24/09/2025
🔥Постанова КЦС ВС від 04.09.2024 № 608/858/22 (61-1450св24):
📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/121665135
👨⚖️Суддя-доповідач: Шипович В. В.
✅У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливості надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо
✔️44. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
45. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
46. Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
47. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
48. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
49. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
50. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
51. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
52. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
53. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
54. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
55. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
56. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
57. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
58. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
59. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків
(див. зокрема постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18,
від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року
у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17,
від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).
60. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
61. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
62. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду
від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року
у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року
у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
63. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
64. Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав в межах розглядуваної справи.
65. Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
66. Верховний Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив
з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дітей.
67. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняв будь-яке насильство стосовно них чи за їх присутності.
68. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини
у діях батьків.
69. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судами не встановлено.
70. Також судами не встановлено, а позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочками та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дітей.
71. Натомість судами встановлено наявність обставин, які свідчать про істотну обмеженість активної участі батька в житті дітей, що спричинені у тому числі й об`єктивними причинами.
72. Той факт, що на даний час ОСОБА_2 проживає окремо від дітей, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у їх утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.
73. За таких обставин суди попередніх інстанцій, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дочками та з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, дійшли правильного висновку про відмову в позові.
74. Позбавлення батьківських прав за встановлених судами обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ.
75. Враховуючи наведене, узагальнені доводи позивачки у касаційній скарзі про те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків з виховання дітей, самоусунувся від участі у їх житті є помилковими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи.
76. Судами заслухана та надана оцінка думці неповнолітньої ОСОБА_3 , і колегія суддів погоджується з такою оцінкою.
77. З цих підстав підлягають відхиленню відповідні доводи касаційної скарги, оскільки думка дитини з цього питання не може бути єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав (див. постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22).
78. ОСОБА_2 вказав про своє бажання змінити свою поведінку до виконання батьківських обов`язків, про необхідність чого його також попереджено судом у цій справі.
79. Водночас у разі відсутності позитивних змін у поведінці відповідача щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, позивачка не позбавлена права на повторне звернення до суду із позовом про позбавлення його батьківських прав.
80. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у розглядуваній справі не встановлено.
81. Посилання заявника на те, що висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей наданий за відсутності ухвали суду про його надання та складений без спілкування працівників органу опіки та піклування із дітьми, їхніми батьками та без обстеження умов проживання дітей, є безпідставними.
82. Вказаний висновок наданий органом опіки та піклування у відповідності до вимог статті 19 СК України, у ньому зазначено, що він складений на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 14 липня 2022 року, якою було залучено вказаний орган до участі у справі та зобов`язано надати відповідний висновок щодо вирішення спору по суті.
83. З огляду на те, що діти з лютого 2022 року разом з матір`ю проживають за кордоном, органом опіки та піклування було підготовлено висновок на підставі наявних відомостей.
84. У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі
№ 523/19706/19 заначено, що у випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливості надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
85. Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо не дослідження доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримались вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень.
86. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, на які заявниця посилався в касаційній скарзі.
87. Незгода заявниці із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для їх скасування.
88. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
89. Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка, та які переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі.
90. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
91. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
92. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
#судовапрактика #позбавленнябатьківськихправ #висновокоргануопіки #сімейніспори
🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp
