Адвокатське об'єднання "Юридична компанія "Кей енд Кей Траст"

12/10/2023

https://www.facebook.com/100064736977463/posts/726304262870800/?

Друзі! Ділимося оглядом судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо оцінки реальності господарських операцій (рішення, внесені до ЄДРСР, за вересень 2018 року – червень 2023 року) https://is.gd/wRVZsP. Реальність здійснення господарської операції є запорукою сталого економічного розвитку держави. В аналітичному матеріалі висвітлено актуальну судову практику щодо:

✅застосування принципу «превалювання сутності над формою»;

✅установлення ділової мети в господарських відносинах;

✅оцінки поведінки контрагентів і документів.

21/08/2023

🔥Постанова КГС ВС від 13.07.2023 № 5015/118/11 (914/1689/21):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/112836668
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Банасько О. О.
✅Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами

✔️Щодо ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про зміну предмета позову
38. Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
39. При цьому відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
40. Отже, з наведеного слідує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя .
41. Згідно з положеннями статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
42. Визначення відповідача/відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
43. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
44. У поданій ПрАТ ВНК "Розточчя СТ" 18.06.2021 позовній заяві містилися вимоги щодо (1) визнання недійсним одностороннього правочину - відмови від позову; (2) визнання недійсними укладених у 2008 році правочинів боржника (ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач") щодо відчуження на користь ЗАТ "Інженерні технології" об`єктів нерухомості та подальшого їх поділу; (3) про визнання права власності банкрута на об`єкти нерухомості та включення об`єктів нерухомості у ліквідаційну масу.
45. Підставою цих вимог позивач визначив статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, статтю 42 КУзПБ, стверджуючи, що правочини укладені на шкоду кредиторам та з порушенням вимог закону між пов`язаними особами - споріднений склад засновників коміссіонера ЗАТ "Автонавантажувач" та ЗАТ "Інженерні технології"; відбулось відчуження активів що становили 40 % майнового внеску засновника та на підставі договору доручення із засновником за яким засновник отримав 2/3 виручки від продажу майна; розрахунок не здійснений грошовими коштами, а у рахунок передачі зобов`язань, а похідні вимоги обґрунтовані недійсністю оспорюваних правочинів.
46. Водночас до завершення підготовчого засідання позивач скористався правом на подання заяви про зміну предмета позову та стверджує, що лише конкретизував і доповнив перелік вимог задля ефективного захисту, а зазначення ним у заяві нових обставин не можна вважати зміною предмета позову.
47. За змістом частини третьої статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
48. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
49. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
50. Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
51. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
52. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 46 ГПК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19, від 31.05.2023 у справі № 916/1029/22.
53. Водночас, при врахуванні цього висновку судам слід з`ясовувати чи входять наведені позивачем нові обставини до предмета доказування за первісними вимогами позову або ці обставини є обґрунтуванням нових чи додаткових позовних вимог у заяві про зміну предмета позову, у тому числі у поєднанні зі зміною чи розширенням кола відповідачів, що може свідчити про подання позивачем у такий спосіб нового позову.
54. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
55. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права в межах спірних правовідносин.
56. Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
57. Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
58. Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
59. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20, від 31.05.2023 у справі № 916/1029/22.
60. Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій за змістом поданої 02.03.2022 заяви ПрАТ "ВНК Розточчя СТ" про зміну предмета позову, позивач виклав його в новій редакції, конкретизувавши первісні вимоги та додавши нові позовні вимоги немайнового характеру, зокрема:
- визнати недійсним договір доручення від 23.06.2008, укладений між ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" в особі директора Гавради Василя Михайловича та ЗАТ "Автонавантажувач" в особі Буденкевича Богдана Степановича
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30.01.2010, укладений між ЗАТ "Інженерні технології" та ТзОВ "Фармекс" на суму 3 550 584,00 грн, предметом якого були нежитлові приміщення загальною площею 14 794,1 кв. м, позначені за планом земельної ділянки літ. "А-4", що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд, 321, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 860, 861;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30.01.2010, укладений між ЗАТ "Інженерні технології" та ТзОВ "Фармекс" на суму 2 134 848,00 грн, предметом якого були нежитлові приміщення загальною площею 8 895,2 кв. м, позначені за планом земельної ділянки літ. "А-4", що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 321, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук О. А, та зареєстрованого в реєстрі за № 856, 857;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30.01.2010, укладений між ЗАТ "Інженерні технології" та ТзОВ "Фармекс" на суму 2 218 032,00 грн, предметом якого були нежитлові приміщення загальною площею 9 241,8 кв. м, позначені за планом земельної ділянки літ. "А-4", що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 321, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 858, 859;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30.01.2010, укладений між ЗАТ "Інженерні технології" та ТзОВ "Фармекс" на суму 1 667 052,00 грн, предметом якого були нежитлові приміщення загальною площею 9 261,4 кв. м, позначені за планом земельної ділянки літ. Е-4, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 321, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 854, 855;
- скасувати записи про державну реєстрацію наступних чотирьох об`єктів нерухомого майна та право власності на них:
1) виробничого цеху ремонту електродвигунів корпусу № 12 літ, "А-4" № 59а-119 (заг. площа 15 057 кв. м) за реєстраційним № 1729475146101, власник - ПП "Львівметалпласт";
2) виробничого цеху виготовлення труб, корпусу № 12 літ., "А-4" № 30-103 (заг. площа 8 998,7 кв. м) за реєстраційним № 1729446646101, власник - ТОВ "Укр- Полімер";
3) виробничого цеху корпусу № 12 літ."А-4" № 15а-123 (заг. площа 9 241,8 кв. м), власник - ТОВ "Укр-Полімер";
4) адміністративно-виробничого корпусу, корпусу № 12 літ,"Е-4" (заг. площа 9 271,8 кв. м), власник - ПП "Львівметалпласт".
61. Отже, позивач заявив додаткові позовні вимоги про визнання недійсним договору доручення від 23.06.2008 недійсністю якого також обґрунтував оспорення інших правочинів боржника та про визнання недійсними договорів від 30.01.2010 стороною яких не був боржник, а також оспорив записи про право власності третіх осіб, які не були відповідачами у справі.
62. Суди попередніх інстанцій встановили, що на обґрунтування цих вимог ПрАТ "ВНК Розточчя СТ" зазначало, серед іншого, що ТОВ "Фармекс" сприяло незаконному переходу права власності, при цьому, сторони договорів купівлі-продажу від 30.01.2010 не зазначили в правочинах істотних обставин щодо майна, яке є предметом договорів, фактичного володільця усіх зазначених об`єктів нерухомості, яким є ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач" та дочірні підприємства - ДП "ЛА5", ЗАТ "Автонавантажувач", ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач", ТОВ "Львівський завод ГМПТ" та ПАТ "Львівський завод автонавантажувачів", що користувались майном та здійснювали виробничу діяльність. Позивач заперечував достовірність актів приймання-передачі від 30.01.2010, які долучені представником ТОВ "Фармекс", оскільки ні представник ЗАТ "Інженерні технології", ні представник ТОВ "Фармекс" не мали можливості оглянути ці приміщення та укласти відповідні акти.
63. Також, позивач мотивував заяву про уточнення позовних вимог тим, що у випадку визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 2008 року, що укладені між ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" та ЗАТ "Інженерні технології", при укладенні договорів купівлі-продажу з ТОВ "Фармекс" ЗАТ "Інженерні технології" не було власником майна ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач", а відповідно не могло передати покупцю більше прав на річ, ніж володіло. Позивач зазначив, що виходячи з положень статті 655 ЦК України обов`язковою ознакою договору-купівлі продажу є відплатність. На думку ПрАТ "ВНК "Розточчя СТ", ТОВ "Фармекс" не надало суду жодних доказів здійснення оплати за договорами купівлі-продажу від 2010 року.
64. Таким чином, заява ПрАТ "ВНК Розточчя СТ" про зміну предмета позову містить значно ширше матеріально-правове обґрунтування, ніж первісний позов, та не є доповненням первісних обставин позову новими, позаяк містить нові підстави позову, якими позивач обґрунтовує нові позовні вимоги, зокрема про визнання недійсними договорів від 30.01.2010, укладених між ЗАТ "Інженерні технології" та ТзОВ "Фармекс", оспорення записів про право власності ТОВ "Укр- Полімер", ПП "Львівметалпласт".
65. Окрім того, як зазначено судами попередніх інстанцій, позивач в заяві від 02.03.2022 фактично змінив і підстави первісних позовних вимог, зокрема пославшись на обставини недійсності договору доручення від 23.06.2008, укладеного між ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" та ЗАТ "Автонавантажувач" відповідно до якого , за твердженням позивача, ЗАТ "Автонавантажувач" діяло від імені боржника у спірних правовідносинах.
66. Враховуючи наведене Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви ПрАТ "ВНК Розточчя СТ" про зміну предмета позову (від 02.03.2022 за вх. № 5473/22), якою, як правильно встановлено судами, всупереч приписів статті 46 ГПК України позивач одночасно змінював предмет і підстави позову.
67. Посилання касанта у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19, 22.07.2021 у справі № 910/18389/20, від 16.02.2022 у справі № 910/10440/19 колегія суддів касаційної інстанції відхиляє, оскільки відповідна оцінка заяви про зміну предмета позову здійснюється судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин конкретної справи. При цьому висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не доводять неоднакового застосування судом одних і тих самих норм процесуального права, а свідчать лише про наявність у перелічених справах та у зазначеній справі різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
Висновки щодо застосування норм права
Щодо застосування статті 46 ГПК України
122. Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
123. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
124. При врахуванні цього висновку судам слід з`ясовувати чи входять нові наведені позивачем нові обставини до предмета доказування за первісними вимогами позову або ці обставини є обґрунтуванням нових чи додаткових позовних вимог у заяві про зміну предмета позову, у тому числі у поєднанні зі зміною чи розширенням кола відповідачів, що може свідчити про подання позивачем у такий спосіб нового позову.
✔️125. Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

#судовапрактика #процесуальніпитання #змінапредметаспору #змінапідставспору

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

04/04/2023

🔥Постанова КЦС ВС від 08.03.2023 № 559/1923/17 (61-5181св22):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/109547237
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Білоконь О. В.
✅При виділі у власність позивачу частини спірного житлового будинку суд повинен зазначити у судовому рішенні, яка частка виділяється, тим самим визначивши конкретний окремий об'єкт нерухомого майна, який залишається у власності особи

✔️Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).
У відповідності до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від площі іншого (інших) співвласників, тобто має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція № 55).
Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції № 55 поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.
✔️Таким чином, при виділі у власність позивачу частини спірного житлового будинку суд першої інстанції повинен був зазначити у судовому рішенні, яка частка виділяється відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об'єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.
Водночас загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати інтереси усіх сторін.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, не врахував, що правовий режим спільної власності має враховувати інтереси усіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Водночас у судовому рішенні, яким позивачу виділено частину спірного будинку, не зазначено яка саме частка цього будинку виділяється відповідачу.
Аналогічного висновку у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року в справі № 462/1585/16-ц (провадження № 61-6705св20).
При вирішенні спору у цій справі колегія суддів враховує, що відповідач ОСОБА_2 фактично не заперечує проти виділу спірного нерухомого майна в натурі, обґрунтовано вказуючи про те, що виділ частини спірного будинку лише позивачу не ґрунтується на вимогах закону.
Надаючи оцінку іншим доводам касаційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Так, необґрунтованими є аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно, з власної ініціативи вказав в ухвалі про призначення судової будівельно-технічної експертизи про можливість її проведення на підставі наявних у справі документів через відсутність доступу до об`єкта дослідження.
У матеріалах справи міститься клопотання позивача про призначення будівельно-технічної експертизи від 13 листопада 2017 року, яке згідно із супровідним листом Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 грудня 2018 року було направлено сторонам.
Згідно із рекомендованим повідомленням про вручення судового відправлення вказаний лист був отриманий відповідачем ОСОБА_2 (а. с. 45).
Відповідно до повідомлення № 8270 від 21 січня 2019 року експерт вказав про незабезпечення доступу до об`єкта дослідження (спірного будинковолодіння) відповідачем ОСОБА_2
24 червня 2020 року позивач подала до суду клопотання про повторне направлення матеріалів справи експерту для проведення будівельно-технічної експертизи на підставі наявних у справі документів.
Таким чином, вказані доводи касаційної скарги про порушення судом принципу диспозитивності у зв`язку із зазначенням в ухвалі про призначення експертизи про можливість її проведення на підставі наявних у справі документів не ґрунтуються на обставинах та матеріалах справи.
Не ґрунтуються на матеріалах справи також і посилання відповідача про неналежне її повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 брала участь у справі, зокрема оскаржувала ухвалу про відкриття провадження у справі (а. с. 51-53) та надавала пояснення по справі щодо призначення судом експертизи (а. с. 108).
Установивши, що відповідач ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд справи 10 червня 2021 року, після чого суд оголосив перерву до 08 листопада 2021 року, і не надіслала заяви до суду про розгляд справи за її відсутністю, суд першої інстанції обґрунтовано констатував належність повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.
Таким чином, відповідні доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права є необґрунтованими.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень.

🇺🇦 #судовапрактика #споризправавласності #власність #поділ #виділ #ст364ЦК

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

04/04/2023

🔥Постанова КГС ВС від 23.03.2023 № 920/505/22:
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/109773270
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Колос І.Б.
✅Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, отже є невірним висновок про відмову у їх стягненні на підставі ст.ст. 614, 617 ЦК України за наявності форс-мажорних обставин

✔️Предметом касаційного перегляду є судові рішення попередніх судових інстанцій в частині відмови у стягненні 135 582,04 грн інфляційних втрат, 14211,38 грн 3% річних та 189 276,44 грн пені. В іншій частині судові рішення не оскаржуються.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 135 582,04 грн інфляційних втрат, 14211,38 грн 3% річних та 189 276,44 грн пені суди, з посиланням на пункт 10.3 договору, а також приписи статей 617 ЦК України та 218 ГК України, дійшли висновку про звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором розподілу природного газу взявши до уваги сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29.08.2022 №5900-22-0692. При цьому суди вказали на те, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати коштів від своїх контрагентів.
Скаржник наголошує на безпідставності врахування судами попередніх судових інстанцій сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) як безумовного доказу звільнення відповідача від виконання зобов`язань до 30.07.2022 та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань з оплати за надані позивачем послуги розподілу природного газу. Стверджує, що відповідач мав можливість виконувати договір в період дії обставин, на які він посилається як на форс-мажорні; відповідач не дотримався порядку повідомлення позивача про існування форс-мажорних обставин, передбачених пунктом 10.3 договору, оскільки не повідомляв позивача про неможливість виконання зобов`язань за договором через обставини непереборної сили; невчасно отримав сертифікат про форс-мажорні обставини (більше як через пів року після введення воєнного стану та через два місяці після звернення з даним позовом до суду).
Стосовно вказаних аргументів Суд зазначає таке.
Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України, та статтею 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зі встановленого судами попередніх інстанцій змісту пунктів 10.3, 10.4 договору вбачається, що :
сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства (пункт 10.3 договору) .
Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у установленому законодавством порядку (пункт 10.4 договору).
Відповідно обґрунтованим є довід скаржника про те, що Типовим договором учасників спірних правовідносин були передбачені відповідні умови застосування наслідків дії форс-мажорних обставин, зокрема і те, що сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства.
Неналежне повідомлення сторони договору може позбавити права іншу сторону посилатися на форс-мажорні обставини.
Відповідно перед тим, як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин (постанова Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21) у правовідносинах які є подібними та на неврахування висновків якої обґрунтовано послався скаржник .
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені статтею 617 ЦК України: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21, на яку здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги, у подібних правовідносинах Касаційний господарський суд вказав наступне:
« 46. Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
47. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
48. Позивач не надав жодних документів та доказів, чому повідомлення позивачем іншої сторони Договору (Міноборони) про наявність форс-мажорних обставин було зроблено із пропущенням 5-денного строку, встановленого Договором. Усі пояснення сторони стосувалися лише дати отримання сертифіката ТПП, а не дати повідомлення Міноборони про дію форс-мажорних обставин.
49. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач вчасно не повідомив іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин.
50. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор)».
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у пункті 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Таким чином, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.
В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Також, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Позивач послідовно зазначав, що повідомлення на його адресу від відповідача не надходило. Лише 09.09.2022 на адресу АТ «ОГС «Сумигаз» надійшла копія сертифікату від 29.08.2022 №5900-22-0692 про форс-мажорні обставини, тобто під час розгляду даної справи у суді першої інстанції.
Разом з тим, ні судом першої інстанції, ні апеляційним господарським судом не було надано оцінки обставинам звернення відповідачем до позивача з повідомленням про настання обставин непереробної сили.
Таким чином, висновки у справі, що розглядається, не відповідають правовим позиціям, викладених у постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 та від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, на які здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги.
Отже, суди попередніх судових інстанції не врахували зазначену судову практику Верховного Суду, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором взявши до уваги лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29.08.2022 №5900-22-0692. Відповідно, аргументи скаржника частково знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.
Таким чином, судам попередніх інстанцій належало врахувати правові висновки Верховного Суду у спірних правовідносинах та встановити: чи було можливим та чи мало місце здійснення підприємницької діяльності відповідачем та фактичне споживання ним послуг у спірних правовідносинах в період дії форс-мажорних обставин, чи мали конкретні форс-мажорні обставини непереборний характер для відповідача при виконанні ним конкретних договірних зобов`язань; чи дотримався відповідач порядку повідомлення позивача про існування форс-мажорних обставин, передбачених пунктом 10.3 договору, а також встановити наслідки такого повідомлення/не повідомлення; у випадку встановлення несвоєчасного повідомлення/неповідомлення з`ясувати чи існували об`єктивні перешкоди щодо здійснення такого повідомлення та чи були вони безпосереднім наслідком дії форс -мажорних обставин.
✔️Заслуговують на увагу також доводи скаржника про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, на яку здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги ).
✔️Ураховуючи наведене, зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій вирішуючи спір не дослідили самого змісту поняття господарсько-правової відповідальності та належності до неї заявлених до стягнення грошових зобов`язань та дійшли передчасного висновку про відмову у стягненні їх з відповідача на підставі статей 614, 617 ЦК України При цьому зважаючи на межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, стаття 300 ГПК України унеможливлює надання Верховним Судом оцінки правильності здійснених позивачем розрахунків пені, інфляційних втрат та річних, що має бути перевірено під час вирішення спору у судах попередніх інстанцій.
З урахуванням наведеного, судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 135 582,04 грн інфляційних втрат, 14211,38 грн 3% річних та 189276,44 грн пені підлягають скасуванню з направленням справи у скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи у переданій на новий розгляд частині суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» задовольнити частково, судові рішення попередніх інстанцій у справі в частині відмови у стягненні 135 582,04 грн інфляційних втрат, 14211,38 грн 3% річних та 189276,44 грн пені скасувати, а справу у скасованій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

🇺🇦 #судовапрактика #договірніспори #форсмажорніобставини #ст614ЦК #ст617ЦК

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp