02/12/2018
ЗНЯТТЯ З РЕЄСТРАЦІЇ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ МЕШКАНЦЯ НА ПІДСТАВІ РІШЕННЯ СУДУ
Дорожчають комунальні послуги. Все більше власників та користувачів житла не в змозі здійснювати їх оплату в повному обсязі. Значна частина населення звертається за державними субсидіями на компенсацію витрат по оплаті комунальних послуг.
Але для отримання субсидії необхідно надати відомості про склад сім`ї, осіб зареєстрованих (прописаних) у квартирі чи житловому будинку. Відповідно, при вирішенні питання про призначення житлової субсидії, враховується розмір доходів кожного з членів сім`ї зареєстрованих в квартирі (будинку).
Досить поширеними трапляються випадки, коли особа зареєстрована в квартирі (будинку), фактично там не проживає тривалий час, не приймає участі разом з іншими членами сім`ї у витратах на утримання квартири (будинку) та витратах на комунальні послуги, не бажає добровільно знятись з реєстрації місця проживання. В той же час доходи такої особи повинні враховуватися при обчисленні сукупного доходу членів сім’ї для визначення права на отримання субсидії. При цьому житлова субсидія не призначається, якщо у складі сім’ї є повнолітні працездатні особи, які офіційно не працюють та не зареєстровані як безробітні в Центрі зайнятості, а також будь-хто з членів сім’ї, який здійснив купівлю чи прийняв у дарунок, спадщину земельну ділянку, квартиру (будинок), транспортний засіб та в інших випадках, передбачених Положенням про порядок призначення житлових субсидій.
У подібних випадках, коли фактично не проживаючий за місцем реєстрації член сім’ї не має права на субсидію, вся сім’я позбавляється можливості отримати субсидію.
Така ситуація є катастрофічною для пенсіонерів та значної кількості інших громадян з мінімальними доходами. Сплата комунальних послуг у повному обсязі (без субсидії) зажене їх в значні борги та призведе до обмеження у користуванні певними видами комунальних послуг та інших несприятливих наслідків, аж до втрати житла.
У таких випадках для вирішення даного питання зареєстровані члени сім’ї можуть звернутися до суду з позовом про визнання фактично не проживаючої особи такою, що втратила право на користування житлом.
Останнім часом почастішали звернення громадян для оформлення позовних заяв та ведення справ у судах про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.
З цього приводу хотілося б звернути увагу на деякі питання стосовно цих справ і, зокрема, на тому, які саме особи можуть бути визнані такими, що втратили право на проживання.
Для відповіді на питання, чи може дана особа бути визнана такою, що втратила право на користування житлом, необхідно визначити правовий статус даного житла та особи.
Якщо сім`я проживає в квартирі, яка отримана безкоштовно від держави згідно з вимогами Житлового кодексу України, така квартира відноситься до державного житлового фонду і перебуває в комунальній (або державній) власності. Всі мешканці такої квартири мають статус наймачів і не є власниками квартири.
Згідно зі статтею 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача без поважних причин за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. При відсутності наймача більше шести місяців він може бути в судовому порядку визнаний таким, що втратив право на користування житлом.
З позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом на підставі ст. 71, 72 Житлового кодексу України до суду може звернутися будь-який повнолітній наймач або експлуатуюча організація (ЖЕК).
Якщо державна квартира чи будинок приватизовані, таке житло переходить у приватну власність осіб, зазначених у свідоцтві про приватизацію. Вони стають власниками цього житла. У приватну власність членів житлово-будівельних кооперативів переходять квартири цього кооперативу після сплати всієї суми пайових внесків і члени ЖБК також стають власниками житла. Власниками житла також є особи, які придбали квартири чи будинки за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, в порядку спадкування, чи здійснили будівництво будинку, прийняття його в експлуатацію і зареєстрували право власності на нього.
Перелічені вище особи, власники квартир (будинків), ні в якому разі не можуть бути визнані такими, що втратили право на користування житлом у належних їм квартирах (будинках), незалежно від того, проживають вони фактично там чи ні.
В той же час, у квартирах чи будинках, які перебувають у приватній власності, можуть бути зареєстровані члени сім`ї власника чи інші особи, які не є власниками цього житла. Зазначені особи у разі фактичного непроживання в квартирі понад один рік також за рішенням суду можуть бути визнані такими, що втратили право на користування житлом на підставі ст. 405 Цивільного кодексу України.
Слід підкреслити, що на підставі ст. 71 Житлового кодексу України тимчасово непроживаюча особа може бути визнана такою, що втратила право на проживання в квартирі (будинку), що перебуває в державній (комунальній) власності, якщо вона не проживає в квартирі (будинку) протягом більше шести місяців. А на підставі ст. 405 Цивільного кодексу України тимчасово непроживаюча особа може бути визнана такою, що втратила право на проживання в квартирі (будинку), що перебуває у приватній власності громадян, якщо вона не проживає в квартирі (будинку) більше одного року.
З позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом на підставі ст. 405 Цивільного кодексу України до суду може звернутися тільки власник квартири (будинку). Інші особи, які зареєстровані в житловому приміщенні, але не є його власниками не мають права звертатися до суду з такою позовною заявою.
Отже, умовою для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом є безперервна її відсутність (непроживання) без поважних причин в квартирі (будинку) протягом більше шести місяців для приміщень державного житлового фонду, або протягом більше одного року для приміщень, що знаходяться у власності громадян.
Факт непроживання особи за місцем реєстрації підтверджується відповідним актом, складеним за участю сусідів та представника ЖЕКу, або ОСББ, або сільської, селищної чи міської ради.
Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житлом є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання у відповідності до вимог абзацу 3 ч. 1. ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (з наступними його змінами і доповненнями).
В якості прикладу можу навести судову справу, в якій мені довелося брати участь (рішення Чернігівського районного суду м. Чернігова від 22 жовтня 2018 року, справа № 748/2351/18).
До мене звернувся власник житлового будинку для вирішення питання про визнання такими, що втратили право на користування будинком зареєстрованих в ньому сина та невістки.
При розгляді справи в суді син та невістка – відповідачі по даній справі, заперечували проти позову посилаючись на те, що ніби вони періодично протягом останнього року проживали в цьому будинку, а також про те, що разом з ними в спірному будинку зареєстровані та проживають їхні малолітні діти.
При розгляді справи судом було з’ясовано, що відповідачі та їхні малолітні діти зареєстровані в будинку позивача. Але фактично вони не проживають в цьому будинку протягом більше одного року. Їх особисті речі в будинку позивача відсутні. Сім’я винаймає житло в іншому населеному пункті, де невістка має постійне місце роботи. Разом з батьками (відповідачами) проживають і їхні малолітні діти.
Суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідачі фактично не проживають в будинку позивача понад один рік, то існує порушення прав позивача на вільне володіння своєю власністю, оскільки він вимушений нести витрати по утриманню житла з врахуванням зареєстрованих у будинку відповідачів.
Виходячи з викладених обставин позовна заява була задоволена в повному обсязі.
Аналізуючи дану справу вважаю за необхідне звернути увагу і на те, що згідно з існуючою судовою практикою (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року № 229/3757/15-ц) у разі визнання матері та батька малолітніх дітей такими, що втратили право користування жилим приміщенням, права дитини в цьому випадку не будуть порушені, оскільки предметом позову являється захист права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (цивільно-житлові правовідносини), а не спір щодо сімейних правовідносин (відібрання дитини або визначення місця проживання дитини тощо).
