Адвокат Гусакова Оксана Борисовна

10/09/2024

Безкоштовні медичні послуги в державних лікарнях України 🏥

Згідно з програмою медичних гарантій, громадяни можуть отримати 👇🏻

🔹 Екстрена допомога при інфаркті, інсульті, травмах
🔹 Первинна допомога (консультації лікарів, базові обстеження)
🔹 Стаціонарна допомога та догляд
🔹 Пологи та акушерська допомога
🔹 Вакцинація за календарем щеплень
🔹 Онкологічна діагностика і лікування
🔹 Діагностичні обстеження (флюорографія, ЕКГ тощо)
🔹 Допомога дітям до 16 років
🔹 Лікування туберкульозу
🔹 Паліативна допомога

‼️ Від 1 січня 2025 року усі медичні послуги, які не входять до програми медичних гарантій, будуть надаватися за плату через офіційний рахунок лікарні.

Слава ЗСУ🇺🇦

14/08/2024

Як оскаржити висновок ВЛК якщо не згоден, Украина, киев, юрист, консультация, Протокол

14/08/2024

Интересные судебные решения - Гражданское судопроизводство. - Защита прав потребителя - бесплатный юридический портал №1 в Украине - Протокол

10/04/2024

🔥Постанова КГС ВС від 05.03.2024 № 903/135/23 (903/134/23):
📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/117847891
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Васьковський О.В.
✅Положеннями Конституції України (ст. 59) унормовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу, а приписами ГПК України (ст. 16) визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. При цьому в силу приписів чинного законодавства, таке право учасника судового процесу не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого учасника юридичної освіти, або від роду його професійної діяльності і не може бути підставою для відмови у відшкодуванні компенсації відповідних витрат за надану професійну правничу допомогу

✔️8.17. Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 7.2) про завищений розмір заявлених послуг з правничої допомоги у цій справі, що є неспівмірним з обсягом наданих адвокат послуг та складністю справи, зокрема і з тих підстав, що Позивач також є спеціалістом в галузі права та не потребує залучення для надання правової допомоги сторонніх осіб, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.
8.18. Положеннями Конституції України (стаття 59) унормовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу, а приписами ГПК України (стаття 16) визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
При цьому в силу приписів чинного законодавства, таке право учасника судового процесу не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого учасника юридичної освіти, або від роду його професійної діяльності і не може бути підставою для відмови у відшкодуванні компенсації відповідних витрат за надану професійну правничу допомогу.
8.19. А тому Суд, виходячи з положень пункту 12 частини третьої статті 2, статей 123, 124, 126, 129, пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України, статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та враховуючи встановлені судами обставини щодо надання Позивачу правничої допомоги у цій справі (пункти 5.8-5.11), погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях про обґрунтованість та доведення доказами у справі заявлених Позивачем витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у цій справі та з висновком про можливість зменшення розміру таких витрат з 36 000 грн 00 коп. до 26 000 грн 00 коп., враховуючи також заперечення Відповідача-1 проти цих витрат та наявність підстав для їх зменшення.
При цьому, щодо зміни порядку розподілу судових витрат Позивача на правничу допомогу, ураховуючи положення пункт 3 частини четвертої статті 129 ГПК України, Суд погоджується з правильним висновком апеляційного суду в оскаржуваній постанові про те, що судові витрати, за наявності у справі двох і більше відповідачів, розподіляються між відповідачами у визначених частках, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, законом не передбачене. А тому господарський суд апеляційної інстанції правильно змінив додаткове рішення Господарського суду Волинської області в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу шляхом покладення таких витрат на обох відповідачів в рівних частинах.
8.20. Таким чином доводи скаржника про незаконність оскаржуваних судових рішень про визнання недійсним оспорюваного Позивачем Договору, не знайшли свого правового та матеріального підтвердження, не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
8.21. Отже висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.
У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.
При цьому оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції (про розподіл судових витрат на правничу допомогу у справі) не підлягає скасуванню з огляду на те, що цю ухвалу було змінено оскаржуваною постановою апеляційного суду, з висновками якої в частині рішення про розподіл судових витрат у цій справі Суд погодився (пункти 4.1-4.3, 8.19).

#судовапрактика #судовівитрати #правничадопомога #правовадопомога

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

14/02/2024

13/02/2024

🔥Постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 № 910/9714/22:
📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/116828908
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Бенедисюк І.М.
✅Заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню

✔️6.3. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
6.4. Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
6.5. У силу положень пункту 12 частини третьої статті 12 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
6.6. Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
6.7. Згідно із положеннями статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
6.8. Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
6.9. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 ГПК України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
6.10. Зокрема, відповідно до положень частини четвертої статті 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
6.11. Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
6.12. Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
6.13. Разом з тим, положеннями статті 221 ГПК України визначено: якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
6.14. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
6.15. Наведені вище положення статей 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями статті 221 ГПК дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.
6.16. При цьому за аналізом процесуального законодавства визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу.
6.17. Так, відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
6.18. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у частині третій статті 126 та частині восьмій статті 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.
6.19. Згідно з положеннями частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
6.20. Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
6.21. Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.
6.22. Водночас на підтвердження докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.
6.23. Наведені вище положення ГПК у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.
6.24. Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.
6.25. Водночас положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
6.26. Отже, в силу приписів наведених вище положень законодавства Суд зазначає про те, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.
6.27. З огляду на, що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.
6.28. Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України, про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
Щодо відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.12.2020 у справі №922/3708/19, постанові від 21.10.2022 у справі №910/13595/20, додатковій постанові від 13.07.2023 у справі №922/2088/21 та в додатковій ухвалі від 17.12.2020 у справі №909/980/19.
6.29. Вивчивши постанови касаційного суду в сукупності з судовими рішеннями, які ними переглянуті, щодо дотримання процесуальних норм при винесенні додаткових судових рішень, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке:
У постанові від 17.12.2020 у справі №922/3708/19 Верховний Суд, зокрема, вирішував питання щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції положень частини четвертої - шостої статті 126 ГПК України. Зокрема, відповідачем 1 оскаржувалася в касаційному порядку додаткова постанова суду апеляційної інстанції, якою суд частково задовольнив його заяву про розподіл судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, та стягнув з позивача на користь відповідача 1 витрати на правничу допомогу у розмірі 16 905,00 грн. У цій частині Верховний Суд визнав обґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача 1, оскільки суд апеляційної інстанції зменшив розмір судових витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з позивача за власною ініціативою, без клопотання про це з відповідним обґрунтуванням позивача. Водночас суд апеляційної інстанції положення частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України не застосовував, а суд касаційної інстанції не встановив таких порушень.
Додатковою постановою Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №922/2088/21, вирішуючи питання щодо відшкодування судових витрат відповідача 2 та відповідача 3 (в межах доводів та вимог заяв та з урахуванням заперечень Коломацької селищної ради на заяви відповідачів про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат), Верховний Суд застосував положення частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України та ухвалив заяви відповідача 2 та відповідача 3 задовольнити частково; стягнув з Харківської обласної прокуратури на користь Хухрянського О. О. та ФГ Олександр-Х" судові витрати на професійну правничу допомогу у справі №922/2088/21 по 6 000,00 грн відповідно.
Проаналізувавши додані до заяви про розподіл судових витрат документи, колегія суддів встановила, що подаючи заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, представник відповідачів 2, 3 (адвокат Мироненко С.С.) обґрунтовує її здійсненням дій, які фактично дублюються. Зокрема, дії щодо ознайомлення з касаційною скаргою та аналіз підстав її подання у справі №922/2088/21 з урахуванням актуальної судової практики Верховного Суду станом на 2023 рік, подання відзиву, що згідно з додатком №1 надавались Хухрянському О.О., аналогічним чином входять у сутнісний зміст "ведення справи №922/2088/21 у Верховному Суді" в інтересах ФГ "Олександр-Х". Крім того, у межах справи №922/2088/21 до Верховного Суду було подано один відзив на касаційну скаргу, одночасно від ФГ "Олександр-Х" та Хухрянського О. О.).
За висновками Суду, аналіз зазначених обставин не дає підстав вважати, що заявлені витрати відповідають критерію реальності, з огляду на сумнів щодо їх дійсності та необхідності і фактично неможливості їх подвійного здійснення. Крім того, розмір заявлених витрат не відповідає критерію розумності, оскільки він за своєю суттю є стягненням таких витрат двічі за одні і ті самі послуги.
З огляду на встановлені та наведені вище обставини, у тому числі і, зважаючи на подане позивачем клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням критеріїв розумності та реальності, а також з огляду на важливість обґрунтованості та співмірності заявлених витрат, Верховний Суд дійшов висновку, що на користь Хухрянського О. О. та ФГ Олександр-Х" необхідно стягнути 6 000 грн і 6 000 грн відповідно.
Додатковою ухвалою від 15.12.2020 у справі №909/980/19 заяву державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (відповідач) задоволено частково; стягнуто з акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) на користь державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (відповідач) 12 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; у решті заяву залишено без задоволення.
Вирішуючи питання щодо відшкодування судових витрат відповідача (в межах доводів та вимог заяви, а також з урахуванням заперечень позивача, які викладені у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката), Верховний Суд застосував положення частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України та визнав доведеними і співмірними вимоги ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 12 800,00 грн (5 500,00 грн + 2 600,00 грн + 700,00 грн + 4 000,00 грн).
Висновки Суду ґрунтуються, зокрема на тому, що:
- заявник не надав доказів на підтвердження витраченого часу (6 годин 20 хвилин), встановлення сторонами у договорі про надання правової допомоги від 02.11.2020 № 20-348 розміру гонорару за здійснення дій щодо ознайомлення з матеріалами справи, правового аналізу справи, тощо. У цій частині Суд визнав доведеними доводи ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" лише в частині 2 600,00 грн (5 500,00 грн - 2 400,00 грн = 2 600,00 грн);
- щодо вимог заявника в частині стягнення суми витрат на складання заяви про розподіл судових витрат та клопотання про відшкодування судових витрат у розмірі 1 700,00 грн (700,00 +1 000,00 грн), ураховуючи зміст та обсяг цих документів, а також відсутність визначеного сторонами договору про надання правової допомоги від 02.11.2020 № 20-348 розміру гонорару за послуги зі складання цих документів, Суд вважав наявними підстави для стягнення лише 700,00 грн від заявленої відповідачем суми;
- щодо вимог заявника в частині стягнення 8 000,00 грн за участь адвоката в судовому засіданні Верховного Суду та витрат, пов`язаних з приїздом адвоката до приміщення суду, Суд визнав доведеними такі витрати лише на суму 4 000,00 грн. У цій частині Суд зазначив про те, що заявник не надав доказів на підтвердження цих витрат, пов`язаних з приїздом до міста Києва, у той час як АТ "НАК "Нафтогаз України" у заяві про зменшення витрат на професійну правничу допомогу наголосив, що згідно з інформацією з веб-сайту АТ "Укрзалізниця" квиток на поїзд (місце "люкс") з міста Івано-Франківська (та, відповідно, у зворотному напрямку) коштує 1 500,00 грн. Отже, колегія суддів визнала доведеними витрати на приїзд адвоката заявника до суду касаційної інстанції для участі у судовому засіданні у сумі 3 000,00 грн; сторонами у договорі про надання правової допомоги від 02.11.2020 №20-348 не визначено порядок розрахунку гонорару адвоката за участь у судовому засіданні (погодинна оплата чи інший порядок), з урахуванням критерію розумності визначення витрат, пов`язаних з участю адвоката у судовому засіданні, колегія суддів вважає доведеними до стягнення витрати за участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції у сумі 1 000,00 грн.
У частині стягнення 7 600,00 грн (20 400,00 грн - 12 800,00 грн) заяву ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" Суд залишив без задоволення, з огляду на положення частини восьмої статті 129 ГПК України, якою передбачено доведення розміру судових витрат на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) та ненадання заявником доказів у розумінні положень параграфу 1 (Основні положення про докази) Глави 5 (Докази і доказування) Розділу І (Загальні положення) ГПК України на підтвердження наявності підстав для відшкодування компенсації витрат у заявленій ним сумі.
6.30. Вивчивши наведені вище постанови / ухвали касаційного господарського суду, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що немає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України, викладеного у наведених вище постановах. Зміст наведених судових рішень свідчить про те, що у вирішенні питання про розподіл судових витрат касаційний господарський суд враховував критерії об`єктивного визначення розміру суми заявленої стороною і конкретні обставини справи, у тому числі доводи і заперечення сторін та, відповідно не покладав/зменшував їх розмір.
6.31. Поряд з тим, у постанові від 21.10.2022 у справі №910/13595/20 Верховний Суд, зокрема, вирішував питання щодо правильності застосування процесуальних норм права, відповідно до яких здійснюється визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл. Так, у наведеній справі позивачем оскаржувалася в касаційному порядку додаткова постанова суду апеляційної інстанції, якою суд часткового задовольнив його заяву про розподіл судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги у суді апеляційної інстанції та стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
У наведеній постанові Верховним Судом (у межах доводів та вимог касаційної скарги позивача) розглядалось питання правомірності дій апеляційного господарського суду:
- щодо застосування положень статей 7, 12, 13 ГПК України. У цій частині Верховний Суд зазначив про те, що у пункті 3 ухвали від 11.07.2022 (про прийняття до розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та призначення її до розгляду) апеляційний суд ухвалив надати відповідачу строк до 01.08.2022 включно на подання клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, а не надати відповідачу клопотання. Апеляційний суд вказаним пунктом не надавав другій стороні перевагу, а лише обмежив строком право, встановлене законом;
- щодо застосування положень частини четвертої статті 126 ГПК України. У цій частині Верховний Суд відхилив доводи позивача щодо незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки перевірка таких доводів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
- у наведеній постанові Верховний Суд також зауважив, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні розподілу витрат, визначених в акті виконаних робіт (надання послуг) від 08.08.2022, який було додано до заперечень на клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов помилкового висновку, що складання заяв та клопотань стосовно судових витрат не є наданням правової допомоги у розумінні господарського процесуального законодавства та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Проте, за висновком Суду, такі висновки не вплинули на суть та правильність прийнятого рішення. Зокрема, зважаючи на те, що позивачем при поданні такого доказу щодо розміру судових витрат, як акт виконаних робіт від 08.08.2022 було порушено визначений у частині восьмій статті 129 ГПК України п`ятиденний строк (акт подано 08.08.2022, тоді як постанова Північного апеляційного господарського суду ухвалена 21.06.2022).
6.32. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови (пункти 6.6.- 6.27.) об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступає від вказаного вище правового висновку Верховного Суду та наголошує, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

#судовапрактика #судовівитрати #правничадопомога #правовадопомога #ОПКГС #ОПКГСВС

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

12/02/2024

🔥Постанова КГС ВС від 01.02.2024 № 910/1834/19:
📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/116767725
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Кондратова І.Д.
✅Принципи рівності та змагальності не передбачають обов`язку учасника справи надсилати всі заяви, які він подає до суду, іншим учасникам справи і спеціальні норми ГПК України, які регулюють порядок подання заяви про забезпечення доказів, теж не передбачають відповідного обов`язку

✔️16. Вимоги до заяви про забезпечення доказів встановлені у статті 111 ГПК України, згідно з пунктом 3 частини першої якої передбачено, що у заяві про забезпечення доказів зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) іншої сторони (сторін), якщо вона відома заявнику, а також якщо відомо відомості, що її ідентифікують: її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти.
17. Наслідки недотримання вимог статті 111 ГПК України передбачені абзацом першим частини четвертої, згідно з яким суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
18. Водночас зі змісту пункту 3 частини першої статті 111 ГПК України вбачається, що відомості про місце проживання або перебування фізичної особи зазначається у заяві про забезпечення доказів у разі, коли така інформація відома заявнику.
19. Наведене положення закону не встановлює обов`язкової вимоги щодо відображення відомостей про місце проживання або перебування фізичної особи, оскільки передбачає можливість не зазначати такі дані (у разі, коли такі відомості не відомі заявнику).
20. Позивач 2 зазначав в апеляційній скарзі, що у нього відсутня будь-яка інформація щодо місця проживання чи перебування позивача 1.
21. Суд апеляційної інстанції, відхиляючи такий довід позивача 2, вказав, що інформація про місце проживання чи перебування позивача 1 була зазначена у спільно поданій з позивачем 2 позовній заяві.
22. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
23. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процес (частина друга статті 2 ГПК України).
24. Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
25. Верховний Суд робить висновок, що повернення заяви про забезпечення доказів з підстави не зазначення в ній адреси сторони, якщо така була відома суду, без наведення будь-якої аргументації щодо необхідності таких відомостей є надмірним формалізмом та порушенням принципу пропорційності, оскільки пункт 3 частини першої статті 111 ГПК України не встановлює відповідного обов`язку, а передбачає можливість надання відомостей стосовно місцезнаходження іншої сторони у разі обізнаності заявника з ними.
26. У справі, що розглядається, у суду були наявні відомості щодо місця проживання (перебування) позивача 1 (наведено у позовній заяві), а тому повернення заяви з підстави не зазначення у заяві про забезпечення доказів такої адреси (що в силу пункту 3 частини 1 статті 111 ГПК України не є обов`язком сторони) є порушенням принципу пропорційності (забезпечення розумного балансу), оскільки суд не навів мотивів, яким чином відсутність в заяві про забезпечення доказів адреси позивача 1 перешкоджає розгляду відповідної заяви. А тому у вказаній частині приймаються доводи скаржника та відхиляються заперечення АТ КБ "Приватбанк".
27. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 170 ГПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
28. Приписи статей 169, 170 ГПК України не містять обов`язку особи, яка звернулася з клопотанням у справі, надавати докази його надсилання іншим учасникам справи, за винятком абзацу 2 частини другої статті 170 ГПК України, а саме до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження) (пункт 4.50. постанови Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №924/681/22).
29. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 11.01.2024 вказав, що наведене у пункті 4.50 постанови Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 924/681/22 є по суті узагальненим викладенням змісту норм статей 169, 170 ГПК України на обґрунтування мотивів відхилення доводів скаржника, які стосувалися клопотання позивача про закриття провадження у справі, а не сформованим висновком щодо застосування відповідних норм права, тобто, абзацу 2 частини другої статті 170 ГПК України.
30. Верховний Суд у постанові від 01.11.2023 у справі № 707/1372/21, ухваленій після подання касаційної скарги у цій справі, сформував висновок, що законодавець зобов`язав учасника справи у разі звернення до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій із заявою, скаргою, клопотанням чи запереченням на стадії виконання судового рішення надати суду докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження) (абзац другий частини другої статті 183 ЦПК України) (положення абзацу другого у статті 170 ГПК України і статті 183 ЦПК України, у відповідній редакції, однакові). Суд касаційної інстанції, з урахуванням того, що вимоги абзацу другого частини другої статті 183 ЦПК України учасник справи має виконувати лише на стадії виконання судового рішення, зазначив, що помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про повернення без розгляду клопотання про призначення судової експертизи, поданого до початку розгляду апеляційної скарги по суті, з тих підстав, що суду апеляційної інстанції не надано доказу надіслання такого клопотання іншим учасникам справи.
31. Отже, норма абзацу другого частини другої статті 170 ГПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) урегульовує порядок подання заяв, клопотань та заперечень з встановленням обов`язку заявника надати докази їх надсилання іншим учасникам справи виключно на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Стадія судового розгляду, на якій подається клопотання є ключовим у вирішенні питання щодо правильного застосування абзацу другого частини другої статті 170 ГПК України (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії).
32. Позивач 2 подав заяву про забезпечення доказів у цій справі не на стадії виконання судового рішення і не в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, а під час підготовчого провадження, а тому висновок судів попередніх інстанцій, що позивач 2 мав надати докази надсилання клопотання про забезпечення доказів іншим учасникам справи є помилковим. Відповідно, необґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для повернення заяви про забезпечення доказів на підставі частини четвертої статті 170 ГПК України, оскільки положення абзацу 2 частини другої статті 170 ГПК не покладають на заявника обов`язок надати докази надсилання заяви про забезпечення доказів іншим учасникам справи на стадії підготовчого засідання.
33. Посилання суду апеляційної інстанції на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.04.2021 у справі № 910/23066/15 є необґрунтованим. Цей висновок стосується порядку подання заяви про роз`яснення судового рішення щодо його виконання, поданою на стадії виконання судового рішення, на яку безпосередньо поширюються положення абзацу 2 частини другої статті 170 ГПК України щодо надання доказів надсилання заяви іншим учасникам.
34. АТ КБ "Приватбанк" у відзиві на касаційну скаргу наголошує, що позивач 2 не заявляв окремого клопотання про розгляд заяви в судовому засіданні, а тому для дотримання принципів рівності та змагальності сторін з огляду на положення статей 42, 112 ГПК України щодо обов`язку сторони сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, мав надати докази надсилання заяви.
35. Спеціальна норма статті 111 ГПК України (заява про забезпечення доказів) не встановлює обов`язку заявника надсилати його іншим учасникам справи. Загальна норма щодо порядку подання клопотань та заперечень (стаття 170 ГПК України) не передбачає необхідності надавати докази надсилання клопотання про забезпечення доказів іншим учасникам справи.
36. Принцип рівності, передбачений статтею 7 ГПК України полягає в тому, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
37. Змагальність сторін, закріплена у статті 13 ГПК України, передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (частина друга); кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя); кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина п`ята).
38. Зі змісту наведених норм вбачається, що принципи рівності та змагальності не передбачають обов`язку учасника справи надсилати всі заяви, які він подає до суду і спеціальні норми ГПК України, які регулюють порядок подання заяви про забезпечення доказів, теж не передбачають відповідного обов`язку, а тому заперечення АТ КБ "Приватбанк" щодо недотримання статей 42, 112 ГПК України та порушення принципів рівності і змагальності сторін визнаються необґрунтованими.
39. Заперечення АТ КБ "Приватбанк" щодо недоведеності підстав для задоволення заяви про забезпечення доказів не розглядаються, оскільки підлягають з`ясуванню під час вирішення заяви про забезпечення доказів по суті заявленої вимоги.

#судовапрактика #забезпеченнядоказів #рівність #змагальність #процесуальніпитання

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp