15/01/2025
🔥Постанова КЦС ВС від 06.01.2025 № 569/8833/20 (61-8416св23):
📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/124331337
👨⚖️Суддя-доповідач: Краснощоков Є. В.
✅Первинною є експертиза, при проведенні якої об`єкт досліджується вперше. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи
✔️Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначено, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що 23 квітня 2014 року ОСОБА_2 власноруч написала розписку, відповідно до умов якої вона отримала у борг від ОСОБА_1 позику в сумі 50 000,00 дол. США терміном на два роки (з 23 квітня 2013 року по 23 квітня 2015 року) в присутності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Факт написання вказаної частини розписки ОСОБА_2 не заперечує; 23 листопада 2017 року за взаємною згодою сторін термін виконання зобов`язання за вказаною розпискою було продовжено до 23 квітня 2019 року, ОСОБА_2 заперечувала, що вказану частину розписку була складено нею;
ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2021 року за клопотанням обох сторін призначена почеркознавча експертиза; відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 8782 від 07 грудня 2021 року: підпис в оригіналі розписки від 23 квітня 2013 року, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , доданої позивачем до позовної заяви, під написом: «За взаємною згодою сторін термін виконання боргових зобов`язань за даною розпискою продовжено до 23.04.2019» виконаний ОСОБА_2 ; напис в оригіналі розписки від 23 квітня 2013 року наступного змісту: «За взаємною згодою сторін термін виконання боргових зобов`язань за даною розпискою продовжено до 23.04.2019р. 23.11.2017» і підпис під ним ? виконані ОСОБА_2 .
За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявна у позивача розписка підтверджує факт передачі позивачем грошових коштів у розмірі 50 000,00 дол. США ОСОБА_2 , що не заперечується останньою. При цьому факт власноручного написання другої частини тексту розписки, за змістом якої сторони 23 листопада 2017 року за взаємною згодою погодили продовження терміну виконання зобов`язання за вказаною розпискою до 23 квітня 2019 року, також підтверджується вказаним висновком експерта, який оцінено судами в сукупності з іншими доказами у справі, тоді як відповідач належних і допустимих доказів, які б спростовували такі обставини, суду не надала.
Щодо вирішення клопотань про призначення повторної та додаткової експертизи
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Відповідно до частини першої стаття 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Первинною є експертиза, при проведенні якої об`єкт досліджується вперше. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц).
Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
16 травня 2022 року представник ОСОБА_2 подав до суду клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи. Клопотання мотивовано тим, що висновок експерта не містить відповіді на суттєве питання про те, коли було вчинено підпис від імені ОСОБА_2 під написом про продовження терміну виконання зобов`язань за розпискою, висновок є не обґрунтованим, не містить відомостей про дії щодо здійснення експертного дослідження, містить обставити, які свідчать про необ`єктивність та неповноту експертизи (т.2, а. с. 46-50);
ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 травня 2022 року у задоволенні клопотання відмовлено, оскільки заявлене клопотання про призначення повторної експертизи не містить підстав для її призначення. Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Твердження представника відповідача в клопотанні про те, що висновок експерта є необґрунтованим, не містить відомостей про дії щодо здійснення експертного дослідження, містить обставити, які свідчать про необ`єктивність та неповноту експертизи, є голослівними, не підтверджені належними та допустимими доказами. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 8782 від 07 грудня 2021 року відповісти на питання № 2 ухвали суду від 25 серпня 2021 року не виявилося можливим у зв`язку з тим, що на даний час у Львівському науково-дослідному Інституті судових експертиз відсутня необхідна прикладна база та спеціальне обладнання. Натомість, у клопотанні про проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи представник відповідача, поставивши аналогічні питання, на одне з яких екcпертом дана відповідь, просить проведення повторної експертизи доручити експертам Львівського науково дослідного Інституту судових експертиз. Призначення повторної експертизи є недоцільним та призведе до безпідставного затягування розгляду справи;
аналіз змісту вказаної ухвали суду свідчить, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України;
08 червня 2022 року представник відповідача подав клопотання про призначення додаткової експертизи з посиланням, зокрема на те, що висновок експерта від 07 грудня 2021 року є неповним (т. 2, а. с. 66-70);
ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 липня 2022 року клопотання відповідача про призначення додаткової почеркознавчої експертизи задоволено та призначено додаткову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання: Чи виконаний підпис в оригіналі розписки від 23 квітня 2013 року під написом «За взаємною згодою сторін термін виконання боргових зобов`язань за даною розпискою продовжено до 23.04.2019 року» ОСОБА_2 чи іншою особою?; Коли було вчинено підпис від імені ОСОБА_2 у оригіналі розписки від 23 квітня 2013 року, під написом «За взаємною згодою сторін термін виконання боргових зобов`язань за даною розпискою продовжено до 23.04.2019 року»?. Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз;
13 вересня 2022 року до суду надійшло клопотання експерта про надання додаткових матеріалів № 22811/22-34/2812/22813/22-32 та рахунок №1878 від 07 вересня 2022 року. У клопотанні та листі зазначено, що у разі незадоволення клопотання експертів у строк 45 календарних днів, ухвалу суду буде залишено без виконання (т. 2, а. с.98-99). Вказане клопотання ОСОБА_2 отримала 19 вересня 2022 року (т.2, а. с.100);
ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2022 року поновлено провадження у справі, зазначено, що клопотання експерта у відповідний строк виконано не було;
доводи касаційної скарги про те, що суд не надав відповідачу можливості надати пояснення щодо причин неможливості вчасно сплатити вартість за проведення додаткової експертизи та клопотати про відстрочення/розстрочення її вартості, так як вона перебувала на лікуванні, не заслуговують на увагу, оскільки вона була обізнана про покладення на неї обов`язку зі сплати за її проведення відповідно до ухвали суду першої інстанції. При цьому у період з 19 вересня 2022 року (дата отримання клопотання експерта) та по 31 жовтня 2022 року (поновлення провадження у справі) ОСОБА_2 жодних заяв про неможливість сплати вартості експертизи, а також надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, не подавала.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд протокольною ухвалою безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової судово-почеркознавчої експертизи, оскільки згідно з частинами першою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Крім того, таке клопотання відповідачем було подано лише 27 квітня 2023 року, тобто в день судового засідання,в апеляційній скарзі та на стадії підготовки справи до апеляційного розгляду не заявлялось.
Тому в апеляційного суду були відсутні підстави для його задоволення.
#судовапрактика #експертиза #процесуальніпитання
🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
