01/06/2020
Релігія та верховенство права: аспекти відчаю та натхнення
Пол Гаудер, професор Юридичного коледжу Університету Айови (США)
Верховенство права – це нормативний принцип, що регулює діяльність державної (або державоподібної) влади, яка володіє монополією на застосування примусу. Цей принцип вимагає, щоб така влада здійснювалася відповідно до закону, і, що ще більш важливо, відповідно до публічно-значущих міркувань і публічно-значущих цілей та з визнанням рівного становища тих, хто тримає владу, і тих, щодо кого ця влада здійснюється. Держава, де визнається принцип верховенства права, спрямовує активну участь суб’єктів, у чиїх інтересах діє право, щодо їхнього колективного самозахисту проти носіїв влади та діє через особистий доступ до правової системи на рівних умовах з метою захисту прав індивідів. У такому вигляді верховенство права визнається як вимога, яку громадяни висували до своєї політичної влади, принаймні, з часів класичних Афін.
З тих же пір громадяни прагнуть підкріпити ці вимоги божественною санкцією. Гесіод у «Роботах і днях», зазвичай датованих сьомим або восьмим століттям до нашої ери, загрожує своєму братові-негіднику і хабарникам-землевласникам, до яких його брат звертається у спорі про спадщину, гнівом Зевса:
Ви, царі, подумайте про відплату цю.
Близько, між нами існують безсмертні боги
І споглядають за тими, хто своїм кривосуддям
Зневаживши кару богів, розорення один одному несуть
Послано Зевсом на землю, що нас годує, три міріади
Охоронців безсмертних. Людей земнородних вони охороняють
Правих і злих людських справ наглядачі, крокують
Світом вони, обвіяні імлою туману.
Є ще діва велика Діке, народжена Зевсом,
Славна, що боги з Олімпу її шанують,
Якщо її скривдять неправим діянням чи образять
Біля Зевса-батька одразу ж сідає богиня
І про неправду людську говорить йому. І страждає
Цілий народ за безчестя царів, злим умислом правду
Неправим судом своїм от прямого шляху відхиливши.
Начувайтесь, царі-мздоїмці, аби так не ставалось!
Правду захищайте у своїх рішеннях і полиште думки про кривду.
Мені здається, тут Гесіод реагує на відчай і недоступність захисту з боку закону. (Це трактування, до речі, вважається суперечливим серед антикознавців, і я не стверджую, що саме це мав на увазі Гесіод, лише позначаю, як «Роботи і дні» резонують иені). До Зевса закликають, оскільки у корумпованій правовій системі загроза божественного втручання – це єдине, що залишилось від справедливого судового процесу. За відсутності такого втручання, найкраще взагалі уникати судів, тому «Роботи і дні» починаються з того, що Гесіод закликає брата не доводити суперечку між ними до вирішення правом, тому що звертатись до права – це потрапляти в лещата сумнозвісних «царів-мздоїмців».
Таке прочитання відповідає моєму розумінню, оскільки часто здається, що сучасне суспільство вимагає прямого втручання Бога як єдиного засобу примусити нашу систему на практиці служити звичайним людям. Для багатьох із нас право постає не як продукт системи демократичного урядування або як невід'ємна частина нашої щоденної моделі ставлення до інших, а як ворожа зовнішня сила й інструмент тих, в чиїх руках утримується соціальна і економічна влада.
Для відносно привілейованих американців, мабуть, основний спосіб, у який право проявляє себе, – це нескінченний потік абсолютно односторонніх договорів, нав’язаних фізичним особам монополістичними або олігополістичними корпораціями. Ці договори виключають можливість ведення переговорів; усі змушені силою ринку щодня їх «приймати», щоб задовольнити основні потреби звичайного життя. Ці контракти, як правило, мало чим відрізняються від того, що професор Мічиганського університету Маргарет Радін влучно назвала «вилученням прав», коли базові права, гарантовані законом, такі як право на розгляд справи у суді, ліквідуються так званою «угодою сторін».
Для американців нижчого соціально-економічного статусу, а також для американців усіх категорій доходів у підпорядкованих расових групах, найпомітніша присутність права є набагато більш неприємною, проявляючи себе у формі незчисленої поліції, а, для найбідніших (якими, здається, нинішня економічна криза може швидко зробити більшість із нас), – у вигляді байдужих бюрократів служб соціальних послуг, де значна частина останніх також нагадує поліцію.
Нас не повинно дивувати, що багато людей, опинившись у кафкіанському правовому середовищі, зводять юридичний процес до давніх форм релігії чи навіть магії. Як інакше можна описати, наприклад, періодично повторюваний ритуал, коли люди публікують оновлення статусу у Фейсбуці, повідомляючи Марка Цукерберга, що вони в односторонньому порядку змінюють умови договору, який регулює порядок використання Фейсбуку? Мені певною мірою симпатична ця практика. Зрештою, вона, мабуть, відображає певну симетрію, до якої має прагнути правова система: Фейсбук, Юнайтед Ейрлайнс, Сітібанк чи хто-небудь інший хоче в односторонньому порядку змінити свої договори зі мною та позбавити мене моїх прав, то чому я не можу зробити те саме з ними? (Єдина чесна відповідь, яку, на жаль, ми в юридичній професії не хочемо давати, – це «тому, що вони є корпораціями на неконкурентних ринках, а я – ні»). Але це безперечно є проявом магічного мислення, уявлення про те, що люди можуть змінити їхні юридичні зобов'язання, лише розміщуючи набір ритуалізованих слів у оновленому статусі у соціальних мережах. Магічна природа такого роду мислення не змінюється від того, що на певному рівні влади ринку закляття справді діє.
Таке вдавання до ритуалу з метою захистити себе від ворожої правової системи, має і набагато більш зловісні прояви. Найвідомішим є рух «суверенного громадянина» (sovereign citizen), який використовує псевдо-правову, магічну мову в судах, а також «паперовий тероризм» (paper terrorism) у вигляді надання фіктивних застав, щоб, серед іншого, опиратися сплаті податків і помститися за вилучення державою майна через борги і навіть створювати необґрунтований захист від кримінальних звинувачень. Суверенні громадяни іноді вдаються до насильства, коли їх псевдо-правова тактика не приносить їм бажаного.
Такі рухи стають більш привабливими у часи економічних негараздів, як, наприклад, після фінансової кризи 2008 року і хвилі боргів та примусових відчужень, яку вона спричинила. Хоча ми, очевидно, повинні засуджувати таку тактику, як і також расистську ідеологію (які часто поєднуються), важко не відчувати певної симпатії до людей, котрі в моменти відчаю приєднуються до таких рухів. Принаймні, частина цього відчаю виникла від несправедливості, яку сприяє право.
Протягом багатьох років до колапсу 2008 року громадські активісти били на сполох з приводу хижацької практики кредитування, коли іпотечні брокери обманювали американців з нижчим рівнем доходу, укладаючи угоди з заплутаними умовами кредитування, які ці люди не могли собі дозволити, якщо, наприклад, відбувалося несподіване збільшення ставок кредитування або виникав обов’язок з виплати величезних платежів, про що було зазначено у страшних та незрозумілих юридичних документах.
Коли у 2001-2003 роках я був юристом з надання безкоштовної правової допомоги, мені довелось представляти людину, в якої цією корпоративною версією «паперового тероризму» було фактично вкрадено дім. Такий вид експлуатації – це антитеза верховенства права. У ній ті з нас, хто повинен дотримуватися закону, – законодавці, адвокати та судді – дозволяють йому ставати не доступним інструментом автономії та самозахисту для всіх, а зброєю досвідчених і заможних проти невинних і бідних. Чи багато людей може не з’їхати з розуму і не почати вимовляти нерозумні юридичні слова, щоб спробувати протистояти системі, коли ця система (або тільки та її частина, яку вони бачать) озброїла спритно патякаючих адвокатів пачками документів, наповнених юридичними приводами позбавити вас ваших заощаджень?
Коротше кажучи, я думаю, що у нас є вагомі підстави вважати, що люди звертаються до ритуалу, магії та закликів до божественного втручання, коли верховенство права зазнає поразки: коли суди є корумпованими, коли поліція є свавільною, коли договори є не результатом взаємної згоди, а вилученням прав, що диктується тим, хто має владою. І зараз, так само як і протягом всієї історії права і релігії, такі заклинання є безнадійним засобом, до якого вдаються пригноблені.
Але є й більш обнадійливий погляд на релігію і верховенство права. Боги не лише були загрозою, вони також слугувати зразками для тих, кому доручено виконувати закон. Особливо надихаючим прикладом є новела «Панчаят – голос Божий» видатного індійського письменника кінця XIX століття Мунші Премчанда; я обговорюю цю історію у своїй книзі «Rule of Law in the Real World» (CUP, 2016).
В оповіданні йдеться про сварку між двома колишніми друзями, яка завершилася судовою справою, коли один із супротивників (Джумман), голова панчаяту (місцевої сільської ради) мав ухвалити рішення у справі про борг проти іншого (Алагу). Спочатку Джумман має намір помститися Алагу через минулі образи і ухвалити несправедливе рішення. Проте в момент, коли він стає головою панчаяту, він усвідомлює свою відповідальність: «Я зараз суддя справедливості та дхарми. Те, що я говорю, буде сприйняте як божественне розпорядження, і я не можу дозволити, щоб мої приватні упередження впливали на святість божественного слова». Він вирішує чесно, на користь Алагу, і, звертаючись до себе, каже, що «[я] зрозумів, що Бог говорить через панчаят».
Усі ми повинні працювати над правовим світом за зразком, приведеним у «Панчаят – голос Божий», де закон надає повноваження громадянам в їхніх громадах, а релігія та ритуал, якщо і проявляють себе якось, постають як джерело натхнення діяти справедливо. І нам слід відійти від правового світу за зразком «Роботи і дні», коли форми релігії, магії та ритуалу служать останньою надією для слабких, щоб захистити себе від сильних.
Переклад з англійської. Посилання на оригінальну публікацію наведено в першому коментарі.
