Bar association "T&T"/Адвокатское объединение "T&T"

21/03/2024

⛳️12.03.2024 набрали чинності зміни, внесені постановою Уряду від 01.03.2024 № 239 (далі – постанова № 239) щодо перевірки набувача права власності на земельні ділянки с/г призначення вимогам законодавства.

Про ключові моменти зазначених нормативних змін розповідає начальник відділу розгляду скарг у сфері державної реєстрації нерухомого майна Управління розгляду скарг у сфері державної реєстрації Офісу протидії рейдерству Міністерство юстиції України Олег Лук’янчиков.

💬Олег Лук’янчиков: «Перш за все оглянемо поточне нормативне врегулювання питання набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Статтею 130 Земельного кодексу України (далі – Земельний кодекс) визначені вимоги до набувача права власності на земельні ділянки с/г призначення. Зокрема, передбачено, що таке право можуть набути:

✅ громадяни України;
✅ юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади;
✅ територіальні громади;
✅ держава.

Право власності на земельні ділянки с/г призначення може також набуватися банками лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застав.

Відповідно за статті 130 Земельного кодексу до схвалення відповідного рішення на референдумі іноземці, особи без громадянства та юридичні особи, учасниками (засновниками) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, які не є громадянами України, ⛔️не можуть набувати права власності на земельні ділянки с/г призначення.

Також визначено, що за будь-яких умов ⛔️забороняється набуття права власності на земельні ділянки с/г призначення особами, які належать або належали до терористичних організацій, підсанкційними особами та інші обмеження, перелік яких зазначено в статті 130 Земельного кодексу.

Стаття 130 Земельного кодексу встановлює й певні ⚠обмеження до загальної площі земельних ділянок с/г призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи (10 000 га на одного громадянина).

☝Порушення цих вимог є підставою для:

📍 визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку, недійсним;

📍 конфіскації земельної ділянки.

🔎💻Відповідна перевірка здійснюється, зокрема, в автоматизованому порядку, у тому числі шляхом інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Державним земельним кадастром, Державним реєстром актів цивільного стану громадян, Державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Перевірка не здійснюється при набутті у власність земельних ділянок с/г призначення площею:

➡️ для ведення садівництва - не більше 0,25 гектара;
➡️ для ведення особистого селянського господарства, розташованих у межах населених пунктів, - не більше 2 гектарів.

У цьому випадку набувач права до вчинення правочину про перехід права власності 📥подає нотаріусу, який посвідчує відповідний правочин, заяву про дотримання зазначених вимог, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Копії такої заяви, засвідчені нотаріусом, який посвідчує відповідний правочин, надаються сторонам правочину про перехід права власності на земельну ділянку.

Зазначення набувачем права власності на земельну ділянку недостовірних відомостей у заяві, є підставою для визнання правочину про перехід права власності на земельну ділянку ❌недійсним.

Також слід додати що відповідно до статті 130 Земельного кодексу не допускається набуття права власності на земельні ділянки с/г призначення за відплатними договорами у разі ❌📑відсутності у набувача права власності документів, які підтверджують джерела походження коштів або інших активів, за рахунок яких набувається таке право.

Продаж земельних ділянок с/г призначення державної і комунальної власності ⛔️забороняється.

📍Порядок здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки с/г призначення вимогам, визначеним статтею 130 Земельного кодексу, затверджено постановою КМУ від 16.06.2021 № 637 (далі – Порядок здійснення перевірки), в яку наразі внесені зміни.

Порядком здійснення перевірки встановлено, що така перевірка, зокрема стосовно обмежень щодо загальної площі земельних ділянок с/г призначення, які вправі набувати у власність одна особа, проводиться нотаріусом.

І якщо раніше було визначено лише, що перевірка набувача проводиться до посвідчення нотаріусом правочину про відчуження земельної ділянки с/г призначення, то тепер доповнено що перевірка проводиться ⏰✍️і до засвідчення нотаріусом справжності підпису на акті приймання-передачі або іншому документі, що підтверджує факт передачі земельної ділянки с/г призначення у ✅власність юридичної особи як внесок до статутного капіталу; ✅фізичної або юридичної особи у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи.

🗂Порядком здійснення перевірки окрім іншого передбачено, що за її результатами нотаріус складає протокол проведення перевірки набувача за встановленою формою. І якщо раніше передбачалось що протокол має містити назву правочину, за посвідченням якого звернувся набувач, то тепер уточнено, що у протоколі зазначається назва нотаріальної дії, за вчиненням якої звернувся набувач.

Постановою № 239 внесені зміни і до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 (далі – Порядок № 1127).

Як відомо, пункт 48 Порядку № 1127 визначає перелік документів, які подаються для державної реєстрації права власності у зв’язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо). Для такої реєстрації подаються:

📍 документ, що посвідчує право власності особи на майно, яке передається у власність юридичної особи (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в ДРРП);
📍 акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна, підписаний власником (співвласниками) та особою, що діє від імені відповідної юридичної особи. Якщо майно відповідно до законну належить на праві спільної сумісної власності подружжю, в т.ч. колишньому, акт приймання-передачі підписується кожним з подружжя;
📍 рішення органу або особи, уповноважених установчими документами юридичної особи або законом (у разі, коли передача майна здійснюється іншою юридичною особою);
📍 письмова згода суб’єкта переважного права купівлі земельної ділянки с/г призначення у випадках, передбачених законом.

✍️При цьому справжність підписів на зазначених акті, рішенні та згоді засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат».

Відповідно постанови № 239 до цього переліку документів ➕додається протокол проведення 🔎перевірки набувача земельної ділянки с/г призначення (у разі передачі такої земельної ділянки).

Також у пункті 49 Порядку № 1127, яким визначено перелік документів, що подаються для державної реєстрації права власності у зв’язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи також ➕ додано обов’язок подавати 🔎протокол проведення перевірки набувача земельної ділянки с/г призначення (у разі передачі земельної ділянки с/г призначення).

Крім того додано, що справжність підписів на письмовій заяві фізичних чи юридичних осіб, яким передано нерухоме майно юридичної особи, що припиняється, про розподіл між ними такого майна засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат».

Водночас відповідно постанови № 239 у порядку пункту 50 Порядку 1127 більше не реєструються права на земельні ділянки с/г призначення.

Підсумовуючи зауважимо що постановою № 239 доповнено підстави проведення перевірки набувача права власності на земельні ділянки с/г призначення вимогам статті 130 Земельного кодексу, уточнено зміст протоколу за результатом проведення такої перевірки та додано цей протокол до переліку документів, що подаються для державної реєстрації у порядку пп. 48, 49 Порядку 1127.»

💙💛Дякуємо Збройним силам України🙏🙏🙏

25/02/2024

25/02/2024

🔥Постанова КЦС ВС від 07.02.2024 № 474/454/18 (61-14756св23):
📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/116919860
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Коротенко Є. В.
✅Поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцемпостійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо

✔️Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з положеннями статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцемпостійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2021 року у справі № 315/386/19 (провадження № 61-15100св21).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, зазначала, що строк для подання заяви про прийняття нею спадщини пропущений з поважної причини, так як вона не була обізнана про наявність заповіту, складеного на її ім`я, а тому не звернулася до нотаріуса з відповідною заявою у встановлений законом строк.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.
Відповідно до положень частин другої - четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 терміном два місяці з дня набрання рішенням чинності, оскільки остання не знала про існування заповіту спадкодавця. Про ці обставини вона була повідомлена нотаріусом тільки в квітні 2018 року. Подальша активна поведінка ОСОБА_1 дійсно свідчить про те, що вона зацікавлена у прийнятті спадщини.
Викладені у касаційній скарзі доводи щодо відсутності у заповіті ОСОБА_3 будь-яких ідентифікуючих даних спадкоємця ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд в цій частині, з огляду на наявність спору, відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України, здійснив належне тлумачення заповіту.
При цьому, слід приймати до уваги, що тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і, зокрема, при розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. До такого висновку Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 23 лютого 2022 року при розгляді цієї справи.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вірно здійснив тлумачення заповіту, та обґрунтовано послався на те, що заповіт складено ОСОБА_3 саме на користь ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржене рішення суду першої інстанції у не зміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

#судовапрактика #спадковіспори

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

24/02/2024

📢РУБРИКА «ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ОЧИМА ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРАТОРА».

✅️ТЕМА: Виділ з ТОВ, конвертація часток учасників та зменшення статутного капіталу.

✏️Пригадаймо, що ж таке ❓️«виділ товариства».

🟢Виділ товариства — це створення одного або більше товариств із переданням йому (їм) згідно з розподільним балансом частини майна, прав та обов'язків товариства, із якого здійснюється виділ, без припинення останнього (ст. 47 Закону про ТОВ та ТДВ).

⚖️Закон про ТОВ зафіксував, що у випадку виділу товариства частки у статутному капіталі товариства, з якого здійснюється виділ, конвертуються в частки цього товариства і товариства, що виділилося, та розподіляються між учасниками зі збереженням співвідношення часток учасників товариства, що існувало до виділу.

☝️Тобто, частки у статутному капіталі ТОВ, із якого здійснюється виділ (далі — ТОВ-1), конвертуються в частки ТОВ-1 і ТОВ, що виділилося (далі — ТОВ-2), та розподіляються між учасниками з обов’язковим збереженням співвідношення часток учасників ТОВ-1, що існувало до виділу (ч. 4 ст. 54 Закону про ТОВ).

Стаття має рекомендаційний характер та підготовлена членом ГО «Спільнота реєстраторів» Альоною Корнеєвою.

15/02/2024

🔥Постанова ВП ВС від 16.11.2023 № 11-228сап21:
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/115308744
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Желєзний І. В.
✅Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

✔️108. Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
109. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII.
110. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
111. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює Дисциплінарні палати з числа членів ВРП.
112. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
113. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
114. Згідно із частиною першою статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП -якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
115. Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.
116. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року(далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
117. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).
118. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
119. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
120. У своїй скарзі ОСОБА_1 не ставить питання про незаконність оскаржуваного рішення ВРП з підстав, визначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, натомість зазначає, що не була належним чином повідомлена про засідання ВРП та не погоджується з мотивами, якими ВРП обґрунтувала свої висновки про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
121. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути викладені в скарзі доводи ОСОБА_1 , перевіривши дотримання ВРП під час ухвалення спірного рішення положень пунктів 3, 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

#судовапрактика #ЄСПЛ #практикаЄСПЛ #мотивованістьсудовогорішення

14/02/2024

📌Специфіка спадкування земельної ділянки за відсутності кадастрового номера

📋Спадкування земельної ділянки здійснюється за законом або заповітом. Спадкоємцем за заповітом є особа, визначена у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, здійснюється спадкування за законом.

📄Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" було встановлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

📮Проте з 18.06.2023 зазначена норма скасованапостановою Кабінету Міністрів України від 9 травня 2023 року № 469 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату, державної реєстрації та функціонування державних електронних інформаційних ресурсів в умовах воєнного стану».

📕Тобто загальний строк прийняття спадщини - 6 місяців.

🪪Успадкування – одна з підстав набуття права власності на земельну ділянку, котра переходить до спадкоємців зі збереженням цільового призначення. Проте, після змін, прийнятих у 2011 році, Земельний кодекс України (ст.79-1) зазначає, що земельна ділянка має бути сформованою (мати присвоєний їй кадастровий номер), щоб виступати об’єктом цивільних прав. Це викликає питання, щодо порядку успадкування таких «не сформованих» земельних ділянок, через відсутність правової визначеності у приписах земельного та цивільного законодавства.

🔎Кадастровий номер земельної ділянки – індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

✂️Відповідно до законодавства, наявність у земельної ділянки такого унікального кадастрового номера обов’язкова.

🔖Стаття 132 Земельного Кодексу України передбачає, що угоди про відчуження земельних ділянок можливі лише за наявності у кожної ділянки унікального кадастрового номера.

🖍️На сьогодні, без кадастрового номера неможливо здійснити будь-яку юридичну операцію з земельною ділянкою.

🔗Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.

📲Однак, форма Державного акту із зазначенням кадастрового номера була затверджена 02.04.2002 (постанова Кабінету Міністрів України № 449, що втратила чинність 23.07.2013), у зв’язку з чим Державні акти старого зразка не містять кадастрового номеру. Звісно, вони є дійсними і без нього, але відповідно до ст.132 Земельного кодексу України, неможливо здійснити будь-яку угоду без присвоєного кадастрового номеру.

📞Для того, щоб вступити у право власності на нерухоме майно на законних підставах, спадкоємець має отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса або уповноваженої на це посадової особи у органі місцевого самоврядування. Для цього необхідно подати документи, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

💻Нотаріус здійснює перевірку відсутності заборони або арешту шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або через отримання витягу з Державного земельного кадастру.

💡Відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку можуть у разі набуття у власність спадкодавцем до 2013 року, з посвідчення прав Державними актами на право власності на землю, не зареєстровані у ДЗК та без присвоєного кадастрового номера. Тобто, порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України однозначно вимагає отримання витягу з ДЗК для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом.

📩З іншого боку, буквальне тлумачення норм пункту 2 Розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр» дозволяє вважати безпідставними відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку без кадастрового номера, право власності на яку виникло до 2004 року, оскільки вони вважаються сформованими навіть без присвоєння кадастрового номеру.

📜У своїх листах Міністерство юстиції України обґрунтовує, що відсутність кадастрового номера земельної ділянки не може бути підставою відмови у видачі нотаріусами свідоцтв про право на спадщину на житловий будинок, будівлю, споруду.

📒Внесення відомостей про ділянки право власності на котрі виникло до 2004 до Державного реєстру земель та державна реєстрація може бути здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою власників. Це право поширюється також і на спадкоємців, які прийняли спадщину.

📇Подати таку заяву також можна:

▪️особам, котрі подали прийняту до провадження судом заяву про визнання спадщини відумерлою

▪️у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано.

🔰Закон України «Про Державний земельний кадастр» (ст. 24, ч. 3) передбачає, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою власника земельної ділянки або уповноваженої особи. Однак, це може бути і спадкоємець земельної ділянки, котрий прийняв спадщину.

⚜️Якщо спадкоємцю потрібно отримати земельну ділянку у спадок, то необхідно протягом 6 місяців із дня відкриття спадщини (тобто, з моменту смерті особи або оголошення її померлою) звернутися до нотаріуса особисто із заявою про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємці пропускають зазначений шестимісячний строк з поважних причин, слід звернутися до суду із позовною заявою про поновлення зазначеного строку для прийняття спадщини.

🔏Якщо спадкоємцем подано всі необхідні документи, то нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину, а також реєструє право власності спадкоємця у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З цього моменту спадкоємець є повноправним власником успадкованої земельної ділянки.

⚖️Земельна ділянка може входити до спадкової маси та успадковуватися лише тоді, коли у її власника (спадкодавця) є правовстановлюючий документ, що посвідчує його право власності на таку земельну ділянку.

Якщо в документі на право власності (державному акті) на ім'я померлого кадастровий номер відсутній, то в межах відкритої спадної справи потрібно виготовити відповідну технічну документацію на землю.

📨З метою отримання кадастрового номера земельної ділянки спадкоємець замовляє в землевпорядній організації виготовлення технічної документації зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Землевпорядна організація у строки, встановлені договором, виконує геодезичні роботи і розробляє технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у паперовій формі та у формі електронного документу.

Виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки дає можливість ініціювати державну реєстрацію земельної ділянки, яка здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. При цьому рекомендовано технічну документацію з встановлення меж ділянки розробляти на ім’я спадкодавця, а витяг з ДЗК видавати на ім’я спадкоємця.

📆Після отримання кадастрового номера та отримання витягу із Державного земельного кадастру слід звернутися до нотаріуса для завершення процедури видачі свідоцтва про право на спадщину.

🗄️Якщо житловий будинок, який належав на праві власності померлому громадянину, розташований на неприватизованій земельній ділянці – така ділянка не може бути успадкованою. В такому випадку необхідно звернутися до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації, присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці та звернутися до відповідної ради з клопотанням щодо затвердження документації та безоплатної передачі у приватну власність цієї ділянки.

Слід враховувати, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян в межах норм провадиться один раз по кожному виду використання.

📚За відсутності правовстановлюючих документів, які підтверджують те, що померла особа була власником земельної ділянки, необхідно звернутись до суду із позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування.

📏Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, проте розпочав процедуру її приватизації, у порядку спадкування переходить право вимагати такої приватизації. Тоді необхідно звернутися до нотаріуса, отримати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину на ділянку) та звернутися до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації та одержання документа, що посвідчує право власності на землю на ім'я спадкоємця.

‼️Прийміть до уваги, що Верховна Рада ухвалила як закон законопроект 9288 про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини.