03/12/2025
Звільнити чи продовжувати судити?
Відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, серед завдань кримінального провадження є у тому числі забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Однак, на практиці трапляються непоодинокі випадки коли прокурори вдаються до свідомої чи внаслідок допущених помилок неправильної кримінально-правової кваліфікації діяння особи, що може потягнути за собою необґрунтоване перебування особи протягом тривалого часу у статусі обвинуваченого в суді.
Зокрема, слід звернути увагу, що кримінальним законодавством передбачено звільнення від кримінальної відповідальності особи у зв'язку із закінченням строків давності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули встановлені законом строки. Тривалість даних строків прив’язана до ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Наприклад, за вчинення тяжкого злочину передбачені строки давності у десять років, а за вчинення особливо тяжкого – п’ятнадцять років.
Тобто, якщо до моменту набрання вироком законної сили минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, то обвинувачений може звернутися до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження через звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок спливу строків давності (ч. 4 ст. 286 КПК). Таке клопотання розглядається судом невідкладно.
До того ж, як зазначив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, у результаті закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 Кримінального кодексуУкраїни за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально караного діяння. Адже кримінальний процесуальний закон зобов’язує суд розглянути клопотання сторони захисту про таке звільнення невідкладно. У разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду суд не може констатувати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння. (постанова від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23 (провадження № 51-2807км24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/125435248).
Однак, трапляються непоодинокі випадки, коли прокурори, що підтримують публічне обвинувачення в суді, добре розуміючі, що строки передбачені ст. 49 Кримінального кодексу України спливають вдаються до певних процесуальних маніпуляцій змінюючи попередню кваліфікацію діяння (шляхом зміни обвинувачення в суді (ст. 338 КПК)) з менш тяжким складом на більш тяжкий.
Наприклад, висунуте раніше обвинувачення особі за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України – тяжкий злочин, змінюють на ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України – особливо тяжкий злочин. Разом з цим, фактичні обставини, спосіб вчинення кримінального правопорушення у зміненому обвинувальному акті залишаються незмінними.
Мета таких дій зі сторони обвинувачення лише одна – штучним чином пролонгувати розгляд справи в суді та віднайти шляхи для «заохочення» обвинуваченого щодо укладення угоди про визнання винуватості на умовах в яких зацікавлена сторона обвинувачення.
Очевидно, що такі дії сторони обвинувачення не узгоджуються з принципами верховенства права та справедливості.
