15/07/2020
Законом України «Про державне регулювання … обігу пального» передбачено, що всі суб’єкти господарювання, незалежно від форм власності, можуть здійснювати діяльність із зберігання пального виключно у випадку наявності ліцензії.
Зберігання пального – це господарська діяльність, яка передбачає власне зберігання пального із зміною його структурних характеристик або без змін останніх. При цьому місце зберігання – це територія, де розташовуються споруди/обладнання/ємності, які призначення для таких цілей.
Однак, як це часто буває, із загального правила є винятки. В даному випадку такими винятками, тобто, ситуаціями, коли пальне можна зберігати без ліцензії є:
- Зберігання пального суб’єктами господарювання, що займаються виробництвом пального, оптовою або роздрібною торгівлею і мають на це відповідні ліцензійні документи;
- Зберігання пального підприємствами, установами, організаціями, які повністю утримуються за рахунок бюджетних коштів або які є підприємствами держрезерву;
- Зберігання пального для власних потреб суб’єктами, котрі займаються нафто-, газовидобуванням, або використовує бурові платформи і при цьому не реалізує пальне шляхом роздрібної торгівлі;
Що ж до транспорту, то в розумінні Податкового кодексу до пересувних акцизних складів (тобто, місць, які підлягають ліцензуванню) належать автомобільні транспортні засоби, на яких відбувається переміщення/зберігання пального на митній території України. Фактично, такими складами є всі бензовози, окрім тих транспортних засобів, які використовуються для переміщення пального з метою власного споживання або промислової переробки.
Тобто, можемо зробити висновок, що суб’єкт господарювання зобов’язаний отримувати ліцензію на зберігання пального у бензовозах, оскільки у такій ситуації (звісно, окрім винятків) він вважається ємністю для такого зберігання. Навіть у випадку, коли відбувається перевезення пального з одного місця в інше, транспортний засіб визнається пересувним акцизним складом і підлягає ліцензуванню з боку органів державної влади.
