12/03/2022
Захоплення заручників.
Захоплення заручників є протиправною діяльністю, що згідно з положеннями статті 147 Кримінального кодексу України карається карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років або від семи до п’ятнадцяти років.
Згідно норм міжнародного гуманітарного права (МГП)*, яке застосовується в умовах війни, захоплення заручників – заборонене. Про це, зокрема, йдеться у статті 3 Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року:
З особами, які не беруть безпосередньо участі в воєнних діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також з позбавленими боєздатності (hors de combat) внаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, повинні за всіх обставин користуватися гуманним поводженням, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії. Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб:
a) посягання на життя і фізичну недоторканність, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й катування;
b) захоплення заручників;
c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження;
d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими націями як необхідні.”
Що робити родичам осіб, які ймовірно стали заручниками?
Рекомендації дотримуватися такого алгоритму дій:
1. Подати заяву до найближчого відділення поліції. Тоді інформація вноситься до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань і повинно бути відкрито кримінальне провадження за фактом насильницького зникнення.
2. Звернутися до Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених.
3. За допомогою юристів чи адвокатів звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
4. За допомогою юристів чи адвокатів звернутися до Європейського суду з прав людини щодо вжиття тимчасових заходів відповідно до статті 39 Регламенту ЄСПЛ.
5. Інформувати якомога більше – і громадськість, і ЗМІ, і органи місцевого самоврядування.
6. Збирати факти й докази, необхідні для розшуку людини: скріншоти повідомлень у месенджері чи смс, фіксація телефонних дзвінків, аудіозапис розмов, відео з камер спостережень, покази свідків тощо.
Матеріал: Українська Гельсінська спілка з прав людини.