин, перестає бути суспільно небезпечною, слід розуміти об'єктивні зміни умов життєдіяльності такої особи, які позитивно і суттєво впливають на неї і свідчать про те, що вона не вчинятиме кримінальне караних діянь у майбутньому. Фактами об'єктивної зміни зовнішньої обстановки, яка оточує винного, можуть визнаватися зокрема: призов на строкову військову службу; зміна постійного місця проживання і розірвання зв'язків з "кримінальним" оточенням; працевлаштування раніше не працюючого; тяжка хвороба або нещасний випадок, внаслідок чого особа стала Інвалідом; залучення особи до конфіденційної співпраці з правоохоронними органами; закінчення терміну строкової служби військовослужбовця, який вчинив самовільне залишення частини або місця служби; створення сім'ї з жертвою злочину.

Окрім вже розглянутих підстав звільнення від кримінальної відповідальності, є ще одна: звільнення у зв*язку з закінченням строків давності.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки;
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Перебіг строку давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.
Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

01/06/2020

Досить часто клієнти цікавляться сумою гонорару більше, ніж досвідом роботи адвоката. З чого ж складається сума гонорара?
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Не погодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, з розміром гонорару при наданні доручення адвокату, або в ході його виконання – є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Адвокат має право вимагати від клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта, попередньої виплати гонорару та/або компенсації можливих витрат, пов’язаних з виконанням доручення.