Адвокат Ільїн Олександр Павлович

  • Home
  • Ukraine
  • Kyiv
  • Адвокат Ільїн Олександр Павлович

Адвокат Ільїн Олександр Павлович Contact information, map and directions, contact form, opening hours, services, ratings, photos, videos and announcements from Адвокат Ільїн Олександр Павлович, Divorce & Family Lawyer, Івана Виговського, 13, Kyiv.
(1)

Адвокат. Спеціалізація: сімейне та спадкове право. Пробіг по судовим інстанціям з 2005 року. Поєдную раціоналізм та іронію, перекладаю охочим закони з давньогрецької на людську. Місцезнаходження - Київ.

Україна в нашій голові - трохи корабель Тесея (хоч за епічністю радше корабель Ясона чи Одісея): дошки змінювалися, екіп...
24/08/2026

Україна в нашій голові - трохи корабель Тесея (хоч за епічністю радше корабель Ясона чи Одісея): дошки змінювалися, екіпажі теж, але ми впізнаємо той самий корабель. Для нас, кому від 25 до 45, Україна майже автоматично є незалежною державою в кордонах, знайомих із мапи 1991 року. Навіть окупація не пересуває цю внутрішню лінію ні на міліметр. Навіть пальчиком на піску по пам'яті намалювати можу. Щось цілком природньо забуду, але загальне враження передам.

А от українець п’ятсот років тому міг би з нами цілком не погодитися. Для нього Україна могла бути зовсім іншої геометрії, краєм, козацькою землею, політичною мрією або поняттям зовсім іншого масштабу. Змінювалися назви, столиці, кордони та форми державності - і ми лише заднім числом складаємо з них один корабель.

Тому я попросив ChatGPT вважати Україною всі ітерації нашої державності з шкільного підручника (принаймні у тій редакції, що його ще я вивчав 25 років тому): Русь, Галицько-Волинську державу, Січ, Гетьманщину, УНР, ЗУНР, Карпатську та сучасну Україну - і порахувати роки для кожної території. Він видав карту багатовікової «України», що розлилася далеко за нинішні кордони. Вона нічого не доводить про сучасну територіальну належність, зате чудово показує: результат залежить від того, кого ми посадили на корабель, кого вважаємо капітаном і з якого року почали рахувати дошки. Кількість діоптрій нашої труби теж має значення - але вже другорядне. Україна все ж більше про внутрішній зір, аніж про зовнішній. ІМХО.

А так як найцінніше внутрішнє...

У нашій версії міфу золоте руно (раз ми вже згадали про Ясона поряд з кораблем Тесеяі) - не землі, які можна домалювати до карти, озброївшись товстішим підручником. Це взагалі сама по собі можливість бачити Україну незалежною і цілою, навіть коли хтось намагається переконати нас, що частини корабля вже інші, або ті ж але вже не наші. Битва сьогодення - за цілісність самого образу в голові, попри контурні карти та олівці в руках схиблених маніяків. Це, виключно внутрішнє, усвідомлення цілісності, і є нашим призом і граалем. Колись це золоте руно нашому тесеєво-ясоновому кораблеві треба було здобути. Тепер - відстояти.

З Днем Незалежності!

⚡ Українці, ближчим часом пильно закликаю вас бути пильними та уважними до повітряних тривог, а також власної пильності ...
23/08/2026

⚡ Українці, ближчим часом пильно закликаю вас бути пильними та уважними до повітряних тривог, а також власної пильності й уважності, а також до пильності та уважності сусідів по сходинковій клітці. Особливо уважно перевірте, чи достатньо пильно сусіди стежать за тим, наскільки уважно ви контролюєте їхню пильність і чи призначено у вашому під'їзді відповідального за уважність.

За наявною інформацією, точно-точно можлива атака протягом наступних 24, 48, 72 або 264 годин. Тому весь цей час рекомендовано не спати, не відвертатися від вікна, не кліпати обома очима одночасно та щогодини звіряти рівень своєї пильності з показниками сусідів. Мірна лінійка до якої потрібно притуляти свою пильність з метою перевірки її достатності буде транслюватися по телемарафону - в лівому верхньому куточку. Не забудьте перед вимірюванням розім'яти вашу увагу пильність по краям великим та вказівним пальцем як вказано в інструкції.

Особливо пильно поставтеся до балістики. Вона може долетіти за п’ять хвилин. Якщо до нормального укриття яке відкривається тільки в тривогу вам десять хвилин через відкритий двір, будьте ще особливо пильнішими та уважнішими. Не ігноруйте. Краще за все творчо медитуйте уявляючи себе вже в укритті. Так-так, в тому що побудовано за п'ять років за рахунок бюджету Києва. І яке має доступ незалежно від сирени.

Це буде раціональніше. А ще раціональніше розуміти що ми живемо на війні. Розкладу у тривог не існує. Механізму який магічно перетворює пильність на безпеку - теж.

Повітряна тривога є конкретним сигналом, на який кожен реагує відповідно до свого заздалегідь продуманого і, головне, реального плану. А повідомлення про "високу ймовірність атаки протягом наступних 264 годин" - це вже не попередження, а гороскоп на останній сторінці гордонівського бульвару, де поряд з вторинними статевими ознаками панянок писалося щось схоже: зірки кажуть, що найближчим часом на вас чекають напруження, несподівані звуки та необхідність бути уважними.

На п’ятий рік таких повідомлень той, хто пильний, уже пильний, можна сказати запилений донесхочу. Той, хто знає, де його укриття, знає це без святкового пресрелізу від всього жмутку телеграмканалів. А той, хто під час тривоги фотографує роботу ППО з балкона, навряд чи духовно переродиться після 1247-го заклику бути уважним та обережним. Може хоч покурить наостанок...

Так-так. Знаю. Тривоги дійсно не ігноруємо. Реальну небезпеку не знецінюємо. Але розуміємо що вона ПОСТІЙНА. Забембали вже ці попередження про точно-точно атаку протягом 24, 48, 72 або 264 годин. Особливо якщо повідомлення неможливо перетворити на конкретні доступні дії. Це панове інформатори населення - не допомога, а роздача кортизолу населенню оптом.

#шляхІльїна

Навіяно нещодавнім моїм постом про Пала та Радбруха та одним постом підписниці....Така вже штука життя. Вона змушує розб...
23/08/2026

Навіяно нещодавнім моїм постом про Пала та Радбруха та одним постом підписниці....

Така вже штука життя. Вона змушує розбиратися в тонких різницях сортів ароматів речовин з різною консистенцією та з різним кольором.

Трошки обідно що вся ця різниця залишається лише внутрішнім суб'єктивним камертоном. Ще й міцно зав'язаним на словникових поняттях.

Двоє братів, хороших письменників єврейського походження, яких несправедлива доля змусила народитися в Ленінграді, Аркадій і Борис Стругацькі, залишили нам чимало влучних думок. Одному з них, Борисові, належить і наступна теза: патріотизм - це любов до свого народу, а націоналізм - неприязнь до чужого. Звучить красиво, морально і майже остаточно. Прям в паризьку палату мір і ваг неси і патентуй. Проблема лише в тому, що це не визначення, а лише суб'єктивний розподіл етичних оцінок між трьома словами. Одне з яких взагалі не назване.

Насправді маємо звичайну філологічну плутанину навколо слів "патріот", "націоналіст" і "нацист". І от яка неприємна подробиця. Якщо застосувати тут умовний принцип Парето, 80% нацистів вважають себе "просто націоналістами". 80% тих, хто вживає слово "націоналіст" у позитивному значенні, спокійно замінять у цій цитаті "націоналіста" на "нациста", а "патріота" - на "націоналіста". І навпаки. А 80% людей, які самі не є націоналістами, так само впевнено вважають націоналістів нацистами.

Де правда? У словнику. Біда в тому що словник ніхто ніколи не читає. І це не неграмотність темного люду на яку я жаліюсь - це просто реальність в якій ми всі вимушені жити.

Тому сама цитата нікого насправді не розрізняє. Вона лише дозволяє кожному причепити світлий ярлик собі, а темніший - опонентові. У підсумку виходить дріб'язкова гра в бісер (якщо що Гессе мені не подобається). Як правило, дуже недобра гра, де кожен вважає бісером власні твердження а свинями - інших гравців: замість того щоб розбиратися, що людина насправді думає, говорить і робить, ми сперечаємося, на якій баночці написати "патріотизм", на якій "націоналізм", а яку одразу виставити в Нюрнберзі.

Хоча пахнуть вони, доктор Борменталь, до одурі однаково...

А ви хто, мій читач?

#шляхІльїна

Радхабінод Пал та Густав Радбрух. Можете, спортивного інтересу заради, вивчити ці два неоковирні для українського слуху ...
22/08/2026

Радхабінод Пал та Густав Радбрух. Можете, спортивного інтересу заради, вивчити ці два неоковирні для українського слуху імені, щоб якось козирнути своїм непересічним знанням у дискусії на тему філософії права. 💬

Думаєте, що такої розмови у вашому житті ніколи не буде? А я сподіваюся, буде. Бо ознакою дискусії, у якій ці два імені✌️ вигулькнуть наступного разу, має стати поразка однієї такої держави, що своїми законами дозволяє робити щось нелюдське. Ми всі знаємо таку державу. І до її поразки я бажаю дожити кожному своєму читачу.

⚖️ Двоє юристів перед одним запитанням

Пал і Радбрух (змилостивимося над вами та скоротимо їхні імена до прізвищ) ніколи не сперечалися між собою. Більше того, навіть ніколи не зустрічалися. Що не заважає їм бути символами неабиякої юридичної суперечки.

Один, той, що Пал, був бенгальським юристом, суддею Високого суду Калькутти, людиною з колоніальної Індії, яка, очевидно, надто добре знала, як імперії тяжіють до пояснень власного насильства цивілізаційною місією. Ще й натякають, щоб їм поспівчували. Бо ж, бачте, тащать "тягар білої людини", як Редьярд, мать його графиня, Кіплінг назвав це у своєму віршику... 🇮🇳

Другий був німецьким професором, соціал-демократом і навіть цвай... двічі міністром юстиції Веймарської республіки, якого нацисти, я-я, у 1933 році вигнали з університету. Але після Другої світової ці двоє опинилися по різні віртуальні боки одного дуже людського і кривавого запитання: чи можна покарати очевидне, прям натюрліх, зло, якщо за чинним на момент його вчинення правом це злом ні разу не було? 🇩🇪

🌸 Пал. Поганий суд для поганих людей

Шістдесятирічний Пал приїхав у 1946 році до Токіо. Ні, не як турист і не на цвітіння сакур. Хоча був якраз травень. Він був одним з одинадцяти суддів Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу. Місцевий аналог Нюрнберга. 🏛️ Усівшись на місце судді в будівлі колишньої Академії та штабу сухопутних військ Японії в Ітігаї (район Сіндзюку), Біну (як його називала дружина, мати його чотирнадцяти дітей) спробував безпристрасно подивитися перед собою. Перед ним сиділи керівники імперської Японії, яка залишила після себе Нанкінську різню (набагато однозначніше доведену, не кажучи вже про те, що в чотири рази масштабнішу, ніж Волинська), катування військовополонених (не знаю, чи говорить вам про щось "загін 731"💉, але китайцям так), примусову працю та гори трупів від Маньчжурії до Філіппін. 🩸 Пал вислухав їх. Китайських та американських обвинувачів - теж. А також тисячі свідків. Більше ніж два роки слухав. І в результаті... Як би так сказати? Ні, він не заперечував у своїх висновках усіх цих звірств. Та й вирок, який засудив їх, він підписав. Винесений вирок підписують усі судді, незалежно від особистої згоди. Але. Але він написав до вироку свою окрему думку обсягом понад 1200 сторінок (юридична англійська - це мова, яка займає багато місця на папері) і обґрунтував у ній тезу про логічність ідеї виправдати всіх підсудних. Не тому, що вони були хорошими людьми, а тому, що суд, на його думку, був поганим судом. 📚

У своєму opus magnum (який видадуть японською лише після закінчення окупації, у 1952 році) Пал говорив про доволі очевидну річ, від якої юристу дуже важко просто відмахнутися як би холодно від неї не було в потилиці. "Закон не має зворотної сили". "Не можна карати за злочин, який не був злочином на момент його вчинення". ⏪

Зараз, пише Пал, переможці спочатку створили нове поняття - "злочин проти миру", якого не було до 1945 року, а потім взяли і застосували його до війни, що вже відбулася. Причому виключно до сторони, що програла. Японців судили за агресивну війну ті держави, які самі мали колонії, з населенням яких (двоюрідний дід Пала, сипай, був тому свідком) поводилися не сказати що як із людьми, бомбардували міста й не збиралися відповідати ані, до прикладу, за Дрезден, ані за Хіросіму. На лаві суддів не було жодного представника переможеної держави. Виходило, що перемога у війні, помножена на кіплінгівський тягар цивілізовувати оточуючих до посиніння, дає ще й право одноосібно визначити, чиє насильство було злочином, а на чиє ми можемо повісити музейну табличку "історична необхідність". Як там кажуть? Добро завжди перемагає зло. Отже, хто переміг, той і добрий.

Пал побачив у цьому не правосуддя, а відплату. Не Феміду, а Немезиду (богиня не справедливості, а помсти), якій переможці видали мантію та посвідчення судді.

🗿 Пам'ять і памятник

Після смерті Пал отримав досить моторошне безсмертя. У токійському храмі Ясукуні, дууууже спірному місці, популярному серед дууууже специфічної категорії патріотів, йому встановили пам’ятник. Скульптурне рельєфне погруддя. Справа в тім, що у Ясукуні вшановують японських воїнів усіх часів і, так уже сталося, зокрема чотирнадцятьох "воєнних злочинців класу А", засуджених, зокрема, на тому Токійському процесі. За відвідини цього храму японський публічний політик може легко позбутися мандата. До пам’ятника несуть квіти 💐 місцеві ультраправі, яких без надмірної політологічної делікатності можна назвати японськими нациками. Для них тонка юридична думка Пала перетворилася на просте й затишне твердження: "Японія ні в чому не винна". Хоча сам Пал говорив зовсім не це. Так принцип, покликаний захистити підсудного від суду переможців, став гранітним алібі для людей, які воліють не згадувати, навіщо японська армія взагалі опинилася в Північному Китаї та аж на Гаваях.

📜 Дойчлянд, Дойчлянд... Але чи убер алес?

А от Густав Радбрух дивився на проблему з іншого боку. Людині з юридичною освітою, настояною на Монтеск’є, на досягненнях лібералізму, з осадом фратерніте-егаліте-ліберте, та ароматах найкращих зразків німецької приватноправової думки кінця 19-го сторіччя, було дуже складно протягом 12 років не бачити, як держава під керівництвом єфрейтора з посередніми образотворчими здібностями може... ні, не порушувати закон, але акуратно перетворити сам закон на знаряддя злочину. Після того, що він побачив, Радбрух сформулював свою знамениту формулу: закон треба застосовувати навіть тоді, коли він несправедливий. Без цього не буде юридичної визначеності. Але якщо суперечність між законом і справедливістю стає нестерпною, а рівність людей свідомо заперечується, текст такого закону перестає бути правом, а залишається лишень інструкцією для катів.

Ах, як хочеться розмашисто підписатися під цією формулою. Але... Чи я є мірилом усього?

Бо проблема починається зі слова "нестерпна". Скажіть, мої любі читачі, майне лібе герр і фрау, хто визначає цю межу? Радбрух, переживши нацизм, очевидно, уявляв платонівського суддю з обов’язковим набором: із совістю, освітою та дуже твердим внутрішнім камертоном 🔔, який дзвонить тільки у мить, коли закон можна не виконувати, бо він "нестерпний" на думку кращих представників людства (яких ми віримо - більшість). Але у двері, відчинені для такого ідеального судді, може зайти не лише людина, здатна відмовитися визнавати чинними расові закони. У кожного свій камертон нестерпності. Нам, святим людям, поруч тісно - німби один об одного стукають. Деякі он, наприклад, вважають нестерпними веселкові прапори 🏳️‍🌈, інші - жінок без чорного простирадла з непрозорим віконечком... І від того, що закон цього не забороняє, їм стає ще нестерпніше, повірте.

Наприклад, наш східний сусід теж оголосив українську державність, українські закони та весь європейський правопорядок морально нікчемними. Потім призначив себе суддею, вигаданий "геноцид на Донбасі" назвав обвинуваченням, "денацифікацію" - вироком, а ракетні удари, депортацію дітей і стирання міст перетворив на його виконання. Тобто заради своєї "вищої справедливості" почав чинити те, що фактично має геноцидний характер. 🚀

🔥 Один суддя для себе і ворога

Звідси моя незручна позиція. Я не настільки цинічний, щоб до кінця піти за Палом і повідомити жертвам, що їхніх убивць не можна покарати, бо законодавець запізнився дати злу правильну назву і бездоганну кваліфікацію за останнім варіантом Гаазьких конвенцій, а ще тому, що з іншого боку їх теж не завжди дотримувалися. Але, на відміну від Радбруха, я не маю настільки досконалої переконаності у власному моральному імперативі, щоб без страху дозволити судді відкладати закон убік. Пал захищає людину від правосуддя переможців. Радбрух захищає людство від схиблених людожерів, які завчасно написали собі закони, за якими вони не винуваті та нікому нічого не винні. І кожен із них рятує нас від однієї прірви, підштовхуючи трохи ближче до іншої.

А найгірше те, що в побуті ми давно примирили ці концепції без жодної допомоги філософії права. Коли судять нас, ми хочемо, щоб суддею був Пал: прискіпливий до складу злочину, зворотної дії закону, доказів, якості складеного протоколу огляду місця події, наявності понятих, мірної лінійки в кадрі, строків притягнення до кримінальної відповідальності, юрисдикції та моральної охайності обвинувача. Коли ж судять наших ворогів, ми негайно кличемо Радбруха: хай не ховаються за буквою закону, бо існує вища справедливість. Вона - вогняний меч, що пронизує паперові стіни. Як і самих злочинців: від їхньої дурної голови до огидних п’яток...

👉Мабуть, чесність починається не з остаточного вибору між Палом і Радбрухом, а з набагато незручнішого запитання: чи готові ми дати ворогові того самого Пала, якого вимагаємо для себе, і допустити до себе того самого Радбруха, якого кличемо судити ворога? Якщо ні, перед нами ще не філософія права, а звичайний конфлікт інтересів, якому для солідності видали окуляри, кафедру й моральний імператив. Право починається там, де ми погоджуємося на однакового суддю для себе і для ворога.

#шляхІльїна

Думаючи, що вам сьогодні запропонувати: ностальгічну вставку чи практичну пораду, не зміг вибрати, тому "заміксував вам ...
21/08/2026

Думаючи, що вам сьогодні запропонувати: ностальгічну вставку чи практичну пораду, не зміг вибрати, тому "заміксував вам веселку". Сподіваюсь, буде і цікаво, і корисно.

Хоча те, що мені згадалося, - не повністю ностальгія. Є таке дивне й точне слово - анемойя: ностальгія за часом або місцем, у якому сам ніколи не жив. От тут - щось схоже. У мене не було власного гуртожиткового життя, але вистачило розповідей одногрупників і старших родичів та коротких візитів на ломоносова, щоб тепер сумувати за цілою паралельною студентською цивілізацією, яка, з цими всіма дистанційностями, рано чи пізно розділить долю цивілізації шумерів.

🚪Гуртожитки: мої спогади🚪

Цікава це була країна на крайньому півдні Києва, зі своїми бонусами і мінусами. Комплекс яскравих спогадів, які дарувалися Університетом майже "бєзвоздмєздно". Принаймні тим, хто навчався на бюджеті. За рахунок тих, хто на нього не потрапив.

Я за навчання - перші чотири роки навчання - платив. Точніше, не я особисто - моя сім'я. І дуже немалі гроші. І от, потрапляючи до гуртожитку, я іноді міг, як Кіса Вороб'янінов у кінці багато ще кому відомого фільма, помацати те багатство руками. Не надто воно співвідносилося із сумами, які наша сім'я, а також багато інших сімей студентів, вкладали в навчання🤔, але ремонт був свіженький.

Одна проблема: він був рівно в половині гуртожитку🌓. На всіх поверхах коридором проходила чітка матеріальна межа між відремонтованою і невідремонтованою частинами. Там - охайний ламінат і світлі шпалери; тут - потертий, із дірками, лінолеум, прикритий половичком, на який було трохи страшно ступати, та життєствердна синьо-зелена, ніби з поліклініки, фарба на стінах. Цей кордон, цю буквальну "межу бідності", можна було помацати руками.

Де ти житимеш - у відремонтованій частині чи "за межею бідності" - визначав рандом🎲. Точніше, за чутками🙄, особлива прихильність адміністрації та коменданта. А як її заслужити, кожен обирав сам. Хоча, може, це все чутки: за що купив, за те й продаю...

Цікаво, як розподіл жилплощ зараз?

І навіть потрапивши до елітної частини, треба було засвоювати та виконувати неписані "норми співжиття": вибудовувати дипломатичні відносини з консьєржкою; постійно мати на увазі, що на спільній кухні час від часу вибухає згущенка, і краще туди заходити тоді, коли вона ВЖЕ вибухнула; а ще були "незареєстровані", "нелегальні" хлопці, які кочували жіночими кімнатами - щодня в нову.

Під час перевірок особливо гнучких нелегалів ховали у великій валізі на колесах, яку ставили до шафи. Кажуть, головне було не переплутати валізу з тією, яку вранці везли на вокзал.

Вся ця машинерія, всі п'ять років, прокладалася папірчиками або їх відсутністю: договорами, реєстрацією в паспортному столі, довідками, обхідним листом...

🚪Новий спосіб реєстрації проживання🚪

Схоже, ця аналогова історія, якщо не зникає, то принаймні вже краєчками стає цифровою. Переходимо від ностальгічного - до корисного. Тепер, з літа 2026 року, студенти можуть зареєструвати місце проживання в гуртожитку через портал "Дія" без паперової експедиції кабінетами та окремого візиту до ЦНАП. Консьєржка поки тримається, а от паспортний стіл уже почав збирати речі.

Скористатися сервісом може студент, який:

👉 має РНОКПП;

👉 уклав договір про проживання в гуртожитку;

👉 ⚠️ не є військовозобов'язаним.

І важлива деталь для нашої серії про права дітей-вступників: із 14 років дитина подає заяву про зміну власного місця проживання самостійно. Так, для держави і батьків вона ще дитина, але адресу вже обирає й оформлює без них.

Порядок такий:

1️⃣ авторизуватися ⚠️ саме на порталі 💻, а не лише в застосунку "Дія";

2️⃣ відкрити "Послуги" ↪️ "Усі послуги" ↪️ "Зміна місця проживання";

3️⃣ перевірити персональні дані й обрати реєстрацію в гуртожитку;

4️⃣ зазначити заклад освіти та адресу конкретного гуртожитку;

5️⃣ якщо договір про проживання укладений у паперовій формі, вказати його номер і дату;

6️⃣ підписати заяву КЕП або Дія.Підписом і надіслати її до закладу освіти на погодження;

7️⃣ лише після такого погодження сплатити адміністративний збір та очікувати на рішення про реєстрацію.

Наразі вартість послуги становить 49 грн 92 коп., якщо звернутися протягом 30 днів після зняття з попереднього місця проживання, і 83 грн 20 коп., якщо звернутися пізніше. "Дія" орієнтує на автоматичне опрацювання протягом 10-15 хвилин або до одного робочого дня, коли заяву розглядає реєстратор. Проте під час воєнного стану строк може збільшитися. Результат можна підтвердити цифровим паспортом або витягом із реєстру територіальної громади.

Але адресний довідник із місцевими ЦНАПами поки що із закладок не викидайте: онлайн-послуга доступна лише у 23 закладах вищої освіти, хоча цей перелік поступово розширюється. Якщо вашого закладу там немає або, тим більше, студент є військовозобов'язаним, залишається лише особисте звернення до ЦНАП.

🚪Резюме моєї анемої🚪

🦉 Не жив я у гуртожитку, і не мені вчити вас його філософії. Але, чи вчора рандом селив тебе за "межею бідності", чи завтра "Дія" за сім хвилин зареєструє у світлому цифровому майбутньому, все одно занадто велика для тендітної дівчинки валіза в шафі нагадує, що людина завжди знайде спосіб не поміститися в жоден реєстр. Студенти взагалі - незручні для оточуючих істоти. Але, мабуть, це необхідно. Тому, попри клопоти, які створюють всім навколо різностатеві, переповнені гормонами та новим знанням вчорашні діти, поміщені в обмежені простори, одна з функцій держави - забезпечити зручність ЇМ. Зручність бути незручним.

#лікбезправадітейбатьків
#шляхІльїна

Виходжу сьогодні з РАЦСу - на мене сідає зелений богомол розміром з безіменний палець. Можливо, богомолиця вирішила, що ...
20/08/2026

Виходжу сьогодні з РАЦСу - на мене сідає зелений богомол розміром з безіменний палець. Можливо, богомолиця вирішила, що я щойно з нею одружився. Але ні: я забирав п’ять апостильованих свідоцтв про народження. Суто професійний візит, жодних матримоніальних намірів щодо комах.

Ще й підібралася поближче до голови. Виявив пасажирку лише тоді, коли сів у таксі й розвернув рюкзак до себе. Тут, звісно, згадується поширений міф, ніби самиці богомолів після шлюбу неодмінно відкушують самцям голову. Але не всім і не завжди. Просто їх на хавчик пробиває, а що саме їсти - питання другорядне.

Та й небезпечний для самця не стільки шлюб, скільки статевий акт. Отже, мораль проста: до РАЦСу ходити не бійтеся. Просто перед поїздкою вже з нього додому перевіряйте рюкзак. І, про всяк випадок, голову.

#шляхІльїна

Я заманаюся писати дисклеймери до цього посту.Я не фахівець із конституційного права (яке регулює питання виборів). Я не...
19/08/2026

Я заманаюся писати дисклеймери до цього посту.

Я не фахівець із конституційного права (яке регулює питання виборів). Я не політик, і ні політичних амбіцій, ні лаврів політичного аналітика мені не потрібно. Я взагалі не суп, щоб мати потребу в лаврушці.

Я точно не маю ключів до розв’язання кривавих питань під час війни (а більшість питань під час війни - криваві).

Але.

(⚠️ Згадаймо тих борців із маніпуляціями, які наголошують, що все написане до «але» читати не треба. Не погодимося з ними і перечитаємо ще раз, бо я дійсно хочу підкреслити: моя думка не експертна.)

Так от, але…

На ілюстрації - сцена з фільму "Банзай!". Пілот там нюхнув через кисневу маску заборонених речовин, вигукнув "Банзай!" і потягнув за штурвал пасажирського літака, щоб посадити його на авіаносець.

Так от: в цей момент нам може не подобатися пілот.

Нам можуть дуже не подобатися підозри, що він щось нюхає. (До речі, це однозначно російська ІПСО, тому подумайте, перш ніж коментувати під цим постом саме вміст кисневої маски. Безкоштовно працювати ретранслятором ворога - дивна форма патріотизму.)

Але ми вже в літаку.

У літака вже є пілот. Хай і криворукий самоучка, але принаймні із семирічним стажем пілотування. І ми не стоїмо на аеродромі (чуєте цей гул у вухах?), обираючи екіпаж перед вильотом із шеренги красавчегів у білосніжних кітелях. Ми перебуваємо посеред виконання фігури вищого пілотажу. Бочка, імельман і мертва петля. Якщо не одночасно (не певен, що це можливо одночасно), то послідовно - один за одним, без перериву.

Як ви уявляєте заміну пілота саме в цей момент?

І на кого?

Пані та панове, у салоні є пілоти?

Може, краще на стюардесу? Кажуть, в момент, коли літак перевертає догори шасі, на стюардес відкриваються оригінальні види… Чи на суворого та непохитного діджиталізованого радиста Морзе? Чи все-таки на другого пілота?

А ви знаєте, як передавати штурвал під час маневру? І пам’ятаєте, що другий пілот усе одно з тієї самої, массаракш, кабіни й тієї самої, массаракш, команди?

Тепер трохи раціональніше.

1️⃣ Почнемо з найпростішого.

Під час воєнного стану вибори прямо заборонені законом.

Стаття 19 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" забороняє проведення президентських, парламентських і місцевих виборів. Стаття 20 Виборчого кодексу передбачає припинення виборчого процесу після введення воєнного стану.

І тут я вже чую заперечення: а наскільки взагалі бездоганною є конструкція регулярного "продовження" воєнного стану, якщо Конституція та профільний закон передусім говорять про його введення? Запитання законне. У кришталевій чистоті цієї конструкції сумніваються не лише анонімні професори конституційного права з Фейсбуку. Тому робити вигляд, що тут узагалі нема про що сперечатися, я не буду. Але сама наявність правової дискусії не припиняє дії нормативних актів. Укази Президента про продовження воєнного стану затверджуються законами Верховної Ради, офіційно оприлюднюються і станом на сьогодні є чинними. Це не робить їх автоматично священними, бездоганними й відлитими з венеційського кришталю від Венеційської ж комісії. Але саме з факту їх чинності виходять держава, суди й органи влади.

Тому моя теза скромніша: я стверджую, що, ПОКИ відповідні акти є чинними, разом із воєнним станом діють і заборона виборів, передбачена статтею 19, і наслідки, встановлені статтею 20 Виборчого кодексу.

А якщо хтось хоче будувати загальнонаціональні вибори на тезі "всі продовження незаконні", спочатку ця теза має перетворитися з допису у Фейсбуку на рішення судів, у тому числі Конституційного. Інакше це буде спробою змінити пілота в повітрі, бо один із пасажирів вирішив, що польотний лист недійсний через неправильну кому.

2️⃣ Далі. Конституція каже, що вибори мають бути вільними і відбуватися на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Це не набір урочистих прикметників - від цих випендрьожних юристів, які їдять Дигести Юстиніана та інше римське право на сніданок і їм нічого робити, - перед словом «вибори».

Це умови, без яких вибори перестають бути виборами як такими. В сучасному розумінні зрозуміло, що голосування через Дію в режимі "авторизувався - натиснув прізвище" прекрасно, але за визначенням таємним не є. Сістєма-ніпєль не працює. Теоретично створити окрему електронну систему, яка ідентифікує виборця, але не дозволяє встановити його вибір, можливо. Але це складна криптографічна система з незалежним аудитом, можливістю перевірки, захистом від втручання і достатнім рівнем суспільної довіри. А не ще одна кнопка в розділі «Сервіси» між сплатою штрафу та замовленням довідки. Нагадати, скільки разів тільки за останні п’ять років у нас були витоки з офіційних реєстрів? Отож...

І точно не експеримент, який варто вперше проводити в країні, що воює з державою, для якої кібератаки - окремий рід військ, із ветеранами та окремим днем професійного свята "с бл*дямі, в бане, под гармонь".

Результат такого голосування світ зустріне не оплесками, а трошки охірєвшими запитаннями. Можливо, найшвидші привітання надійдуть від болотяних республік Сєвєрнаго Кавказу, Центрізбіркома южнобутівського району маскви та Північної Кореї. Але це саме ті шановні гості, після яких зазвичай перевіряють, чи всі позолочені ложечки в серванті залишилися на місці.

3️⃣ По-третє… Терціо, як то кажуть. Пікардійське.

Вибори - це не лише день голосування.

Вибори - це вільна конкуренція кандидатів та ідей. Пам’ятаєте той мультсеріал 2004 року "Великі перегони"? Я пам’ятаю… Отож, попри всю його лубочність, саме так виглядають вибори в нормальній країні.

Вибори -це можливість критикувати владу. Смішно. З підй*бами. За гранью будь-якого фолу. Олімпійський басейн - так олімпійський басейн, понимаєшь…

Вибори - це публічна дискусія, доступ до медіа, зустрічі з виборцями, агітація, спостереження, робота комісій і судове оскарження.

Саме тому вибори неможливо просто «якось провести» під час війни.

Частина потенційних кандидатів служить. Частина виборців служить. Частина громадян перебуває за кордоном. Частина - на окупованих територіях. Частина - у Херсоні, де передвиборчі дебати може достроково закінчити російський дрон, намотуючи перед тим кола навколо кандидатів, які «дуже смішно» будуть ховатись за телекамерами та запрошеними виборцями.(Сподіваюсь, всі розуміють, що мій сарказм не має жодного відношення до знецінення жертв людожерських сафарі.)

Ще ж постійно думають за кандидатів з армійської ланки… Як ви уявляєте ситуацію, в якій, умовно, командир одного корпусу їде в інший корпус проводити агітацію, ще й критикуючи свого командувача? Верховного чи не дуже. З охороною, передвиборчим штабом і погодженим маршрутом? З мобільною вогневою групою, я так розумію…

А його конкурент у цей час ходить телевізійними студіями, бо стукнуло вже 60 і тепер хоч трава не рости…

Формально обидва мають рівні права. Приблизно як сторони в судовому процесі, одна з яких сидить у залі з адвокатом, а друга — в окопі без зв’язку. Феміда, звісно, сліпа, але тут би їй плечико перекосило…

Хоча судове засідання провести можна. Можна навіть урочисто постукати молотком, якого в українського судді взагалі немає, про що я навіть окремо писав. Але справжня змагальність від цього не виникне.

4️⃣ Є ще питання територій і виборців.

Як агітувати на прифронтових територіях? Як голосувати людям в окупації? Як забезпечити участь мільйонів громадян за кордоном? Як голосуватимуть військовослужбовці, не розкриваючи місць дислокації підрозділів? Як формувати комісії там, де немає людей, приміщень або самого населеного пункту?
Ви в курсі, що в нас у реєстрі виборців є ще все місто Бахмут, з усіма 70 000 виборцями?

І як проводити вибори в громадах, де замість обраних органів місцевого самоврядування діють військові адміністрації?

5️⃣ Виборче право має бути не теоретичним.

Недостатньо сказати людині: «Ви маєте право проголосувати. Дільниця - за 400 кілометрів. Якщо встигнете до комендантської години».

Географія та безпека - це не технічні деталі.

Вибори створюють заздалегідь відомі місця й години масового скупчення людей: дільниці, штаби, зустрічі, комісії, підрахунок голосів. Для нас це виборча інфраструктура. Для болотяного бухого (або навпаки - надзвичайно тверезого) оператора балістики- координати.

Чи візьме хтось на себе відповідальність зібрати сотні людей у школі або будинку культури, знаючи, що ворог системно б’є по цивільних об’єктах?

І чи можна назвати рівними вибори, на яких одна людина спокійно голосує у Львові, а інша в Херсоні обирає між виборчою дільницею та укриттям?

Окреме географічне питання - голосування українців за кордоном. Уявляєте прохідну здатність закордонних дільниць?

За даними ЦВК, за межами України перебувають приблизно 4-4,5 мільйона виборців. А голосувати за чинною системою вони можуть лише на 104 дільницях при дипломатичних і консульських установах.

Уявіть собі чергу.
А потім уявіть, що вона починається в Парижі, а закінчується десь біля Житомира.

І це ми ще не врахували, що до Парижа комусь спочатку треба доїхати з Ліона, Марселя чи іншої країни, де української дільниці поблизу взагалі немає.

Формально право голосу в людини є. Але якщо для його реалізації потрібні квитки, готель, вихідний і невелика туристична експедиція, рівність виборчого права починає підозріло нагадувати послугу для тих, хто має більше часу та грошей.

6️⃣ Шестьорка. Тепер додайте росію.

Кібератаки. Диверсії. Дезінформацію. Діпфейки. Дік-піки… Нє, це не сюди, хоча краще б так. Фальшиві повідомлення про мінування. Викрадені бази. Вкиди про фальсифікації ще до початку голосування. Підкуп пенсіонера від імені СБУ з проханням терміново розстріляти членів виборчої комісії, бо всі справжні герої на фронті і в СБУ це зробити нікому (загугліть: нещодавно дуже схожа історія була).

А головне - цілеспрямоване розколювання суспільства: військові проти цивільних, ті, хто виїхав, проти тих, хто залишився, фронт проти тилу, одна область проти іншої.

Росія буде єдиним учасником виборчого процесу, якому не потрібні реєстрація в ЦВК, виборчий фонд і дотримання закону. І від цього вона, до речі, матиме найбільший бюджет.

7️⃣ В 7… в 7:40 он приєдет…

Кажуть, що Ізраїль постійно воює і проводить вибори.

Але в Ізраїлі інший правовий режим, інші масштаби території та війни, інша виборча інфраструктура й значно чіткіша межа між політиками та військовими. До того ж у 1973 році через війну Судного дня Ізраїль вибори все-таки відклав.

Грейт гот сейв зе кінг Брітан - відкладала парламентські вибори під час обох світових воєн.

Так, деякі країни проводили вибори під час Другої світової. Наприклад, Канада, Нова Зеландія, Ісландія… Пам’ятаєте оту ісландську наступальну операцію на Берлін, під час якої вони вирішили змінити президента? Не пам’ятаєте? Дивно…

Тому аргумент "десь колись проводили" трохи нагадує пораду лікувати всіх пацієнтів однаково, бо в них у медичній картці написано слово "хвороба". Пам’ятаю, був такий лікар у "бравому солдаті Швейці", який усіх лікував клістиром з марганцівкою…

🦉Унд тепер знову повертаємося в літак.

Фіналізую. Бо я ж, не маючи жодної компетенції в питанні, про яке висловлююсь, мабуть, вас втомив.

Я не стверджую, що пілот ідеальний.

Його можна і треба критикувати. Вимагати пояснень. Приставляти до нього червоноармійця з маузером. Контролювати маршрут, витрати пального та вміст кисневої маски. Міняти крапельниці, якщо треба…

Я кажу лише, що виривання штурвала посеред імельмана не робить пасажира носієм суверенітету. Воно робить його майбутнім учасником розслідування авіакатастрофи. Причому пасивним. В якості об’єкта. А точніше - кількох десятків об’єктів. 28 - тут, і ще п’ять - за горою.

Вибори мають відбутися обов’язково. Мій внутрішній українець теж, як написано в Біблії, "заалкав" вже виборів: ручки чешуться, тример спокою не дає…

Але тоді, коли вони знову зможуть бути загальними, рівними, вільними й таємними. Коли військові, ВПО, громадяни за кордоном і мешканці звільнених територій матимуть реальну можливість участі. Коли буде час на агітацію, спостереження, оновлення реєстру й захист від російського втручання.

Це не "Зеленський назавжди". І не "вибори ніколи". Це вибори тоді, коли можна провести саме вибори, а не захід із такою назвою.

Спочатку треба завершити маневр і посадити літак. Поки не скінчилися пасажири.

А вже потім ті, хто вижив, вирішать, кого допускати до кабіни наступного разу.

Банзай, звісно.

Звісно, банзай.

#шляхІлїна

ПС. Якщо відхилення від юридичних консультацій вас не сильно дратує, в загалом стиль викладу - влаштовує. Підписуйтесь на сторінку. Зайвим не буде)

Address

Івана Виговського, 13
Kyiv

Opening Hours

Monday 09:00 - 18:00
Tuesday 09:00 - 18:00
Wednesday 09:00 - 18:00
Thursday 09:00 - 18:00
Friday 09:00 - 18:00

Telephone

+380995477009

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Адвокат Ільїн Олександр Павлович posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Business

Send a message to Адвокат Ільїн Олександр Павлович:

Shortcuts

Share