Tytych & Partners Attorney corporation

07/08/2026

Кришталева підвіска від люстри Маріупольського драматичного театру опинилася в державному каталозі Міністерства культури Росії. Цей факт став основою інсталяції Swag/Здобич української художниці Лади Наконечної.

Робота, створена з кришталевих підвісок і відео, увійшла до виставки «This Cat Was Drawn During the War» у Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski. У квітні 2026 року Lada Nakonechna представила її також на міжнародній конференції, яку організували Товариство Рафаеля Лемкіна, КУ "Маріупольський краєзнавчий музей" і НеМо: Ukrainian Heritage Monitoring Lab.

Поштовхом до створення інсталяції стала знахідка Анастасії Чередниченко з ICOM Ukraine. У російському державному каталозі вона виявила предмет із назвою: «Кришталева підвіска від люстри Маріупольського драматичного театру, зруйнованого в березні 2022 року». За даними каталогу, підвіска зберігається в Державному центральному музеї сучасної історії Росії.

Опис фіксує походження предмета, але не пояснює обставин його появи в російській музейній колекції. Невідомо також, як його представляють публіці та чи згадують, що російський авіаудар по театру вбив 600 людей, які переховувалися там під час облоги Маріуполя.

У роботі Лади Наконечної кришталева підвіска пов’язана з конкретним місцем, подією та людьми. Її вилучення з руїн театру й подальше внесення до російського каталогу показує, як предмет культурної спадщини може втратити первинний контекст і отримати нове, сформоване державою-агресором тлумачення.

Swag/Здобич досліджує подальший шлях предмета. Інсталяція звертає увагу на роль музейних установ, каталогів, законів і виставкових практик у привласненні культурної спадщини та зміні історичної пам’яті.

Історія цієї кришталевої підвіски стосується походження музейних предметів, права власності та відповідальності інституцій. Вона також стосується права Маріуполя й України зберігати та пояснювати власну історію.

Окрема історія — роль російських музеїв.

Ще у лютому 2025 року юридична фірма Tytych & Partners Attorney corporation (інституційний член ICOM Ukraine) звернулася до міжнародного керівництва ICOM з вимогою: перевірити, чи відповідає діяльність російського національного комітету статутним документам і Кодексу музейної етики організації.

Минув понад рік. Перевірки досі немає.

16/07/2026

Міжнародна рада музеїв ICOM існує для захисту культурної спадщини. Водночас Росія досі залишається її членом.

Правозахисники та фахівці у сфері культурної спадщини разом із ICOM Ukraine наголошують: ICOM Росія не виконує своїх зобов’язань відповідно до статутів та Кодексу етики International Council of Museums - ICOM.

Російських музейних працівників звинувачують у причетності до незаконного поводження з культурними цінностями, незаконних археологічних робіт, а також використання музеїв для державної пропаганди та ідеологічного впливу.

Кодекс етики ICOM прямо зазначає: музейні працівники не можуть брати участі (прямо чи опосередковано) у розграбуванні, пошкодженні або знищенні культурної спадщини.

Товариство Рафаеля Лемкіна переконане: знищення та привласнення української культурної спадщини має розглядатися з усією серйозністю, якої воно вимагає.

Системні атаки на культуру є частиною геноцидної політики Росії, спрямованої на знищення української національної ідентичності.

Інституції, створені для захисту спадщини, НЕ можуть залишатися нейтральними, коли сама спадщина стає мішенню.

📌 ICOM має провести розслідування, оприлюднити його результати та забезпечити виконання власних етичних стандартів.

Музеї. Церкви. Бібліотеки. Пам’ятки. Історичні будівлі. Скільки ще має бути знищено, перш ніж міжнародні культурні інституції почнуть діяти?

🔗 Читайте більше у статті The Art Journal:
https://www.theartjournal.com/articles/how-many-more-museums-before-icom-expels-russia

04/05/2026

FAO International Council of Museums - ICOM
В історії збройних конфліктів є приклади, коли культурні цінності намірено і відкрито знищувалися маргінальними терористичними угрупуваннями. Російська агресія демонструє унікальний випадок цілеспрямованого знищення культурних об’єктів з боку регулярної армії держави-члена ООН.
Масштаб та характер злочинів РФ проти української культури вражають. НеМо: Ukrainian Heritage Monitoring Lab задокументовано руйнування сотень об’єктів культури та історичних пам’яток, розкрадання музейних колекцій, знищення українських книг, поширення власної пропагандистської літератури. На окупованих територіях України Росія реалізує комплексну політику «интеграции новых территорий в состав Российской Федерации», спрямовану на повну та незворотну «русифікацію» українців. Стирання культурної ідентичності українців э доказом наміру знищити українців як націю.
Попри недоліки міжнародного кримінального права, численні факти насильницької депортації українських дітей дають юридичні підстави кваліфікувати злочини Росії як геноцид. Росія вчиняє геноцид на культурній основі, який передбачає не фізичне винищення групи, а її ідентичності. Агресія має чітку геноцидальну логіку і фактично продовжує імперські та радянські спроби знищити українців частково фізично й повністю — культурно.
З цією злочинною метою Російська Федерація проводить діяльність, спрямовану на розграбування культурної спадщини України, за активної співучасті власних музейних працівників та державних установ культури – членів Російського національного комітету ІКОМ.
ІCОМ RU та його члени грубо і системно порушують Статут ІCОМ, та норми професійної етики музейників визначені Кодексом етики ІCОМ
Дії Російської Федерації та її музейної спільноти на території України виходять далеко за межі політичного контексту та являють собою системне порушення Кодексу музейної етики ICOM та міжнародного гуманітарного права
По-перше, проведення музейної діяльності та передача колекцій на тимчасово окупованих територіях без згоди законного власника — України — є прямим порушенням Статуту ICOM та принципів ЮНЕСКО. Демонстративна зневага до суверенітету та правового статусу культурних об'єктів створює небезпечний прецедент легітимізації анексії через культурні установи.
По-друге, російські музейники є фактичними ініціаторами незаконних розкопок та модифікацій об'єктів спадщини. їх дії кваліфікуються як порушення Другого протоколу до Гаазької конвенції 1954 року. Зокрема, на об'єкті Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - Херсонес Таврійський археологічний шар знищується під виглядом «благоустрою», а музейний навратив замінюється псевдоісторичними конструкціями щодо «колыбели русского православия»
По-третє, музейні установи перетворилися на інструменти державної індоктринації та розпалювання ненависті: від інтеграції у військову пропаганду через спільні заходи з Росгвардією та іншими кампаніями підтримки армії в Херсонесі, до організації дегуманізуючих виставок у Феодосії та надання «духовного» виправдання війни дитячій аудиторії в Лівадійському палаці. Залучення музеїв до мілітаризації суспільної свідомості прямо суперечить соціальній місії музеїв.
Участь російських музейників у злочинах проти культурної спадщини України не є спорадичними інцидентами, а централізованою державною стратегією — безпосередньо відповідно до «оновленої Стратегії національної безпеки Росії», яка визначає культуру як засіб контролю історичної пам’яті. Метою цієї політики, що реалізується членами ICOM RU, є створення «історичного вакууму» для заповнення культурного простору відверто дегенеративними російськими наративами.
Таке політичне та ідеологічне підпорядкування перетворює музеї росії на контрольовані режимом пропагандистські установи, що порушує базовий принцип професійної незалежності ICOM.
ICOM Ukraine неодноразово намагався привернути увагу професійної музейної спільноти до цих фактів. На жаль, звернення українських музейників фактично проігноровано керівництвом ICOM.
У лютому 2025 року Адвокатське об’єднання, як інституційний член ICOM, звернувся до Президента, Генерального директора та очільника комітету з етики ICOM з офіційним запитом - розпочати комплексну перевірку щодо дотримання Російським національним комітетом ICOM статутних документів ICOM, зокрема Кодексу етики ICOM для музеїв. Запит Адвокатського об’єднання підтримали провідні музеї – інституційні члени ICOM
Станом на травень 2026 року запит не має жодної реакції з боку керівництва ICOM

31/01/2026

Стаття 3. Засади діяльності прокуратури

1. Діяльність прокуратури ґрунтується на засадах:

5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків;

6) політичної нейтральності прокуратури

19/01/2026

Ілюстрація розуміння КПК України начальником управління СБУ

02/01/2026

https://www.facebook.com/tytych/posts/pfbid0AeXCYsKVJd835bcAb5jNGv5ZX6iCjyP61k8rvZcVvrzYuoXJ21gaQjEBzti3EYeHl?__cft__[0]=AZZTl6mJpC256L1qYus7gdF7SQyZ6lKR1Thxvrag6lva6E2zo_FRMn8EaeIBTJzi8wmnSguDFUj7l6R7IXWlm8fvfNhPtSYAKBtn6AuCNPen59sPrlv_ACPDTik9FVkL_oZEEkvBX1C8WYNeOfSsxCb-LrbTi3OfV5FNWnph4wdmfiiTgD6PemyW1BLFYpQV-hM&__tn__=%2CO%2CP-R

Для ефективного захисту прав військовослужбовців доцільно створити військові суди – суддя ВП ВС Олег Ткачук

Україна потребує якнайшвидшого створення органів військової юстиції, насамперед військових судів, які забезпечать захист прав військовослужбовців, ветеранів війни та їхніх родин.

Таку думку висловив суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук під час експертного обговорення моделі запровадження в Україні військової юстиції, організованого Дослідницькою службою Верховної Ради України.

За словами судді, у новітній історії світу немає прикладів, щоб держава, яка перебуває у стані повномасштабної війни, не мала органів військової юстиції. Специфіка війни вимагає створення спеціалізованої військової правоохоронної системи, яка б дозволила забезпечити правопорядок у Збройних Силах та ефективний і швидкий захист прав військовослужбовців. Конституція України у ст. 55 гарантує кожному, що його права і свободи у разі потреби будуть захищені судом. Разом з тим ця конституційна гарантія в умовах повномасштабної російської агресії зіткнулася з перешкодами. Адже для того, щоб звернутися до цивільного суду, військовослужбовцю потрібно виконати ряд таких умов, які під час війни виконати не реально. Наприклад, полишити місце служби і поїхати за сотні кілометрів від лінії фронту до діючого суду. Саме тому потрібно максимально оперативно вирішити питання створення військових судів, які повинні здійснювати правосуддя в максимально наближених до лінії фронту місцях. За потреби – безпосередньо у військових частинах. Такі суди мають формуватися у складі судів загальної юрисдикції за єдиними для всіх правилами і принципами добору кадрів. Також мають забезпечуватися всі конституційні і процесуальні гарантії судових процесів військових судів.

«В Україні тепер близько мільйона військовослужбовців, функціонує масштабна військова економіка, задіяні десятки цивільних інституцій, підпорядкованих військовим цілям. Тисячі нормативних актів у військовій сфері, особливості військового права, умови військової служби та специфіка війни вимагають спеціальних знань і фахівців, які повинні негайно вирішувати проблеми, конфлікти і спори, пов’язані з призовом на військову службу та її проходженням, захистом прав військовослужбовців, ветеранів війни, членів їхніх сімей. Військовослужбовець має бути впевнений, що його особисті права, а в разі його загибелі – права його родини будуть справедливо захищені державним судом не у віддаленій перспективі, а швидко і належним чином, наголосив Олег Ткачук.

Суддя переконаний, що створення військової юстиції слід розпочинати саме зі створення військових судів, адже саме суди є ключовою інституцією в захисті прав особи у той спосіб, який дозволяє запобігати майбутнім порушенням.

«Для цього достатньо створити кілька окружних військових судів, один військовий апеляційний суд та Військову палату у складі Верховного Суду, які й забезпечуватимуть компетентний і негайний захист прав військовослужбовців та членів їхніх сімей», – пояснив суддя.

Запровадження військових судів у судову систему має здійснюватися в повній відповідності з Конституцією України і чинними законами України.

Суди можуть бути сформовані за рахунок наявних кадрів діючої армії та суддів, що мають військовий досвід. Базою для дислокації військових судів можуть стати приміщення колишніх військових судів. Матеріально-технічне забезпечення можливе за рахунок майна судів, які призупинили діяльність через бойові дії.

Посилаючись на позицію експертів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, Олег Ткачук зазначив, що за умови ухвалення парламентом необхідного закону військові суди можуть бути створені протягом кількох місяців без значних фінансових витрат.

Окремо суддя висловився щодо кадрового забезпечення військових судів. За його словами, в умовах дефіциту суддів та надмірного навантаження на чинну судову систему недоцільно просто «додавати» військову спеціалізацію до вже існуючих судів.

«В Україні функціонують заклади юридичної освіти з факультетами військового права. Крім того, у Збройних Силах нині проходять службу понад 50 суддів і близько 500 працівників апаратів судів, а також прокурори й адвокати. Саме ці фахівці можуть сформувати ядро майбутньої системи військової юстиції», – резюмував суддя Великої Палати ВС.