Роман Гринда. Адвокат

10/12/2025

https://www.facebook.com/share/p/1EqYawN3uE/

Систематичність порушень Правил дорожнього руху особою, яку було позбавлено права керування транспортними засобами, свідчить про її ухилення від виконання судового рішення, що є підставою для притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК – Верховний Суд.

⚖️ Постанова суду ⬇️
https://t.me/jur_online/20037

24/04/2025

🚨 Вождение в нетрезвом виде в Германии — это не просто штраф, а уголовное преступление!
Согласно § 316 StGB (Уголовный кодекс Германии), управление транспортным средством в состоянии алкогольного опьянения может повлечь за собой серьёзные последствия.

📊 Допустимые нормы алкоголя в крови:
• 0,0‰ — для водителей младше 21 года или со стажем менее 2 лет
• 0,3–0,49‰ — наказуемо при наличии признаков неадекватного вождения
• 0,5–1,09‰ — административное правонарушение:
o Штраф от 500 €
o 1 месяц лишения прав
o 2 штрафных пункта
• 1,1‰ и выше — уголовное преступление:
o Лишение свободы до 1 года или крупный штраф
o Лишение водительских прав минимум на 6 месяцев
o Медико-психологическое обследование (MPU) для возврата прав

⚠️ Дополнительные последствия:
• При повторном нарушении — более строгое наказание
• Если в результате вождения в нетрезвом виде причинён вред другим лицам — ответственность по § 315c StGB с возможным лишением свободы до 5 лет

👨‍⚖️ Рекомендации адвоката:
• Немедленно обратитесь за юридической помощью
• Не давайте показаний без консультации с адвокатом
• Не подписывайте документы без перевода и понимания их содержания
• Соблюдайте все предписания суда и полиции

📍 Адвокатская канцелярия Йоханнес Энгельманн
Специалисты по уголовному праву и делам о вождении в нетрезвом виде
📞 +49 30 310 13 310
📲 WhatsApp/Viber: +49 176 66 888 948
✉️ [email protected]
🌐 advokat-engelmann.de
🏢 Schillerstr. 4-5, 10625 Berlin​

#пьяноевождение #штрафГермания #уголовноеправо #лишениеправ #адвокатБерлин #канцелярияЭнгельманн #немецкоеправо #безопасностьнадороге

24/11/2024

Власник земельної ділянки, на якій самовільно збудована тимчасова споруда, що не є нерухомим майном, може звернутися з позовом про демонтаж такої споруди на підставі ст. 391 ЦК України – ВП ВС

Якщо нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, збудовані на земельній ділянці комунальної власності, що використовується власником цих приміщень без установлених законом підстав, ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов (ст. 391 ЦК України), зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов’язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень.

Рішення суду щодо демонтажу зазначених нежитлових приміщень має бути виконуваним не лише в добровільному порядку, але й шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання (без участі відповідача, але його коштом) у разі його невиконання відповідачем у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду.

У справі, що розглядалась, у 2008 році на підставі рішення суду за ФОП було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення, які розташовувалися на земельній ділянці комунальної власності. У 2009 році майно двічі було відчужено на підставі договорів купівлі-продажу та на момент розгляду цієї справи перебувало у власності приватного підприємства.

Згодом постановою апеляційного суду було скасовано рішення суду, на підставі якого зареєстровано право власності за ФОП. Міська рада вважала, що приватне підприємство використовує земельні ділянки комунальної власності самовільно, тому такі земельні ділянки на підставі ст. 376 ЦК України підлягають поверненню позивачу шляхом знесення збудованих приміщень.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд установив, що приватне підприємство використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав. На цих ділянках фактично розміщені торгові павільйони, які не є нерухомим майном, а тому належним способом захисту порушеного права в цьому спорі є негаторний позов (ст. 391 ЦК України). Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем позовної давності.

За результатами розгляду справи Велика Палата ВС погодилася з висновками місцевого суду про те, що нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна.

Враховуючи, що державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Ураховуючи викладене, Велика Палата ВС погодилася з висновками місцевого суду, що приватне підприємство використовує земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 391 ЦК України.

Вимога позивача про зобов’язання приватного підприємства звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу нежитлових приміщень не є нерозривно пов’язаною з його особою та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі приватного підприємства (але за рахунок його коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання в разі його невиконання боржником у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

Велика Палата ВС вважає, що позовні вимоги позивача до відповідачів про скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення та зобов’язання приватного підприємства звільнити самовільно зайняті земельні ділянки є негаторним позовом, тому відхиляє аргумент про застосування позовної давності до цих вимог.

Також ВП ВС звернула увагу на те, що оскільки спір у цій справі не пов’язаний із нерухомим майном, норми ст. 376 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Постанова ВП ВС від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 (провадження № 12-31гс24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/122511425.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

31/10/2023

Интересные судебные решения - Гражданское судопроизводство. - Защита прав потребителя - бесплатный юридический портал №1 в Украине - Протокол

29/09/2023

https://zib.com.ua/ua/158049-oplata_na_iban_chi_zastosovuetsya_rroprro__rozyasnennya_dps.html?fbclid=IwAR0MlIxCi177nTTZVSDXB6edprlrezFA2YedBV7sUgyEpQGZujATs7ZU-pw

Підприємство, яке здійснює торгівлю (в т.ч. через Інтернет) та надає фізичним особам для оплати розрахунковий рахунок у форматі IBAN, не повинно застосовувати РРО/ПРР....

14/09/2023

https://zib.com.ua/ua/131606.html?fbclid=IwAR1zvSSzeC2u2v3CkErJcxWbI7UCKfsV43Ffj81eEIPrrpGyezriC83A6Tg

Страсбурзький суд визнає провокацію злочину протиправною. Однак не забороняє пасивних дій правоохоронців щодо вчинення контрольованого порушення. Щодо українсь....

09/09/2023

Суть проблеми Досить часто працівники поліції фіксують порушення ПДР на особистий мобільний телефон. Чи ведуть відеозйомку розгляду адміністративної

09/09/2023

Верховний Суд: відсутність у процесуальному законі можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви...

28/08/2023

🔥Постанова КГС ВС від 15.08.2023 № 910/6870/21:
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/113015599
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Дроботова Т. Б.
✅В практиці Верховного Суду сформовано сталу позицію щодо застосування прийменників "до" і "по" у нормативних актах, а також договорах, зокрема, відповідно до неї прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь

✔️4.6. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суди виходили із того, що відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 цього ж Кодексу унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
4.7. Як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції установив, що в період з 24.12.2019 по 18.06.2020 позивачем на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем прийнято товар (насіння, засоби захисту рослин, добрива) на загальну суму 8 202 974,37 грн, що підтверджується підписаними видатковими накладними.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що підписаними між сторонами коригуваннями кількісних та вартісних показників від 02.01.2020 № 5190040956, від 27.04.2020 № 5190044918, від 27.04.2020 № № 5190044917, 5190045169, 5190045170, 5190045168, 5190042102, від 03.03.2020 № 5190042100 позивачу була повернута частина товару на загальну суму 365 091,45 грн.
У підписаних між сторонами специфікаціях сторони погодили надання знижки у розмірі 15 % від ціни товару якщо відповідач здійснить оплату за поставлений товар до 31.10.2020, у тому числі у розмірі вартості товару з урахуванням знижки.
Відповідно до пункту 3 додатку № 1 до договору поставки у разі оплати вартості товару раніше, аніж встановлений строк - 31.10.2020 (включно), відповідач матиме право на знижку у розмірі 0,065 % від ціни товару, погодженої у договорі та додатках до нього, за кожен день дострокового погашення боргу.
У пункті 5.13 постанови Верховного Суду від 31.08.2022 у цій справі зазначено, зокрема, що оскільки сторони по різному тлумачили відповідні умови договору, то між ними виник спір щодо як своєчасності проведення оплати, що у свою чергу впливає на наявність/відсутність підстав для застосування знижки, так і подальшого нарахування штрафних санкцій на спірну суму заборгованості. Фактично для правильного вирішення спору судам необхідно було встановити чи було здійснено Відповідачем розрахунки у встановлені договором строки, від чого безпосередньо залежало виникнення у нього права на зазначені знижки та, відповідно, обов`язку на їх урахування при здійсненні розрахунків.
4.8. У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у цій справі з посиланням на положення статті 213, Цивільного кодексу України, зазначено також, зокрема таке:
"5.18. Відповідно до пункту 4.3. договору, якщо інші умови оплати не будуть погоджені сторонами, покупець зобов`язується оплатити вартість товару не пізніше 31.10.2020.
5.19. У підписаних між сторонами специфікаціях сторони погодили надання знижки у розмірі 15 % від ціни товару, якщо Відповідач здійснить оплату за поставлений товар до 31.10.2020, в тому числі у розмірі вартості товару з урахуванням знижки.
5.20. Пунктом 3 Додатку № 1 визначено, що у разі оплати вартості товару раніше, аніж встановлений строк - 31.10.2020 (включно), покупець матиме право на знижку у розмірі 0,065 % від ціни товару, погодженої у договорі та додатках до нього, за кожен день дострокового погашення боргу. Днем оплати є день зарахування коштів на банківський рахунок продавця. День оплати не включається у період нарахування знижки".
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, також вказав на таке:
"✔️5.24. В практиці Верховного Суду сформовано сталу позицію щодо застосування прийменників "до" і "по" у нормативних актах, а також договорах, зокрема, відповідно до неї прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15).
5.25. Як вже зазначалось вище, у підписаних між сторонами специфікаціях сторони погодили надання знижки у розмірі 15 % від ціни товару, якщо Відповідач здійснить оплату за поставлений товар до 31.10.2020, в тому числі у розмірі вартості товару з урахуванням знижки.
Додатково пунктом 3 Додатку № 1 визначено, що у разі оплати вартості товару раніше, аніж встановлений строк - 31.10.2020 (включно), покупець матиме право на знижку у розмірі 0,065 % від ціни товару, погодженої у договорі та додатках до нього, за кожен день дострокового погашення боргу.
5.26. Виходячи з викладеного, останнім днем, коли Відповідач мав право здійснити оплату за поставлений товар, є 31.10.2020.
5.27. Судами попередніх інстанцій встановлено та це не заперечується сторонами, що 30.10.2020 згідно платіжного доручення № 1115 Відповідачем було сплачено 6 660 000,00 грн, тобто до обумовленої сторонами кінцевої дати розрахунків, а отже є достроковою сплатою.
В такий спосіб, ураховуючи, що для умов договору одні і ті самі терміни повинні мати однакове застосування (крім випадків визначених самим договором або законом), то достроковість оплати поширюється як на основну знижку, так і додаткову, передбачену договором.
Водночас, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та дійшовши з одного боку висновку про проведення оплати до кінцевого строку визначеного договором, а з іншого боку не перевірили здійсненого Відповідачем розрахунку з урахуванням додаткової знижки у розмірі 0,065 % від ціни товару внаслідок дострокового погашення боргу".
4.9. За змістом частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції під час розгляд справи установив, що 31.10.2020 входить до строку, в який необхідно вчинити відповідні дії.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначив, що сторонами за договором погоджено умову про те, що день оплати не включається у період нарахування знижки, натомість сторонами за договором не встановлено того, що 31.10.2020, як останній день строку (кінцевий строк) не включається у період нарахування знижки.
Отже, суд дійшов висновку, що враховуючи те, що 31.10.2020 є останнім днем сплати, дострокове погашення боргу відбулось 30.10.2020, тобто, станом на 31.10.2020 заборгованість була відсутня, сторонами не встановлено умову про те, що 31.10.2020 не включається у період нарахування знижки, те, що достроковість оплати поширюється як на основну знижку, так і додаткову, передбачену договором, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача права на нарахування знижки у розмірі 0,065 % за 31.10.2020, яка становить 4 330,43 грн.
При цьому суд здійснивши перерахунок установив, що відповідач оплатив вартість товарів за мінусом знижки у розмірі 15 % від ціни товару 7 837 882,92 грн - 1 175 682,44 грн та знижки 0,065 % за один день дострокового погашення боргу в сумі 4 330,43 грн, в той час, як вартість товарів, з урахуванням основної та додаткової знижки, склала суму у розмірі 6 657 870,05 грн, натомість відповідачем сплачено згідно із платіжним дорученням № 1115 від 30.10.2020 - 6 660 000,00 грн. Отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
4.10. Як вже зазначалося, ТОВ "Суффле Агро Україна", звертаючись із касаційною скаргою з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилався на те, що суд апеляційної інстанції застосувавши положення статей 11, 626 Цивільного кодексу України без урахування висновку, викладеного в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19 та неправильно застосував положення статей 204, 627- 629 Цивільного кодексу України.
Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентоза ЛТД" винагороди за користування кредитом, скасовуючи судові рішення та ухвалюючи нове рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення винагороди за кредитним договором, Верховний Суд виходив з того, що оскільки умови договору про надання кредиту у виді відновлюваної кредитної лінії, за якими позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом за встановленою формулою, визначеною договором, на час ухвалення судових рішень є чинними, у судів попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення винагороди за користування кредитом. Верховний Суд вказав на те, що нерозуміння природи договору, складність розрахунку, не звільняє сторони від обов?язку його виконання. Підписавши кредитний договір та додаткові угоди до нього, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані.
Водночас у справі, яка розглядається, врахувавши вказівки суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції, установив обставини стосовно здійснення відповідачем оплати за договором у визначені умовами договору строки, а отже відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, зазначеної скаржником, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції.
4.11. ТОВ "Суффле Агро Україна", оскаржуючи постанову апеляційного суду, у касаційній скарзі послалося на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах вказуючи на те, що застосовані судом апеляційної інстанції норми права не містять висновків Верховного суду щодо тлумачення умов договору в частині надання знижок, про те, що "день оплати не включається у період нарахування знижки"; відмінності понять "своєчасна оплата товару" та "дострокова оплата товару", а також тлумачення поняття "раніше ніж встановлений строк".
З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Проте колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що скаржник у касаційній скарзі не навів обґрунтувань щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування статей 204, 627- 629 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, приписи яких були застосовані судом при розгляді справи, а зміст касаційної скарги зводиться до незгоди із судовим рішенням та здійснення переоцінки доказів у справі.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у цій справі було зазначено, а в подальшому враховано судом апеляційної інстанції, про те, що з урахуванням положень статті 213 Цивільного кодексу України та умов договору поставки останнім днем, коли Відповідач мав право здійснити оплату за поставлений товар, є 31.10.2020, а оплату відповідачем здійснено 30.10.2020, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

#судовапрактика #договірніспори #поставка #розрахунки

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

26/08/2023

🔥Постанова КГС ВС від 15.08.2023 № 922/2993/21:
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/112895374
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Малашенкова Т.М.
✅Семантико-текстуальною експертизою вирішуються завдання із встановлення змісту понять, лексичного значення слів або словосполучень, використаних у наданих на дослідження текстах або усних повідомленнях (за їх текстовими відтвореннями), їх стилістичної забарвленості, смислового навантаження, характеру інформації, що міститься в них (чи може така інформація розглядатися як образлива, чи містить вона загрозу конкретній особі (особам) тощо), тобто вирішення питань мовленнєвого характеру, не пов`язаних із встановленням фактичних даних про автора. Висновок експерта за результатами таких досліджень не є правовою кваліфікацією, а є констатацією об`єктивного змісту тексту з позиції спеціальних знань

✔️8.15. Предметом розгляду у даній справі є визнання недостовірною та такою, що порушує право Товариства на недоторканність ділової репутації інформацію, поширену відповідачами у мережі Інтернет (facebok), зобов`язання відповідачів спростувати недостовірну інформацію про Товариство та стягнення моральної шкоди.
8.18. Верховний Суд виходить з того, що право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї.
8.19. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України).
8.20. Здійснення свобод, зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, передбачених статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
8.21. Тобто, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
8.22. При вирішенні справ про захист ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
8.23. Відповідно до частини першої статті 200 ЦК України та статті 1 Закону України «Про інформацію» інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
8.24. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
8.25. Відповідно до частини першої статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Цивільного кодексу України.
8.26. За змістом частини першої статті 201 ЦК України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством.
8.27. Згідно з частиною другою статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.
8.28. Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
8.29. За змістом статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).
8.30. Отже, юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до частини першої статті 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до частини першої статті 299 ЦК України.
8.31. Верховний Суд неодноразово та послідовно викладав правову позицію щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист, зокрема ділової репутації юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації.
8.32. Так, у пункті 6.12 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20, зокрема, вказано, що: юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
8.33. У постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі №910/5117/17 зазначено, висновок про те, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
8.34. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
8.35. Верховний Суд виходить з того, що під негативною інформацією, зокрема, можна вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка порушує право особи на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
8.36. Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних, даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
8.37. Тобто, на думку Верховного Суду, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
8.38. Отже, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням [близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду, зокрема, й у постановах Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №903/927/19, від 21.01.2021 у справі №910/9397/18].
8.39. Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
8.50. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17].
8.51. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанції фактично повністю поклали тягар доказування саме на позивача.
8.52. Також, слід зазначити, що оскаржувані судові рішення містять загальні висновки про те, що позивач не довів тієї обставини, що відомості (дані), поширені відповідачами, є інформацією, що принижує репутацію позивача, та не надав доказів того, що внаслідок викладеної інформації відбулося зниження ділової активності позивача у сфері його діяльності, отже, не довів негативного впливу інформації, яка містилася в публікації, на його ділову репутацію.
8.53. Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог вказали на те, що поширена відповідачами інформація відноситься до оціночних суджень.
8.54. Разом з тим, позивачем подано Висновок №76/21, з якого вбачається, що поширена відповідачами інформація є фактичними твердженнями.
8.55. Відхиляючи вказаний висновок суд першої інстанції виходив, зокрема, з такого:
- Висновок №76/21 не може вважатися висновком судового експерта, оскільки особа, яка його виконувала не попереджалася судом про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України (далі - КК України). А відтак це є висновок фахівця;
- проте, цей висновок не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ по справі, виходячи з такого;
- вказаним висновком вирішується питання про право - віднесення висловлювань відповідачів до фактичних тверджень чи оціночних суджень. В той же час питання права суд має вирішувати самостійно. Теж саме - в контексті визначення характеру поширеної інформації - також зазначав Європейський суд з прав людини ([далі - ЄСПЛ] справа Дмітрієвський проти росії, №42168/06, §113), тому суд відхиляє вказаний доказ як неналежний.
8.56. Верховний Суд дійшов висновку щодо порушення норм процесуального права (статті 76-79, 86, 98, 104 ГПК України) судом першої інстанції в контексті наведеного вище стосовно Висновку №76/21, з огляду на таке.
8.56.1. Як вже зазначалося вище в силу приписів статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
8.56.2. Предметом доказування у даній справі є наявність/відсутність оціночних суджень, думок, переконань, критичної оцінки певних фактів і недоліків та/або фактичних тверджень у поширеній відповідачами інформації.
8.56.3. Також, судом першої інстанції не вказано за яких саме міркувань було сформовано висновок про те, що поданий позивачем Висновок №76/21 вирішує питання про право, а саме віднесення висловлювань відповідачів до фактичних тверджень чи оціночних суджень.
8.56.4. Вказаний висновок сформовано в результаті семантико-текстуального дослідження, предметом якого і є вирішення питань про те, чи містить інформація оціночні судження та/або фактичні твердження, чи носить інформація негативний характер.
8.56.5. Так, відповідно до пункту 2.1.2 Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 [далі - Рекомендації], ✔️семантико-текстуальною експертизою вирішуються завдання із встановлення змісту понять, лексичного значення слів або словосполучень, використаних у наданих на дослідження текстах або усних повідомленнях (за їх текстовими відтвореннями), їх стилістичної забарвленості, смислового навантаження, характеру інформації, що міститься в них (чи може така інформація розглядатися як образлива, чи містить вона загрозу конкретній особі (особам) тощо), тобто вирішення питань мовленнєвого характеру, не пов`язаних із встановленням фактичних даних про автора.
✔️Об`єктом семантико-текстуальної експертизи може бути як текст (промова), так і його (її) фрагменти, окремі висловлювання, слова, написи, текстові відтворення усного мовлення тощо. Якщо постає завдання здійснити семантико-текстуальну експертизу усномовленнєвого повідомлення (промови, висловлювання), то замовник цієї експертизи разом із цифровим (чи аналоговим) записом промови має надати дослівне текстове відтворення її змісту (стенограму), зроблене власними засобами.
✔️Питання, поставлені перед експертом, вирішуються ним за допомогою спеціальних знань у галузі лінгвістики на основі загальних і окремих норм мови з використанням посібників, академічних наукових праць, словників, довідників та інших наукових джерел.
✔️Експерт у галузі семантико-текстуальної експертизи, не виходячи за межі своїх спеціальних знань (базових та отриманих під час спеціальної підготовки), відповідає на питання про наявність чи відсутність висловлювань, які містять заклики до певних дій (вказується, яких саме дій), погрозу, пропозицію, обіцянку або надання, прийняття, спонукання до надання будь-якої вигоди (вказується, яких саме дій) тощо на основі спеціальних знань у галузі мовознавства. Висновок експерта за результатами таких досліджень не є правовою кваліфікацією, а є констатацією об`єктивного змісту тексту з позиції спеціальних знань у галузі семантико-текстуальних експертних досліджень.
8.56.6. У Рекомендаціях у орієнтовному переліку питань, що вирішуються у межах семантико-текстуальної експертизи, вказано, зокрема, такі:
- чи міститься у тексті, повідомленні, промові інформація позитивного або негативного характеру щодо певної фізичної або юридичної особи;
- чи є висловлювання, в яких міститься інформація негативного характеру щодо певної особи (фізичної або юридичної), фактичними твердженнями або оцінними судженнями.
8.56.7. Водночас, суди першої та апеляційної інстанції не вказали в чому саме Висновок №76/21 суперечить/не відповідає вказаним вище приписам Рекомендацій.
8.56.8. Верховний Суд окремо відзначає, що суди попередніх інстанцій не навели міркувань та аргументів стосовно того, що під час складання Висновку №76/21 експерт не повідомлений/неналежним чином повідомлений/не попереджений/ не обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
8.57. Позивач послідовно вказував на те, що інформація розповсюджена відповідачами містить саме фактичні твердження та носить негативний характер.
8.58. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказували, що позивачем не доведено, що вислови відповідачів є твердженнями про факти, тобто такі висловлювання, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності чи недостовірності, тому з огляду на характер висловлювань відповідачів, а також враховуючи відсутність доказів з боку позивача на користь протилежного, суди виснували, що у висловлюваннях відповідачів мають місце оціночні судження.
8.59. Разом з тим, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи позивача про те, що інформація, яка стосувалася, зокрема, порушення податкового, трудового законодавства Товариством і кількість летальних випадків серед кур`єрів «Glovo» не відповідає дійсності.
8.60. Так само поза увагою судів попередніх інстанцій залишились доводи і відповідачів, які наведені, зокрема, у поширеній інформації стосовно порушення позивачем законодавства та кількості летальних випадків серед кур`єрів, які в силу приписів статті 74 ГПК України мають доводитися саме відповідачами, як особами, що на них посилаються.
8.61. Суд погоджується з тим, що частина третя статті 277 ЦК України (негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного) виключена на підставі Закону України від 27.03.2014 №1170-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" і не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України.
8.62. Втім, суди, вирішуючи господарський спір, має в першу чергу виходити із закріплених у частині третій статті 2 ГПК України основних засад (принципів) господарського судочинства (зокрема, верховенство права [пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України], рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом [пункт 2 частини третьої статті 2 ГПК України], змагальність сторін [пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України]).
8.64. Слід зазначити, що під час апеляційного провадження ухвалою суду апеляційної інстанції від 14.09.2022 задоволено клопотання Товариства про призначення судової семантико-текстуальної експертизи; призначено у справі №922/2993/21 судову семантико-текстуальну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання:
"1. Чи містить текстовий матеріал, наведений вище, негативну інформацію про юридичну особу та/або юридичних осіб, яка/які здійснюють діяльність в Україні з використання знаку для товарів та послуг «Glovo» та/або схожих знаків для товарів та послуг та/або використовують окремі елементи знаку для товарів та послуг «Glovo» у своєму комерційному найменуванні та/або в найменуванні юридичної особи, в тому числі, на різних мовах? Якщо так, то в яких конкретно висловлюваннях міститься негативна інформація?
2. Якщо текстовий матеріал, наданий для експертного дослідження, містить негативну інформацію про юридичну особу та/або юридичних осіб, яка/які здійснюють діяльність в Україні з використання знаку для товарів та послуг «Glovo» та/або схожих знаків для товарів та послуг та/або використовують окремі елементи знаку для товарів та послуг «Glovo» у своєму комерційному найменуванні та/або в найменуванні юридичної особи, в тому числі, на різних мовах, в якій формі її виражено: твердження чи оціночне судження (критика)?".
8.64.1. Від Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України 18.01.2023 на адресу суду апеляційної інстанції надійшов лист з додатками (вх.№716), зокрема, отримано висновок експерта від 09.01.2023 №23002 (далі - Висновок № 23002).
8.64.2. Зі змісту постанови апеляційної інстанції вбачається, що суд стосовно Висновку №23002 фактично вказав лише таке:
"Також колегія суддів підкреслює, що відповідно до ст.104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні".
8.64.3. Разом з тим, вказане вище цитування норми процесуального права не можна вважати мотивованим відхиленням Висновку №23002, враховуючи те, що мотивів відхилення, міркувань з яких виходив суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові не наведено.
8.65. Що ж до Висновку №76/21, то суд апеляційної інстанції взагалі не зазначив жодних мотивів відхилення вказаного висновку.
8.66. Суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду не спростував доводів позивача та не усунув порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, про які зазначало Товариство.
8.70. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.71. Враховуючи те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права (стаття 76, 86, 102, 236, 237 ГПК України), а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

#судовапрактика #дифамаційніспори #експертиза

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp