Адвокат Дар'я Богдашкіна

16/01/2023

https://www.facebook.com/110508847310830/posts/721009739594068/

Погіршення стану здоров’я дитини може бути підставою для зміни раніше визначеного судом розміру аліментів | ADVOKAT POST | СУДОВА ПРАКТИКА

19/12/2022

23/11/2022

Зміна розміру аліментів: доводи позивача про значне покращення майнового становища відповідача є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення
Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2022 року у справі № 712/6313/21 (провадження № 61-3728 св 22):
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2019 року розірвано. У шлюбі у них народився син, крім того, ОСОБА_2 усиновив її сина від першого шлюбу.
Подружнє життя у них не склалося. Конфлікти почали виникати після повернення ОСОБА_2 із зони проведення антитерористичної операції (військових дій) та операцій Об`єднаних сил.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання синів: у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000,00 грн, щомісячно, і до досягнення дітьми повноліття. На виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист і відкрито виконавче провадження з його примусового виконання.
Зазначала, що ОСОБА_2 майже не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, не бере участі у додаткових витратах на дітей (гуртки дітей, постійні медичні огляди, їх лікування, поїздки та оздоровлення дітей, олімпіади, придбання одягу, взуття, підручників, наймання репетиторів тощо), не піклується про них і не забезпечує їх усім необхідним для нормального фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.
При цьому аліменти, які перераховувались військовою частиною,чи матеріальну допомогу, яку він перераховував на дітей, після її надходження, примушував віддавати йому.
Вказувала, що між нею та ОСОБА_2 були усні домовленості щодо порядку та способу перерахування коштів на її картку на його потреби, а також для придбавання продуктів харчування та ліків для його матері та баби. Інколи він перераховував кошти, які вона знімала й згодом повертала йому, так як, із його слів, у військовій частині не було банкомата. Під час її відрядження до міста Києва просив придбавати йому військову амуніцію, одяг, взуття. У всіх цих випадках перерахування коштів мало відповідне призначення платежу.
Після її спроби розірвати шлюб у 2017 році у зв`язку з перелюбом чоловіка, ними досягнута домовленість, що він братиме участь у всіх витратах на дітей нарівні з нею, відшкодовуватиме повністю лікування синів, вона оплачуватиме гуртки старшого сина, а він - молодшого.
Проте, ОСОБА_2 не сплачував аліменти протягом 2017-2019 років,у зв`язку з чим вона звернулася до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості зі сплати аліментів.
З метою врегулювання спору про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, та як виявилося, задля уникнення кримінальної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 164 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей), ними була досягнута домовленість про припинення права на аліменти для дітей та даруванням належної відповідачеві квартири на користь синів. Після цього він мав знятись з реєстрації у квартирі, виїхати з квартири та самостійно, кожного 15 числа місяця, з 22 травня 2019 року сплачувати аліменти на утримання дітей на їх картки у визначеному судом розмірі з призначенням платежу «аліменти за...місяць…згідно рішення суду».
Після оформлення нотаріально посвідченого договору дарування вона відкликала позовну заяву про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, однак ОСОБА_2 знову порушив домовленість та не сплачував аліменти, а тому вона повторно пред`явила виконавчий лист до примусового виконання. Із жовтня 2019 року аліменти перераховує військова частина за місцем його роботи. Заборгованість зі сплати аліментів за 5 місяців 10 днів виплачено військовою частиною лише в березні 2020 року без індексації аліментів.
Позивач зазначала, що відповідач працює у головному центрі підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (в/ч НОМЕР_1 , смт Оршанець) на посаді викладача, має достатній заробіток від 18 600,00 грн до 25 000,00 грн на місяць, придбав мотоцикл, користується автомобілем, має пільги, його мати заміжня і фінансово забезпечена, а відтак сплата аліментів за рішенням суду на синів не є обтяжливим для ОСОБА_2 . Натомість, вона є самозайнятою особою, її заробіток нестабільний.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 , у розмірі 6 800,00 грн, щомісячно, до 5 числа кожного місяця, починаючи з 15 квітня 2020 року і до досягнення сином повноліття, а також вирішити питання понесених нею судових витрат.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій:
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2021 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявність підстав відповідно до вимог статті 192 СК України для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, а саме, зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів.
Позиція Верховного Суду:
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність
у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав
на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз`яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження
(частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено вище, отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України).
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявності зміни матеріального становища ОСОБА_2 , погіршення або поліпшення здоров`я когось із сторін та інших випадків, передбачених статтею 192 СК України, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання неповнолітнього сина, а тому обгрунтовано відмовив у задоволенні її позову.
Висновок:
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
У цілому доводи позивача про значне покращення майнового становища відповідача є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
При цьому посилання касаційної скарги про те, що суди не витребували певні докази для доведення майнового стану відповідача не узгоджуються з принципом змагальності цивільного судочинства і повноваженнями суду на витребування доказів з власної ініціативи.
Також, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 000,00 грн, оскільки така сума відповідає принципу співмірності та розумності.
Більше того, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є частиною гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд, оскільки без особи, яка має досвід та навички професійного юриста, було б неможливо для позивача отримати позитивне рішення у справі.
Таким чином, судами під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом.
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2022 року у справі № 712/6313/21 (провадження № 61-3728 св 22) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/105839491

07/10/2022

Анотація справи: малолітня позивачка, будучи ненародженою на момент нещасного випадку, внаслідок якого її матір, виходячи з автобуса, отримала травми, через які постраждала і малолітня позивачка, має право на відшкодування шкоди через недбалість відповідача-перевізника, оскільки позивачка на момент нещасного випадку, будучи ненародженою, була «особою» в розумінні Конституції Штату Огайо, США.

Суд: Верховний Суд Штату Огайо, США

Назва справи: Williams v. Transit, Inc.

Дата винесення рішення по справі: 13 липня 1949 року

Цитування справи: 152 Ohio St. 114 (Ohio 1949), No. 31550; 87 N.E.2d 334

Дане судове рішення має значну цінність з точки зору прав ненароджених. Верховний Суд штату Огайо, США, вирішив, що малолітня позивачка, будучи на момент нещасного випадку в утробі матері, має право на відшкодування шкоди через недбалі дії відповідача-перевізника. Верховний Суд штату Огайо, США, відзначив, що позивачка, з точки зору Конституції Штату Огайо, була особою на момент нещасного випадку.

Обставини справи: Батько малолітньої позивачки звернувся з позовом до компанії-перевізника Marion Rapid Transit, Inc. через нещасний випадок, який стався 4 квітня 1941 року у місті Маріон, Огайо, США: матір позивачки (померла на момент розгляду справи), будучи вагітна малолітньою позивачкою, намагалася зійти з автобуса відповідача, впала зі сходів, серйозно постраждавши від ряду травм; малолітня позивачка була народжена передчасно - у семимісячний термін. Було заявлено, що позивачка також постраждала через травми матері внаслідок її падіння зі сходів автобуса, а після народження страждала від сукупності серйозних розладів здоров'я. Стверджувалося, що значні розлади у здоров'ї малолітньої позивачки виникли саме внаслідок нещасного випадку. Суд першої інстанції вирішив справу на користь відповідача, однак апеляційний суд скасував це рішення, повернувши його на повторний розгляд.

Рішення суду. Основним питанням, презентованим на розгляд суду, було те, чи існує в штаті Огайо, США, право на отримання компенсації в судовому порядку через травми, за словами позивачки, завдані через нещасний випадок через недбалість іншої сторони (в цьому контексті - відповідача, Marion Rapid Transit, Inc.), при тому, що на момент нещасного випадку позивачка знаходилася в утробі своєї матері, будучи ненародженою? У позовній заяві було зазначено, що на момент нещасного випадку позивачка була «існуючою, життєздатною дитиною». Як зазначається у Секції 16, ст. I Конституції Штату Огайо, США: «Усі суди мають бути відкриті, і кожна особа, через збитки, завдані їй - на її землі, її речам, її особі та її репутації, має мати право захисту її прав у порядку, передбаченому законом; і мати [право на захист своїх прав за допомогою системи] правосуддя без відмови, чи зволікання». Сумнівів щодо того, що позивача була особою на момент подання позову, очевидно, не було, проте, чи Суд мав визначити, чи була позивачка особою на момент нещасного випадку з точки зору Конституції Штату Огайо, США?

Суд згадав, що в більш ранній американській судовій практиці, якщо позивач/позивачка постраждали від травм, знаходячись в утробі матері, тобто до моменту свого народження, раніше не давали право на відшкодування шкоди на користь позивачів. Зокрема, чимало судів, в якості прецеденту, посилалися на рішення Верховного Суду штату Массачусетс, Dietrich v. Northampton, Inhabitants of(17.09.1884 - 27.10.1884, цитування справи: 138 Mass. 14, 52 Am. Rep. 242): власне з цього питання справа Dietrich v. Northampton, Inhabitants of(1884 р.) була історично найпершою, хоча в деяких справах були окремі думки суддів, які підтримували право на відшкодування шкоди особі, яка, на момент нещасного випадку, знаходилася в утробі матері. З огляду на це, Суд підсумував, що думка меншості полягала у висновку, що загальне право (common law) розглядає ненароджену особу, як особу. З цією позицією Суд погодився.

Так, в одній з таких окремих думок суддів висловлювалася позиція: з одного боку, загальне право захищає ненароджену особу від злочинної поведінки інших осіб, а також у питаннях спадкових та майнових прав; з іншого боку, суди слідували за прецедентом Dietrich v. Northampton, Inhabitants of (1884 р.), та не задовольняли позовів стосовно відшкодування шкоди, завданої особі до народження; щоправда, в деяких більш сучасних справах (на момент 1949 р.), цей підхід став змінюватися, і позивачі в аналогічних справах могли розраховувати на відшкодування шкоди.

З огляду на більш ранню судову практику, Суд зауважив, що відмова у відшкодуванні шкоди полягала в тому, що ненароджена особа розглядалася, як частина матері цієї особи. У цьому ж випадку, як зазначає Суд, позивачка, на момент нещасного випадку, будучи в утробі матері, досягла достатнього фізичного розвитку, і була життєздатною, що за фактичними обставинами справи відрізнялося від справи Dietrich v. Northampton, Inhabitants of (1884 р.). Суд зазначив, якщо вважати, що позивачка не постраждала від травм - це розцінити ненароджену особу, як частину її матері, яка, з точки зору права, не існувала взагалі. Така позиція, на думку Суду, позбавить цю особу права, наданого Конституцією усім особам, через застосування застарілої концепції. Справа була вирішена на користь позивачки, рішення апеляційного суду було підтверджено.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Підготовка матеріалу здійснюється у межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право».

05/10/2022

04/10/2022

Якщо інші спадкоємці оспорюють чи не визнають право на частку спадкоємця, то ефективним є такий спосіб захисту як визнання права на частку спадкоємця.

27/09/2022

Друзі! Публікуємо огляд судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо визначення місця проживання дитини та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (рішення за період із 2018 року по липень 2022 року) – https://cutt.ly/aVSB2DF.

До огляду внесено низку важливих правових висновків КЦС ВС, які матимуть значення для формування єдиної правозастосовної практики. Серед цих висновків слід виокремити такі:

✅ у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини зауважено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, тому передусім мають бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об’єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків;

✅ у спорах між батьками про відібрання дитини та про повернення її за попереднім місцем проживання акцентовано, що відібрання дитини в контексті ст. 162 СК України – це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, у зв’язку із чим у кожному випадку потрібно виявити й оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, проте з урахуванням права кожного з батьків і їхньої добросовісної поведінки задля дотримання прав дитини та кожного з них;

✅ у спорах між батьками та бабою / дідом про визначення місця проживання дитини вказано, що баба / дід, які не є законними представниками малолітньої дитини, не мають права на звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ними на підставі ст. 161 СК України. Водночас якщо буде встановлено, що батько був позбавлений батьківських прав під час судового розгляду / перегляду справи, а баба навпаки набула статусу законного представника дитини, а також з огляду на те, що дитина прижилася в баби та вважає її домівку звичайним місцем свого проживання, визначення місця проживання дитини разом із бабою, яка є їй близьким родичем, відповідатиме найкращим інтересам дитини;

✅ щодо врахування думки дитини при визначенні місця її проживання наголошено, що, визначаючи місце проживання дитини, суд може врахувати її думку щодо проживання з одним із батьків, проте згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати і сприяти захисту прав та інтересів дитини;

✅ стосовно участі органів опіки та піклування при визначенні місця проживання дитини зазначено, що рішення суду лише щодо розірвання шлюбу не є судовим рішенням, яке стосується визначення місця проживання дитини. Участь органів опіки та піклування обов’язкова при розгляді справ про визначення місця проживання дитини, інакше рішення суду, яким, зокрема, також вирішено питання місця проживання дитини, але без участі органів опіки та піклування, не може бути враховане як рішення про визначення місця проживання дитини.

20/09/2022

Консультації - Консультації з юристом - Довідки про несудимість більше не видають: чим вони замінені читайте у цій статті - безкоштовний юридичний портал №1 в Украї....

20/09/2022

Цікаві судові рішення - Цивільне судочинство - Захист прав споживачів - безкоштовний юридичний портал №1 в Україні - Протокол

19/09/2022

Правила пошуку необхідної інформації у Єдиному державному реєстрі судових рішень України не такі прості, як може здатися на перший погляд.
Існують деякі "прийоми" про які мало хто знає, а вони, у свою чергу, значно полегшують роботу користувача. Тож розгляньмо більш розширено ці варіанти пошуку.

1️⃣ПОШУК ПО ТОЧНІЙ ФРАЗІ
Він здійснюється за допомогою подвійних лапок («»). Якщо ви шукаєте рішення з якоїсь точною фразою або словом, вам потрібно взяти його в лапки. У такому випадку Реєстр судових рішень видасть вам документи, що містять пошуковий запит в тому вигляді, в якому ви його написали. Приклад: «відновлення становища, яке існувало до порушення».
2️⃣ПОШУК , ЯКЩО ТОЧНИЙ НОМЕР СПРАВИ НЕВІДОМИЙ
Якщо ви не знаєте точного номера справи, замість невідомого символу в Судовий реєстр можна написати знак питання (?). Приклад: рішення № 247/1?4-13.
3️⃣ПОШУК ПО ОСНОВНІЙ ЧАСТИНІ ПОШУКОВОГО СЛОВА
Здійснюється за допомогою зірочки (*). Вона замінює один або кілька символів. При цьому треба пам’ятати, що перед зірочкою повинно бути не менше трьох символів. В іншому випадку пошук в Єдиному судовому реєстрі за вказаними вами параметрами виконаний не буде. Наприклад, якщо потрібно знайти рішення щодо будівельної компанії, то в поле контекстного пошуку можна ввести корінь основного слова, а після нього поставити зірочку. Приклад: будівельн*
4️⃣ПОШУК ОДНОГО З ДЕКІЛЬКОХ ПОШУКОВИХ СЛІВ
Здійснюється за допомогою логічного оператора OR, який обов’язково повинен бути зазначений великими літерами. В Єдиному реєстрі судових рішень будуть сформовані документи, які містять одне з написаних вами слів або словосполучень. Приклад: рішення OR постанова.
5️⃣ПОШУК ЗА ДЕКІЛЬКОМА ПОШУКОВИМИ ЗАПИТАМИ
За замовчуванням пробіл між пошуковими запитами означає, що пошук буде здійснюватися одночасно по всім перерахованим словами. Однак якщо пошук в Державному судовому реєстрі планується робити не за окремими словами, а по пошуковим фразам, то більш доцільним є використання такого логічного оператора, як AND. Він, як і будь-який інший логічний оператор, повинен бути зазначений великими літерами. У такому випадку за результатами пошуку буде сформований список документів, які одночасно включають обидві пошукові фрази. Приклад: визнання права власності AND нерухоме майно.
6️⃣ПОШУК З ВИКЛЮЧЕННЯМ ОКРЕМИХ СЛІВ
Для виключення з результатів пошуку окремих значень між пошуковими запитами потрібно поставити логічний оператор NOT. У такому разі всі слова, які були вказані перед логічним оператором, будуть враховані, а все, що після, ні. Прописується він великими літерами і може бути використаний в Державному реєстрі судових рішень тільки за наявності не менше двох пошукових слів. Приклад: нерухоме майно NOT земельна ділянка.
7️⃣ПОШУК З ОБОВ’ЯЗКОВИМ ВКЛЮЧЕННЯМ ПОТРІБНОГО СЛОВА
Якщо хочете, щоб у Єдиному державному реєстрі судових рішень знайдені вами документи обов’язково включали в себе певне значення, то перед пошуковим словом потрібно поставити знак + (плюс). Приклад: визнання права власності +автомобіль.
8️⃣ ПОШУК З ВИКЛЮЧЕННЯМ ПЕВНОГО СЛОВА
Для того щоб результат пошуку в Реєстрі судових рішень України не містив певного значення, перед таким пошуковим словом потрібно поставити знак — (мінус). Приклад: накладення арешту -рухоме майно.
9️⃣КОМБІНОВАНИЙ ПОШУК
Передбачає одночасне використання різних способів пошуку і здійснюється за допомогою дужок. При цьому використання дужок на початку пошукового запиту в Єдиному реєстрі судових рішень України не дозволяється. Приклад: визнання права власності AND (нерухоме майно OR нерухомість).

👩‍🏫Матеріал підготував Lawyer Igor Lutsenko, юрист.
📌Джерело: https://bit.ly/3AytNWy

17/09/2022

🔥Постанова КЦС ВС від 17.08.2022 № 545/2396/20 (61-4894св22):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/106116488
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Стрільчук В. А.
✅Розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, тобто виходячи з дійсної ринкової вартісті транспортного засобу, а не договірної

✔️Судами встановлено, що з 19 червня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2019 року.
Під час перебування сторін у шлюбі, а саме 03 лютого 2016 року вони придбали за спільні кошти автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , правовстановлюючі документи на який були оформлені на ім`я відповідача.
За договором купівлі-продажу від 05 грудня 2018 року № 53541/2018/1217020 ОСОБА_2 відчужив вищезгаданий автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter» на користь ОСОБА_3 . За домовленістю сторін правочину ціна транспортного засобу склала 49 000 грн.
Відповідач відчужив спірний автомобіль без повідомлення про це ОСОБА_1 та без отримання її згоди, що не заперечувалося сторонами в цій справі.
За висновком автотоварознавчого дослідження від 10 серпня 2020 року № 105, складеним на замовлення позивача судовим експертом Сумцовим С. С. без проведення огляду спірного транспортного засобу, станом на 10 серпня 2020 року ринкова вартість легкового пасажирського автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter», 2005 року випуску, об`єм двигуна - 2 148 куб. см, тип палива - дизельне, споряджена маса - 2 350 кг, становить 328 000 грн.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), на які послалася представник заявника на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 755/20923/14-ц: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна;
- у справі № 127/7029/15-ц: у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні;
- у справі № 301/2231/17: у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач здійснив продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди, тому має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості, визначену відповідно до висновку (акта) експертної оцінки, за яким вартість транспортного засобу становить 132 500 грн;
- у справі № 402/849/18: у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний був врахувати дійсну його вартість. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала звіт про оцінку майна, за яким середня ринкова вартість транспортного засобу становить 489 530 грн. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з`ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що сторони придбали автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час перебування у зареєстрованому шлюбі і що відповідач розпорядився зазначеним спільним майном подружжя на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди ОСОБА_1 , суд першої інстанцій дійшовобґрунтованого висновку, що в такому випадку позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.
✔️✔️При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, місцевий суд правильно виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
✔️Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послалася представник заявника у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що зазначена ОСОБА_2 вартість спірного автомобіля в сумі 49 000 грн є договірною, а не дійсною ринковою вартістю транспортного засобу. У справі, яка переглядається, позивач вжила всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості автомобіля, тоді як відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вартості відчуженого ним транспортного засобу на час вирішення спору, а також не спростував визначений у висновку автотоварознавчого дослідження розмір ринкової вартості спірного майна.
З урахуванням наведеного, а також того, що позивач виконала свій процесуальний обов`язок доказування - надала суду докази, що підтверджують середньостатистичну ринкову вартість подібного за своїми технічними характеристиками автомобіля, а відповідач жодного доказу на підтвердження іншого не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

🇺🇦 #судовапрактика #сімейніспори #поділмайнаподружжя

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp