Борг за розпискою. Судова практика

  • Home
  • Ukraine
  • Irpen
  • Борг за розпискою. Судова практика

Борг за розпискою. Судова практика Contact information, map and directions, contact form, opening hours, services, ratings, photos, videos and announcements from Борг за розпискою. Судова практика, Legal Service, Universytetska, 2U, Irpen.

11/10/2024

🔥Постанова КЦС ВС від 26.09.2024 № 703/141/23 (61-18259св23):
📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/121957768
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Коротун В. М.
✅Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин

✔️Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,
а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року
у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу
1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що між позивачем і відповідачем укладений письмовий договір позики, згідно з яким відповідач отримав позику у розмірі 2 430 000,00 грн, однак у визначений строк коштів, одержаних у позику, не повернув, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернена сума боргу в розмірі 2 430 000,00 грн, адже доказів непідписання ним цього договору або неотримання позики за цим договором відповідач не надав.
Аргументи заявника про те, що на момент укладання договору позики та складання розписки 22 квітня 2019 року відповідач був одружений, а тому повинен був отримати згоду своєї дружини на укладення такого договору,
є безпідставними, оскільки для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого
з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 26 вересня від 2018 року у справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), від 18 листопада 2019 року у справі
№ 569/7631/15-ц (провадження № 61-1261св18) від 27 листопада 2019 року
у справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18).
Також безпідставними є аргументи щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, у період дії
в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Тобто згідно із законом з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у проведенні почеркознавчої експертизи, оскільки за результатом розгляду клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи Черкаський апеляційний суд 19 грудня 2023 року виніс ухвалу, з відповідними мотивами, що у свою чергу спростовує аргументи заявника про безпідставну відмову в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Аргументів щодо незгоди з мотивами такої відмови касаційна скарга не містить.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

#судовапрактика #позика #поділмайнаподружжя

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

02/10/2023

🔥Постанова КЦС ВС від 13.09.2023 № 369/7355/21 (61-992св23):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/113794252
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Сакара Н. Ю.
✅Показаннями свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики та виконання зобов`язання за ним

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).
Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження
№ 14-465цс18).
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13) від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14,
від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15) та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив і в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Суд апеляційної інстанції за участі представників сторін по справі в судовому засіданні оглянув оригінал розписки від 13 грудня 2018 року, копія якою позивачем була долучена до позовної заяви.
Зміст власноручно написаної розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у ОСОБА_2 зобов`язання їх повернути.
При цьому, апеляційний суд врахував, що в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 брав участь в розгляді справи через повноважного представника - адвоката Мацко М. А. і визнавав факт укладення і підписання розписки від 13 грудня 2018 року, отримання за нею грошей, пояснивши їх цільове призначення - інвестуванні грошових коштів в реалізацію контракту від 26 жовтня 2018 року № 26/10-2018, укладеного між компанією NEW BRAND ASSOCIATES LIMITED та SIA «GLOBAL TRADE DEVELOPMENT CO.».
При цьому, суд враховує, що вказаний договір в силу дії презумпції правомірності правочинів є дійсним.
Інших доводів і заперечень, клопотань про призначення технічної, почеркознавчої експертизи в суді першої інстанції у цій справі відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Мацко М. А. не зазначали і не заявляли.
Відхиляючи доводи представника відповідача про те, що між сторонами було вчинено удаваний правочин, а саме договір позики у вигляді розписки
від 13 грудня 2018 року було вчинено для приховання іншого правочину - договору про спільну діяльність у інвестуванні грошових коштів в реалізацію контракту від 26 жовтня 2018 року № 26/10-2018, укладеного між компанією NEW BRAND ASSOCIATES LIMITED та SIA «GLOBAL TRADE DEVELOPMENT CO.», апеляційний суд правильно зазначив, що у розписці від 13 грудня 2018 року не міститься умов про отримання відповідачем коштів в борг на виконання умов вказаного контракту. Крім того, позивач та відповідач не є сторонами контракту від 26 жовтня 2018 року за № 26/10-2018 та у ньому відсутні будь-які положення про те, що позивач має надати відповідачу певні кошти для здійснення оплати за контрактом.
Також апеляційним судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача про те, що свідок ОСОБА_3 може підтвердити удаваність правочину щодо укладення договору позики від 13 грудня 2018 року, оскільки відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Показаннями свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики та виконання зобов`язання за ним.
З огляду на вказане вище у сукупності суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції належним чином не забезпечив право відповідача на доступ до правосуддя, не вжив заходи всебічного, об`єктивного та незалежного розгляду справи, не надав можливість забезпечити явку свідка до суду, відхилив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, оскільки такі є необґрунтованими та висновків суду про наявність підстав для стягнення боргу з відповідача не спростовують.
Текст вказаної розписки містить однозначні відомості про те, що
ОСОБА_2 позичає, тобто бере у позику із зобов`язанням повернення, а не отримує на іншій підставі, гроші у ОСОБА_1 у сумі 1 250 750,00 грн, що еквівалентно 39 270,00 Євро.
Доказів повернення суми боргу відповідачем матеріали справи не містять.
Отже, оскільки строк повернення позики за розпискою закінчився 01 лютого 2019 року, а відповідач ОСОБА_2 свого зобов`язання за договором позики не виконав і не повернув позивачу борг, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми боргу за договором позики від 13 грудня 2018 року у сумі 1 250 750,00 грн.
При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що судова практика щодо застосування норм статей 1047, 1049 ЦК України є усталеною.
Апеляційним судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня
2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі
№ 604/1038/16, і підстав для відступу від них суд касаційної інстанції не вбачає.
Також колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з боржника відповідно до вимог статті 625 ЦК України, оскільки права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Стаття 625 ЦК Українивизначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня
2018 року у справі № 758/1303/15-ц).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення заборгованості за договором позики, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК Україниу визначеному судом розмірі та за вказаний період.
Щодо висновків суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення до моменту виконання рішення суду(частина десята статті 265 ЦПК України), то як вбачається з касаційної скарги, рішення апеляційного суду в цій частині не оскаржується, а тому на предмет законності й обґрунтованості в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

21/07/2023

Заходи з підвищення професійного рівня адвокатів

22/05/2021

13. ЯКЩО СТРОК ВИКОНАННЯ ПОЗИЧАЛЬНИКОМ ЙОГО ЗОБОВ`ЯЗАННЯ НЕ ВСТАНОВЛЕНИЙ ДОГОВОРОМ, ТО ПОЗИКА МАЄ БУТИ ПОВЕРНЕНА В ПОРЯДКУ ТА СТРОКИ, ВСТАНОВЛЕНІ Ч. 1 СТ. 1049 ЦК УКРАЇНИ. ПРЕД`ЯВЛЕННЯМ ВИМОГИ ДО ПОЗИЧАЛЬНИКА Є ЯК ВРУЧЕННЯ ЙОМУ ВИМОГИ ПРО ПОГАШЕННЯ БОРГУ, ТАК І ПРЕД`ЯВЛЕННЯ ДО НЬОГО ПОЗОВУ. НАЯВНІСТЬ У ПОЗИВАЧА ОНКОЛОГІЧНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ (РАК КРОВІ), ПРОХОДЖЕННЯ НИМ ЧИСЕЛЬНИХ КУРСІВ ЛІКУВАННЯ, СТАБІЛІЗАЦІЇ, РЕАБІЛІТАЦІЇ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ПОНОВЛЕННЯ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
--------------------------------------------------------------------------
Постанова ВС 17.02.2021, справа № 750/13632/18, провадження № 61-14761св19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/95042213
--------------------------------------------------------------------------
Позивач звернувся до суду з позовом, за яким просив стягнути борг за розписками. Рішенням місцевого суду, яке залишене без змін апеляційним судом, позов було задоволено. Рішення мотивоване тим, що відповідач не виконав свій обов`язок з повернення одержаних за договорами позики грошових коштів, що підтверджується наявними у справі доказами. Поновлюючи Позивачу строк звернення до суду з позовом, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд виходив з того, що наявність у позивача онкологічного захворювання (рак крові), проходження ним чисельних курсів лікування, стабілізації, реабілітації є підставою для поновлення позовної даності. Верховний Суд залишив судові рішення нижчих судів без змін.
--------------------------------------------------------------------------
Висновки ВС за результатами розгляду касаційної скарги.
 Доводи касаційної скарги про те, що розписки не містять обов`язку повернути грошові кошти, а тому позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договорів позики, не заслуговують на увагу, оскільки у випадку, якщо строк виконання позичальником його зобов`язання не встановлений договором, то позика має бути повернена в порядку та строки, встановлені ч. 1 ст. 1049 ЦК України. При цьому відповідач не оспорював у встановленому законом порядку укладені ним договори позики та не вказував про іншу природу цих правочинів, голослівно заперечуючи лише свій обов`язок повернути кошти.
 Посилання заявника на те, що він не отримував жодної досудової вимоги про повернення грошових коштів за договорами позики від 24.02. та 11.11.2016, а тому строк виконання такого зобов`язання не настав, є неспроможними, оскільки пред`явленням вимоги до позичальника є як вручення йому вимоги про погашення боргу, так і пред`явлення до нього позову. Тобто з моменту отримання позовної заяви відповідачем розпочався строк виконання грошового зобов`язання з повернення коштів, отриманих ним на підставі вищевказаних розписок. Такого висновку дійшов ВС, зокрема в постанові від 20.03.2019 у справі № 755/21936/15-ц (провадження № 61-26336св18).
 Аргументи заявника про те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин в частині стягнення боргу за розпискою від 12.02.2014 та договором про відступлення права вимоги від 20.10.2016 позовну давність, про застосування якої він заявляв, також не заслуговують на увагу, оскільки, поновлюючи Позивачу строк звернення до суду з позовом, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача онкологічного захворювання (рак крові), проходження ним чисельних курсів лікування, стабілізації, реабілітації є підставою для такого поновлення. Вказаний висновок є законним та обґрунтованим. При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, тобто Верховний Суд не може надавати оцінку встановленим судами обставинам справи і доказам, які стали підставою для поновлення позивачу позовної давності. 👨‍🎓

21/05/2021

12. ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ З ТОВАРИСТВА КОШТІВ ЗА ДОГОВОРОМ ПОЗИКИ
--------------------------------------------------------------------------
Постанова ВС 10.02.2021, справа №489/3688/15-ц, провадження № 61-18912св19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/94938537
--------------------------------------------------------------------------
У червні 2015 року Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства про стягнення боргу за договором позики. Позовна заява мотивована тим, що 26.02.2014 між ним та Товариством в особі директора ОСОБА_2 , укладено договір позики, відповідно до якого він передав, а Товариство отримало в позику грошові кошти у розмірі 1 млн грн, що на момент підписання цього договору, за домовленістю сторін, в еквіваленті становило 100 тис. дол. США, які товариство зобов`язалось повернути до 01.10.2014 та не повернуло. Заочним рішенням місцевого суду позов задоволено і заява про його перегляд залишена беззадоволення. Апеляційний суд рішення місцевого суду скасував та у задоволенні позову відмовив у зв’язку зтим, що позивачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів того, що він на виконання договору позики передав кошти відповідачу в розмірі 100 000,00 дол. США, а відповідач їх отримав. Крім того, заочним рішенням місцевого суду від 29.03.2015 в справі № 522/23568/15-ц з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто 100 000,00 дол. США отриманих нею за розпискою від 26.02.2014, тобто розписка написана в один день, що і укладено договір позики з відповідачем. Верховний Суд залишив судове рішення апеляційного суду без змін.
--------------------------------------------------------------------------
Короткий висновок:
 договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси товариства.
--------------------------------------------------------------------------
Мотиви, з яких виходить ВС, і норми застосованого права
 Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження виконання ним договору позики, зокрема факту передачі грошових коштів Товариству в розмірі 1 000 000,00 грн, що еквівалентно 100 000,00 дол. США.
 Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть проводитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть проводитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
 Отже, стосовно юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних.
 Документальне оформлення позики залежить від форми, в якій вона надається: безготівковим шляхом; готівковими коштами.
 Згідно з п. 2 договору позики від 26.02.2014 позика передається позикодавцем представнику позичальника безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою. Підписання цього договору представником позичальника підтверджує факт одержання ним від позичальника грошових коштів в сумі, визначеній в пункті 1 цього договору. Підписаний представником позичальника договір є доказом передачі позики від позикодавця до представника позичальника.
 При розрахунках за договором позики в безготівковій формі позикодавець оформляє звичайне платіжне доручення. Операції з перерахування/надходження грошових коштів в бухгалтерському обліку позикодавця/позичальника відображаються на підставі відповідних банківських виписок.
 Преамбулою Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 № 637(далі - Положення), у редакції, чинній на час підписання сторонами договору, визначено, що це Положення розроблено відповідно до ст. 33 Закону України «Про Національний банк України» та визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.
 У пункті 1.2 Положення визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форму касових ордерів установлено наказом Міністерства статистики України від 15 лютого 1996 року № 51 «Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій». Касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.
 Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
 Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15.12.2015 (провадження № 21-4266а15), договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.
 Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси товариства.
 Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 в справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18).
 Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Address

Universytetska, 2U
Irpen
08205

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Борг за розпискою. Судова практика posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Business

Send a message to Борг за розпискою. Судова практика:

Shortcuts

Share

Category