13/10/2026
У новій статті для видання Юридична практика Олександр Телешецький, адвокат, партнер Grain Law Firm, аналізує статтю 233 КПК України, яка визначає, у яких випадках правоохоронці мають право увійти до житла чи офісу без попереднього дозволу суду.
Ця норма тривалий час залишається вразливою точкою у протистоянні між захистом фундаментальних прав людини та процесуальним інтересом правоохоронної системи. Логічна на перший погляд норма про можливість проникнення у невідкладних ситуаціях для «врятування майна та життя людини» на практиці нерідко перетворюється на спосіб обійти судовий контроль. Коли звичайну роботу слідчого по відшуканню і збору доказів видають за невідкладний випадок, правовий захист громадян та бізнесу зводиться до суто формальної легалізації вже вчиненого втручання «ex post factum».
⚖️Важливе рішення Європейського суду з прав людини у справі «Корнієць та інші проти України» остаточно підтвердило: чинний наразі механізм не забезпечує гарантій від свавілля, позбавляючи особу навіть базового права на змагальний процес чи апеляцію.
📑Відтак, законодавчий орган опинився перед складною дилемою. З одного боку, базовий законопроєкт № 15488 намагається звузити поняття «врятування майна» до чітких критеріїв реальної загрози, проте зачіпає лише частину проблеми. З іншого - радикальний альтернативний проєкт № 15488-1 пропонує безкомпромісний захист із безперервною відеофіксацією, участю адвоката та жорстким 6-годинним дедлайном, який у реаліях воєнного стану є складним для реалізації. Водночас ініціатива профільного комітету № 15488-3 пропонує надати силовикам аж 72 години на звернення до суду, що викликає цілком обґрунтовані побоювання експертів щодо ризику ще більшого нівелювання судового контролю.
Збереження балансу між ефективністю досудового розслідування та недоторканністю житла вимагає не крайностей, а виваженого компромісу.
🔗Читайте повний матеріал у коментарях, щоб дізнатися, який процесуальний консенсус дійсно здатен захистити права людини, без шкоди для правосуддя.
