13/08/2018
ПРОБЛЕМА ЗАСТОСУВАННЯ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
Основний Закон України встановлює правило, відповідно до якого права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Так, до вищевказаних міжнародних судових установ належить Європейський суд з прав людини (далі – Суд), юрисдикцію якого повністю визнала Україна, ратифікувавши Законом від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 3, 7 та 11 до Конвенції». Загалом практичне застосування зазначеної Конвенції та практики Європейського суду регламентовано Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зокрема, стаття 17 розкриває дане положення, вказуючи, що національні суди при розгляді справ застосовують практику Суду як джерело права.
Досліджуючи наукову доктрину, існує думка про те, що інститут застосування рішень ЄСПЛ є за своєю суттю різновидом судового прецеденту. При цьому, Українська держава належить до країн романо-германської правової сім’ї, де судова практика не відноситься до джерел права.
Дудаш Т. І. з цього приводу наголошує, що особлива увага науковців до юридичної природи рішень ЄСПЛ пов’язана як зі специфічною роллю Європейського суду як наднаціонального юрисдикційного органу, що має виключне право тлумачити та застосовувати Конвенцію, так і з особливостями правових систем держав – членів Ради Європи, право якої поєднує континентальний та англо-американський типи правових систем.
Слід погодитись із певним колом науковців, котрі вважають, що прецеденти Європейського суду визначають, як саме має бути застосована Конвенція. За кожним судовим прецедентом стоїть певна норма Конвенції, яка є частини законодавства України. Верховний Суд України практикує у своїх рішеннях посилання на норми Конвенції, але дуже рідко можна зустріти такі посилання у рішеннях судів першої інстанції.
Вищевказана думка підтверджується статистичними даними, що були надані апеляційним судом Харківської області, зокрема, у 2015 році місцеві суди в своїх рішеннях застосували рішення Європейського суду 71 раз при розгляді цивільних справ. Для порівняння, у 2014 році даний показник сягав 114 разів. Таким чином, кількість застосування рішень Суду невпинно спадає. Розглядаючи проблеми застосування рішень Суду, з якими стикаються вітчизняні судді під час розгляду справ і винесення рішень, слід визначити наступні:
По-перше, забезпечення суддів опублікованим перекладом повних текстів рішень. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають використовувати офіційний переклад рішення Суду, що надрукований у офіційному виданні, або, за відсутності перекладу, оригінальним текстом.
Виконання вказаної функції покладається на державний орган, відповідальний за організаційно-матеріальне забезпечення судів. Станом на сьогодні немає інформації про стан забезпечення судів офіційними перекладами рішень Суду. Іншою проблемою є те, що одне й те ж саме рішення Суду піддається різній інтерпретації українськими судами. Це, в свою чергу, жодним чином не сприяє правильному та однозначному застосуванню практики Суду.
Можливо, головною перепоною в створенні узгодженої практики застосування судами рішень Європейського суду в схожих справах є відсутність однозначного підходу у їх застосуванні. Тому, зважаючи на велику кількість прогалин та суперечностей в чинному законодавстві, більш переконливими та дієвими для судів є узагальнення та роз’яснення найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції України щодо однаковості та правильності розуміння норм та приписів, у застосуванні яких виникають труднощі.
Так, застосування Конвенції національними судами має важливе значення для судової практики, проте слідкування за актуальними новинами у сфері нових рішень Суду викликає ряд проблем, зокрема, банальний брак часу через перенавантаженість суддів.
Дивлячись на вищевказану проблему з іншого боку, постає питання безпосереднього виконання рішень Суду Україною. Екс-голова Верховного суду України Ярослав Романюк зазначає, що у 2016 році з 80 тис. заяв, що надійшли до Європейського суду, загальна кількість заяв від України станови- ла 18 тис. 150 заяв, це 22,8 %. Кількість скарг українців на тривале невиконання або взагалі невиконання рішень національних судів України та Суду склала 65 %.
Таким чином, нагальними залишаються ряд проблемних питань, вирішення яких потребує уваги зі сторони новосформованого Верховного Суду України, вчених-правників та громадськості, оскільки кількість скарг до Європейського суду з прав людини проти України щодо неналежного або асболютного невиконання судових рішень є невтішною, а теперішнє положення справ підриває авторитет нашої держави у світовому просторі.
