Barristers Commercial

17/08/2026

Як потенційному клієнту оцінити реальні результати роботи команди Barristers?

У світі інформаційного шуму та поверхневих заяв найкращим показником експертності є конкретні кейси. Коли мова йде про ефективний захист у резонансних справах — від справи Петра Порошенка чи розслідування подій навколо Північного потоку до санкційних кейсів та справи Іл-76 — клієнту важливо бачити не загальні декларації, а ґрунтовну аналітику та реальні результати.

Саме тому адвокатське об'єднання Barristers майже десять років тому започаткувало унікальний формат дайджестів, які стали еталоном якісної професійної аналітики. Це унікальний продукт, де команда об'єднує огляди фахових статей, глибокий правовий аналіз нових законопроєктів та детальну практичну роботу у найскладніших резонансних провадженнях.

Дайджести Barristers — це найкращий інструмент, який демонструє високий стандарт адвокатської роботи та здатність захищати інтереси клієнтів у найсуворіших умовах.

Дивіться відео, на якому партнер а речник Barristers Shevchuk Oleksiy розʼяснює суть та значення нашого дайджесту.

16/08/2026

Адвокат Barristers Commercial Кирил Іорданов с статті, опублікованій в Юридичній практиці аналізує нові заходи адміністрації Трампа щодо «пологового туризму» в США.

«Пологовий туризм» - це коли громадянка іншої країни приїжджає до США з метою народити дитину. Дитина, яка народилася в США, згідно Конституції, стає громадянином цієї країни.

В юридичному аналізі відповіді на питання - як вплинуть нові укази Трампа на українок, які перебувають в США та тих, хто збирається туди поїхати.

Що насправді підписав Трамп, чому все впирається в норму 1868...

20/07/2026

Зміна одного речення — зміна всієї моделі захисту
Законопроєкт № 15399 пропонує змінити частину першу статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Сьогодні особа, яка вважає, що виконавець арештував її майно через борги іншої особи, має звертатися до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту. Автори проєкту пропонують замінити цей шлях заявою про зняття арешту, яку розглядатиме суд, що видав виконавчий документ, за правилами судового контролю за виконанням рішень.

Формально йдеться лише про декілька рядків закону. Насправді ж змінюється сама логіка судового захисту. Замість нового позовного провадження, яке потребує сплати судового збору, визначення відповідачів, обміну процесуальними документами та очікування рішення, власник має отримати можливість усунути помилковий арешт у межах коротшої процедури. Ідея зрозуміла: якщо майно очевидно не належить боржникові, держава не повинна змушувати його власника проходити тривалий судовий шлях лише для виправлення помилки виконавця.

Чому спрощення справді потрібне
Арешт майна — це не технічний запис у реєстрі, а реальне обмеження права власності. Громадянин не може продати квартиру чи автомобіль, підприємство — розпорядитися обладнанням, товаром або іншим активом, використати його як забезпечення чи залучити фінансування. Якщо майно вже передано на реалізацію, зволікання створює ризик його фактичної втрати. Тому у таких справах швидкість захисту має не менше значення, ніж правильність остаточного рішення.

Сильна сторона законопроєкту полягає в тому, що він не вважає кожен випадок арешту чужого майна повноцінним спором про право. На практиці трапляються ситуації, коли належність активу підтверджується державним реєстром, договором, платіжними документами або актом приймання-передачі, а боржник і стягувач цього фактично не заперечують. У такому разі окремий позов дійсно може бути надмірним. Швидка заява здатна зменшити витрати власника, розвантажити суди та не допустити продажу майна, яке не повинно було потрапити до виконавчого провадження.

Головна слабкість: нової процедури ще немає
Проблема проєкту полягає не у меті, а в надто лаконічному способі її реалізації. Закон називає звернення «заявою» та відсилає до правил судового контролю, однак процесуальні кодекси будують цей механізм переважно навколо скарг стягувача і боржника — сторін виконавчого провадження. Власник помилково арештованого майна зазвичай не має такого статусу. Проєкт надає йому матеріальне право звернутися до суду, але не визначає належним чином його процесуальне становище.

Звідси виникає ціла низка практичних питань. Які вимоги ставляться до заяви? У який строк її потрібно подати? Чи застосовуватиметься короткий строк, передбачений для скарг на дії виконавця? Хто повинен брати участь у розгляді — боржник, стягувач, виконавець, усі кредитори у зведеному провадженні? Чи сплачується судовий збір? Чи можна оскаржити ухвалу? Без одночасних змін до Цивільного, Господарського та, за потреби, Адміністративного процесуальних кодексів суди можуть по-різному тлумачити нову норму. У підсумку власник замість спрощення отримає повернення заяви, відмову у відкритті провадження або рекомендацію все одно подавати позов.

Не кожен арешт є очевидною помилкою
Ще один ризик пов’язаний із тим, що питання про зняття арешту нерідко неможливо відокремити від спору про право власності. Стягувач може стверджувати, що договір відчуження укладено заднім числом, покупець пов’язаний із боржником, а передача майна була лише способом приховати актив. У сімейних спорах потрібно встановити, чи є квартира особистою або спільною власністю подружжя. У господарських відносинах перехід права може залежати від оплати, поставки, підписання акта чи інших умов договору.

Такі справи потребують повного дослідження доказів, а іноді — експертизи, допиту свідків і перевірки дійсності правочину. Скорочена процедура судового контролю для цього не завжди придатна. Якщо ж суд зніматиме арешт лише на підставі формального договору, механізм може бути використаний для виведення активів боржника з-під стягнення. Це вже ризик не лише для окремого кредитора, а й для обов’язковості судового рішення загалом.

Підсудність і збереження майна
Проєкт передбачає звернення до суду, який видав виконавчий документ. Такий підхід працює щодо звичайного виконавчого листа, але виконавчі документи видають не лише суди. Виконанню підлягають також, зокрема, виконавчі написи нотаріусів, постанови в адміністративних справах та рішення окремих органів. У таких випадках суду, який «видав виконавчий документ», не існує. Окремо можуть виникати колізії юрисдикції: документ видав господарський суд, а право на арештовану квартиру заявляє фізична особа у сімейному спорі.

Не врегульовано й те, що відбувається з майном до розгляду заяви. Якщо його вже готують до продажу, саме звернення до суду не гарантує збереження активу. Водночас автоматичне зупинення реалізації за будь-якою заявою створить можливості для зловживань. Тому суд повинен мати право оперативно заборонити продаж після попередньої оцінки документів та ризику втрати майна, але така заборона не має наставати механічно.

Яким має бути доопрацьований механізм
Найбільш збалансованою була б дворівнева модель. Якщо право власності підтверджується безспірними документами і учасники виконавчого провадження не наводять обґрунтованих заперечень, арешт можна знімати за швидкою заявою. Якщо ж виникає реальний спір щодо належності майна, дійсності договору або добросовісності набувача, справа має розглядатися за правилами позовного провадження з усіма гарантіями змагальності.

Для цього необхідно синхронно змінити процесуальні кодекси: визначити статус заявника, компетентний суд, строки, склад учасників, порядок подання заперечень, правила доказування, можливість тимчасово зупинити реалізацію та порядок оскарження. Варто також передбачити процесуально економний перехід до позовного розгляду, щоб у разі виявлення спору про право власник не був змушений починати все заново.

Висновок
Законопроєкт № 15399 порушує реальну проблему та пропонує правильний напрям її вирішення. Власник не повинен роками судитися через очевидно помилковий арешт чужого боргу. Проте проста заміна позову на заяву ще не створює повноцінної процедури. У нинішній редакції проєкт залишає невизначеними статус учасників, строки, підсудність, захист інтересів кредитора та порядок розгляду справжнього спору про право.
Тому ініціативу доцільно підтримати за концепцією, але перед ухваленням суттєво доопрацювати. Якісний закон має одночасно забезпечити швидкий захист добросовісного власника і не перетворити нову процедуру на інструмент приховування майна боржника. Саме баланс цих двох інтересів визначатиме, чи стане законопроєкт реальним спрощенням, а не новим джерелом процесуальних спорів.

24/03/2026

Питання зміни податкового резидентства для українців, які тривалий час проживають за кордоном, за останні роки перейшло з розряду теоретичних дискусій у площину жорсткої реальності. Ризик подвійного оподаткування доходів є особливо актуальним для громадян, які проживають за кордоном понад 183 дні.

Більшість українців, перебувають у полоні ілюзії, що самого лише факту перебування за межами України понад 183 дні достатньо для автоматичного набуття статусу нерезидента України.

Проте реальність значно складніша: статус резидента визначає обов’язок сплачувати податки з усього світового доходу, і держава в особі податкової служби не поспішає відпускати своїх платників.

В основі конфлікту лежить ієрархічна система критеріїв Податкового кодексу України, де наявність житла в Україні, реєстрація бізнесу (ФОП) або проживання сім’ї вважаються визначальними факторами «центру життєвих інтересів». Навіть за умови, якщо особа роками не перетинає кордон України, контролюючі органи часто використовують громадянство як «останню лінію оборони», стверджуючи, що за неможливості визначити іншу юрисдикцію особа залишається резидентом за паспортом. Це створює ситуацію подвійної резиденції, вирішення якої лягає на плечі платників податків.

Донедавна юристи відчайдушно пробували встановити факт втрати статусу резидента в порядку окремого провадження цивільного судочинства. Логіка здавалася простою: отримати рішення суду про те, що з певної дати особа є нерезидентом, і використовувати його як «щит» перед контролюючими органами. Однак Постанова Верховного Суду від 26 лютого 2026 року у справі № 644/3563/25 остаточно закрила ці двері. Верховний Суд постановив, що такий статус не є просто «юридичним фактом», який можна встановити безспірно, оскільки існує прихований спір із державою. Більше того, Верховний Суд наголосив, що не можна встановлювати такий статус «про запас» або безвідносно до конкретного податкового конфлікту. Такі факти підлягають з’ясуванню лише під час оскарження конкретних рішень податкової, наприклад, штрафів за незадекларовані іноземні доходи.

Більш ефективним, хоч і значно складнішим, є шлях адміністративного оскарження через індивідуальні податкові консультації. Платник має право вимагати від ДПС роз’яснення своєї ситуації, надавши детальний опис життєвих обставин. Як показує практика Другого апеляційного адміністративного суду (справа №440/7564/24), ДПС України часто намагається уникнути прямої відповіді, просто цитуючи норми закону. У згаданому кейсі суд став на бік платника податків, зазначивши, що консультація не може бути копією кодексу, а повинна містити конкретний висновок щодо статусу платника на основі його фактичних обставин. Це рішення є фундаментальним, адже змушує податковий орган офіційно визнавати зміну центру життєвих інтересів особи за наявності належної доказової бази.

Проте успіх у суді залежить у першу чергу від самого платника. Процес розриву зв’язків із податковою системою України має бути комплексним і послідовним. Першим і найважливішим кроком є ліквідація статусу фізичної особи-підприємця. Наявність активного або навіть «сплячого» ФОП є майже стовідсотковим доказом наявності центру економічних інтересів в Україні, що перекреслює будь-які аргументи про проживання за кордоном. Наступним етапом є збір документів нерезидента, що включає сертифікат податкового резидента іншої країни, довгострокові договори оренди, виписки про сплату комунальних послуг за кордоном та підтвердження реєстрації бізнесу чи працевлаштування в країні проживання. Офіційне оформлення виїзду на постійне місце проживання (ПМП) через органи міграційної служби також суттєво підсилює позицію, хоча формально та не є визначальним доказом нерезидентства.

Підбиваючи підсумок, варто визнати, що вихід із податкового резидентства України – це не юридичний трюк, а реальна зміна життя, яку потрібно підкріпити документально. Тільки через поєднання фактичного перенесення життєвих інтересів за кордон, закриття бізнесу в Україні та готовності до затяжного адміністративного спору можна досягти бажаного результату та уникнути тягаря подвійного оподаткування.

Адвокат Катерина Данилова