Адвокатська контора Ясінської Яни Олександрівни

  • Home
  • Ukraine
  • Chernivtsi
  • Адвокатська контора Ясінської Яни Олександрівни

Адвокатська контора Ясінської Яни Олександрівни 🇺🇦Адвокат
📌Цивільні, сімейні, адміністративні, господарські спори
📌Юридичний супровід компаній

07/03/2024

Якщо суд установив навіть одну з обставин, які пом'якшують покарання: з’явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, то може застосовувати положення ст. 69-1 Кримінального кодексу України (призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання).

Про це йдеться в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка розглянула касаційні скарги двох захисників в інтересах двох осіб, засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 (крадіжка) та ч. 3 ст. 186 КК України (грабіж), на вирок апеляційного суду.

Чоловіки були визнані винуватими у вчиненні за попередньою змовою між собою та іншими особами низки злочинів проти власності. Відповідно до вироку місцевого суду обидва засуджені були звільнені від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного особам покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив кожному із чоловіків покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

У касаційній скарзі захисники просили змінити вирок апеляційного суду, призначивши згаданим особам покарання, не пов’язане з реальним позбавленням волі. Крім того, один із захисників звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав неможливим застосування до засуджених положень ст. 69-1 КК України.

На думку ВС, апеляційний суд дотримався вимог закону, зокрема при призначенні покарання. Водночас колегія суддів ККС ВС не погодилася з позицією суду апеляційної інстанції, який визнав, що наявність лише однієї з перелічених у п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України пом’якшуючих обставин, а саме: щирого каяття, за відсутності іншої – з’явлення із зізнанням, унеможливлює застосування правил ст. 69-1 цього Кодексу при визначенні покарання.

Судді ВС вважають, що формулювання п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України передбачає: наявність будь-якої з обставин, перелічених у ньому (або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину»), означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення ст. 69-1 КК України застосовуються, якщо суд установив будь-яку з обставин, зазначених у пунктах 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК України.

Разом із тим, враховуючи, що призначене апеляційним судом покарання не перевищує двох третин максимальних строків, передбачених відповідними санкціями ч. 3 ст. 185 та ч. 3 ст. 186 КК України, колегія суддів ККС ВС не вважає, що в цьому випадку суд апеляційної інстанції порушив положення ст. 69-1 КК України.

ВС залишив вирок апеляційного суду без змін. Детальніше з постановою ККС ВС можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/75370753 .

03/09/2023

🔥Постанова КЦС ВС від 12.07.2023 № 352/1506/21 (61-4227св23):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/112202474
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Білоконь О. В.
✅Якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.

✔️Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження
№ 14-325цс18).
Установивши, що спірне домоволодіння
АДРЕСА_3 побудовано сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по частині вищезазначеного домоволодіння.
Доводи касаційної скарги про те, що спірне домоволодіння, загальною площею 179,0 кв. м, будувався за кредитні кошти, які отримані відповідачем за договором про іпотечний кредит від 28 листопада 2007 року, укладеним з акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, а тому є його особистою приватною власністю є помилковими, оскільки повернення кредитних коштів здійснювалось у період перебування сторін у шлюбі, отже фактично будинок побудовано за спільні кошти подружжя. Доказів, що кредит сплачувався за особисті кошти відповідачем не надано (а. с. 80-110, т. 1).
Оскільки позивач не спростував презумпцію спільної сумісної власності сторін на спірне майно та не надав доказів, які б підтверджували повернення кредитних коштів, за які був побудований будинок, за рахунок особистих коштів, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав за сторонами право власності за кожним по частині спірного нерухомого майна у порядку статей 60, 70 СК України.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 02 жовтня 2013 року справа № 6-79цс13, є помилковими, оскільки висновки суду наведеним висновкам Верховного Суду України не суперечать. Зокрема, суд встановив, що спірне майно було набуте у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а презумпцію спільності права власності подружжя на це квартиру відповідач не спростував.
Також суд апеляційної інстанції правильно вважав, що за позивачем підлягає визнанню право власності на частку садового будинку, загальною площею 24, 3 кв. м, оскільки відповідачем не спростовано, що садовий будинок побудовано за час перебування сторін у шлюбі та за спільні кошти.
З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.
Однак ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності на зазначене майно.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто
(пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами набуття спірного майна за особисті кошти.
Посилання у касаційній скарзі на те, що садовий будинок, площею 24,3 кв. м, був побудований до укладення між сторонами шлюбу, не підтверджені матеріалами справи.
Суд апеляційної інстанції надав оцінку змісту договору дарування земельної ділянки від 29 листопада 2005 року, в якому не зазначено про наявність на ній збудованого садового будинку. Хоча чинною на той час Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованою 03 березня 2004 року за № 283/8882, не було встановлено обов`язкової вимоги щодо надання інформації про наявність на земельній ділянці, яка відчужується, будівель, між тим і відповідач не довів протилежного.
Суд апеляційної інстанції правильно відхилив посилання відповідача на технічний паспорт, в якому зазначена дата побудови садового будинку як 1990 рік, оскільки такий паспорт не є правовстановлюючим документом.
Урахувавши ту обставину, що право власності на вказане нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності, виданого Загвіздянською сільською радою 16 липня 2007 року на підставі відповідного рішення виконавчого комітету від 26 червня 2007 року, зареєстровано за відповідачем Івано-Франківським ОБТІ 16 липня 2007 року, тобто під час шлюбу сторін, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя і ці обставини відповідачем не спростовані, як того вимагає норма статті 60 СК України, встановлюючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Саме відповідач, крім власних заперечень, повинен був би надати докази того, що це майно є його особистою власністю. Втім, таких належних і достатніх доказів на спростування вимог позивача, суду не надано.
✔️Пленумом Верховного Суду України у пункті18-2 постанови від 16 квітня
2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції від 19 березня 2010 року), роз`яснено, якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.
✔️Згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
✔️Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований; згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
✔️При цьому при застосуванні положень статті120 ЗК України у поєднанні з нормою статті125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
✔️З огляду на викладене, врахувавши рівність часток подружжя у спірному домоволодінні, що підлягає поділу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання за сторонами права власності по частці спірної земельної ділянки, загальною площею 0,0525 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2625881101:01:001:0179.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Судами установлено, що у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі 15 лютого 2019 року ними було придбано автомобіль Volkswagen Passat, 2003 року випуску, який 07 вересня 2019 року було відчужено відповідачем на користь третьої особи, без згоди позивача.
Суди вважали, що ринкова вартість автомобіля Volkswagen Passat, 2003 року випуску, становить 182 057,76 грн.
Вказана вартість транспортних засобів відповідачем у суді першої інстанції не оспорювалася.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд апеляційної інстанції, встановивши, що зазначений транспортний засіб набуто сторонами у період шлюбу, є об`єктом їх права спільної сумісної власності, врахувавши факт згоди позивача на одержання грошової компенсації вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль Volkswagen Passat, 2003 року випуску, дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір такої компенсації становить 91 028 грн.

#судовапрактика #поділмайнаподружжя #сімейніспори #ст120ЗК

04/07/2023

🔥Постанова КЦС ВС від 28.06.2023 № 539/5295/21 (61-6235св23):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/111906715
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Синельников Є. В.
✅Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає

✔️38. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
39. У відповідності до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
40. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
41. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
42. Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
43. Пунктами 1.4-1.6 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року
№ 121 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року
№ 399/2839 (чинної на час державної реєстрації у 1998 році права власності на спірне приміщення за МПП «Вікторія-СІ»), передбачено, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України. Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.
44. У пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц сформульовано висновок про те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
45. Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09 червня 1998 року, не містила положень про набуття права власності на нерухоме майно тільки після державної реєстрації права власності на нього, а лише встановлювала порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні.
✔️46. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
✔️47. Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
48. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 06 жовтня 2021 року у справі
№ 910/13574/20.
49. У частині першій статті 86 ЦК Української РСР було передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
50. Право власності (право оперативного управління) у набувача
майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не
передбачено законом або договором) частина перша статті 128 ЦК Української РСР).
51. Статтею 49 Закону України «Про власність» було визначено, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.
52. Як встановлено судами, довідкою КП «Лубенське МБТІ»
від 30 жовтня 2018 року № 1304 підтверджено, що станом на 29 грудня 2012 року приміщення НОМЕР_3 та НОМЕР_4 загальною площею 77,8 кв. м по АДРЕСА_1 зареєстровані 27 листопада 1998 року у реєстровій книзі № 2, реєстровий № 106 за МПП «Вікторія-СІ» на підставі договору обміну від 18 листопада 1998 року та акту прийому-передачі від 19 листопада 1998 року.
53. Частиною сьомою статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було регламентовано, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу.
54. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04 серпня
2011 року по справі № 18/207/11 МПП «Вікторія-СІ» ліквідовано. Відповідно до пункту 5 Розділу ІХ Статуту все рухоме і нерухоме майно, а також рахунки в банках, які залишаються після погашення всіх боргових обов`язків є особистою власністю засновника, тобто ОСОБА_2 .
55. Слід звернути увагу, що залишаючи касаційну скаргу Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради без задоволення, а рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 серпня 2019 року у нескасованій частині та постанову Полтавського апеляційного суду
від 26 листопада 2019 року у справі № 539/600/19 без змін, Верховний Суд вказав, що у матеріалах справи є відомості про колишнього власника спірного нерухомого майна та його спадкоємця, який спадщину у встановленому законом порядку не оформив. Врахувавши те, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за МПП «Вікторія-СІ», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно не є безхазяйним у розумінні статті 335 ЦК України.
56. Частинами четвертою, п`ятою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
57. Із урахуванням зазначеного, слід погодитися із висновками судів попередніх інстанцій, що на момент смерті ОСОБА_2 належало спірне нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 , однак за життя ним не було оформлено право власності.
58. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
59. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу права на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.
60. Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
61. При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
62. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
63. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
64. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
65. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши зокрема обставини, встановлені судами у справі № 539/600/19, дійшов загалом обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відсутність правовстановлюючого документа, що підтверджує право власності спадкодавця ОСОБА_2 на спірне спадкове майно, перешкоджає позивачці, яка є його дружиною та єдиною спадкоємицею, оформити право на спадщину в позасудовому порядку, що зокрема підтверджується відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на приміщення НОМЕР_3 та АДРЕСА_4 .
66. При вирішенні спору позивачка довела, що ОСОБА_2 набув право власності на спірне нежитлове приміщення після ліквідації МПП «Вікторія-СІ», і це приміщення увійшло до спадкової маси та не є безхазяйним.
67. Із урахуванням зазначеного, слід погодитися із судами попередніх інстанцій, що за встановлених у цій справі, а також у справі
№ 539/600/19 обставин, права позивачки підлягають захисту шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування після смерті її чоловіка на спірне нерухоме майно.
68. При цьому слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
69. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди, за встановлених у цій справі обставин, правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

#судовапрактика #споризправавласності #спадковіспори #державнареєстраціяправавласності

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

09/12/2022

🇺🇦Адвокат
📌Цивільні, сімейні, адміністративні, господарські спори
📌Юридичний супровід компаній

Address

Chernivtsi

Opening Hours

Monday 09:00 - 17:00
Tuesday 09:00 - 17:00
Wednesday 09:00 - 17:00
Thursday 09:00 - 17:00
Friday 09:00 - 17:00

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Адвокатська контора Ясінської Яни Олександрівни posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Shortcuts

Share

Category